Руденко Роман Андрійович
| Руденко Роман Андрійович | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Роман Андреевич Руденко | ||||||||||
 Роман Руденко, 1946 р. | ||||||||||
| Народився | 25 липня (7 серпня) 1907[4] Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія | |||||||||
| Помер | 23 січня 1981[1][2][…] (73 роки) Москва, СРСР[1] | |||||||||
| Поховання | Новодівочий цвинтар | |||||||||
| Країна |  СРСР Російська імперія | |||||||||
| Національність | українець | |||||||||
| Діяльність | юриспруденція | |||||||||
| Alma mater | Московська юридична школа | |||||||||
| Знання мов | російська[2] | |||||||||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||||||||
| Членство | ЦК КПРС | |||||||||
| Посада | Генеральний прокурор СРСР | |||||||||
| Військове звання | Lieutenant general of justiced | |||||||||
| Термін | 1953—1981 | |||||||||
| Попередник | Григорій Сафонов | |||||||||
| Наступник | Олександр Рекунков | |||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||
| Батько | Андрій Руденко | |||||||||
| Автограф |  | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
Рома́н Андрі́йович Руде́нко (рос. Роман Андреевич Руденко; 25 липня (7 серпня) 1907[5][6], в с. Носівка Чернігівської області (насправді[джерело?] в с. Підгайне, за 1 км від с. Носівка) — 23 січня 1981, Москва), радянський юрист, в 1944–1953 прокурор УРСР; з 1953 Генеральний прокурор СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 3—10-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1949—1954 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС (1956—1961), член ЦК КПРС у 1961—1981; делегат 18-24-го з'їздів КПРС, дійсний державний радник юстиції, Герой Соціалістичної Праці (1972).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 25 липня (7 серпня) 1907 року в містечку Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії в родині носівського козака Андрія Григоровича Руденка та його дружини Наталії Омелянівни, багатодітній бідняцькій родині. Хрещений в Миколаївській церкві Носівки.
Щоб прогодувати велику родину батько та мати наймитували. Закінчивши у 1922 році Носівську семирічну сільську школу, Роман Руденко працював у сільському господарстві, наймитував та пас худобу, а з 1924 року працював чорноробом Носівського цукрозаводу. У 1924 році вступив до комсомолу, з грудня 1925 року обирався членом Носівського районного комітету ЛКСМУ, завідував культурно-пропагандистською діяльністю райкому комсомолу.
Член ВКП(б)-КПРС з грудня 1926 року.
Працював інспектором та завідувачем культурно-пропагандистського відділу Носівського районного виконавчого комітету Чернігівщини, а з 1928 року — інспектором Ніжинської окружної робітничо-селянської інспекції.
У листопаді 1929 року окружний комітет КП(б)У скерував його на посаду старшого слідчого Ніжинської окружної прокуратури. Потім працював помічником Чернігівського окружного прокурора, з жовтня 1930 року — прокурором Бериславського району на Миколаївщині.
У 1930-х роках працював на Донбасі помічником прокурора міста Маріуполя (з 1931 року), старшим помічником Донецького обласного прокурора (у грудні 1932 — жовтні 1933 року), прокурором міста Макіївки (у жовтні 1933 — березні 1936 року), заступником Донецького обласного прокурора (у березні 1936 — жовтні 1937 року). У жовтні 1937 — червні 1938 р. — прокурор Донецької області. У червні 1938 — січні 1940 р. — прокурор Сталінської області. Закінчив перший курс заочного відділу Харківського юридичного інституту.
Обіймаючи посаду прокурора Донецької (Сталінської) області, заступника прокурора УРСР, прокурора УРСР та Генерального Прокурора СРСР, брав безпосередню участь у масових політичних репресіях населення. Зокрема, у часи Великого терору 1937-38 Руденко був членом Трійки НКВС по Донецькій області.
Освіту здобував у екстернаті Московської юридичної школи Наркомату юстиції РРФСР (1941) і на Вищих юридичних курсах при Всесоюзній правовій академії (вересень 1940 — 1941 р.), після чого у червні 1941 року був призначений начальником відділу Прокуратури СРСР по нагляду за органами міліції.
У березні 1942 — червні 1944 р. — заступник прокурора (з серпня 1942 року виконував обов'язки прокурора), а з червня 1944 по серпень 1953 року — прокурор Української РСР. 27 липня 1944 року Руденко стає державним радником юстиції 2 класу, що тоді прирівнювалося до військового звання генерал-лейтенанта. Закінчив чотири курси юридичного факультету Київського державного університету.
У 1945–1946 виступав головним обвинувачем від СРСР на Нюрнбергському процесі.
Після призначення на посаду Генерального Прокурора СРСР 1 серпня 1953 року прибув на шахту № 29 (Воркута), де власноручно і демонстративно застрелив одного із очільників табірного страйку військовополонених-іноземців — поляка Ігнацевича. Після інциденту табірна варта почала розстрілювати беззбройних страйкарів із кулеметів. Загинуло кількасот людей. Винуватців масового розстрілу не покарано.
З 30 червня 1953 по 23 січня 1981 року працював беззмінно майже 30 років Генеральним прокурором СРСР. Після 1953 року брав активну участь у реабілітації жертв політичних репресій. З ініціативи Руденка 4 травня 1954 року створено Центральну комісію з перегляду справ засуджених за контрреволюційні злочини. Комісія пропрацювала до 24 березня 1956 року, коли була трансформована у Центральну комісію з розгляду справ на осіб, які відбувають покарання за політичні, посадові та господарські злочини.
Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольдта (1960) і Карлового (Празького) університету (1966). Нагороджений 5-ма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Трудового Красного Прапора та медалями. (ВРЕ) В Носівському районі після війни ніколи не був.
Руденко — учасник і організатор низки міжнародних конгресів і конференцій по боротьбі з нацизмом і мілітаризмом, один із найактивніших учасників Нюрнберзького процесу. Увесь цей час він був і депутатом Верховної Ради СРСР, а в 1972 році став Героєм Соціалістичної Праці.
Пам'ять[ред. | ред. код]
в 2015 році Прокуратура РФ заснувала відомчу нагороду «Медаль Руденко»[1]
в связи с празднованием 70-летия со дня Победы в Великой Отечественной войне и в целях увековечивания памяти главного государственного обвинителя от СССР на Нюрнбергском судебном процессе
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #12413744X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ метрична книга
- ↑ Метрична книга Миколаївської церкви м. Носівка. 1907[недоступне посилання] // Державний архів Чернігівської області. Ф. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 1325. Арк. 189зв–190.
- ↑ Низкою джерел подаються інші дати народження: 17 (30) липня 1907 року або 7 липня 1907 року.
Посилання[ред. | ред. код]
- БИОГРАФИЧЕСКИЙ УКАЗАТЕЛЬ: Руденко Роман Андреевич, сайт «ХРОНОС» (рос.)
- Руденко Роман Андреевич // Веб-сайт «Герои Страны». (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Звягинцев Александр, Руденко. изд. «Молодая гвардия», 2007 — ISBN 978-5-235-03081-7 (рос.)
- Залесский К. А., «Империя Сталина». Биографический энциклопедический словарь, г. Москва, изд «Вече», 2000 г. (рос.)
- Торчинов В. А., Леонтюк А. М., «Вокруг Сталина». Историко-биографический справочник, г. Санкт-Петербург, 2000 г. (рос.)
- Судебные речи и выступления. М.: Издательство «Юридическая литература», 1987 г. (рос.)
- Шемшученко Ю. С. Руденко Роман Андрійович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
| |||||||
|
/007768517/007768517_00802.jpg){kind=link}