Риков Олексій Іванович
| Олексій Іванович Риков рос. Алексей Иванович Рыков | |
|---|---|
| рос. Алексей Рыков | |
.jpg) рос. Алексей Иванович Рыков | |
.svg){kind=small} 2-й Голова Ради Народних Комісарів СРСР | |
| 2 лютого 1924 — 19 грудня 1930 | |
| Попередник | Володимир Ленін |
| Наступник | В'ячеслав Молотов |
| 2-й Голова Ради Народних Комісарів РСФСР | |
| 2 лютого 1924 — 18 травня 1929 | |
| Попередник | Володимир Ленін |
| Наступник | Сергій Сирцов |
| Народився | 25 лютого 1881[1][2] Саратов, Російська імперія |
| Помер | 15 березня 1938[1][3][4] (57 років) Москва, СРСР |
| Похований | Розстрільний полігон «Комунарка» |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |  Російська імперія→ СРСР |
| Національність | Росіянин |
| Політична партія | РСДРП, РСДРП(б), РКП(б) |
| Релігія | Атеїзм |
| Нагороди |  |
| Підпис |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Олексій Іванович Риков (рос. Алексей Иванович Рыков, 13 (25) лютого 1881, Саратов, Російська імперія — 15 березня 1938, Комунарка, Московська область, Російська РФСР, СРСР) — радянський політичний і державний діяч, народний комісар внутрішніх справ (1917), член Революційної військової ради Республіки (1919), голова РНК СРСР (1924—1930) і одночасно РНК РРФСР (1924—1929), який змінив на цих посадах Леніна. Член ЦВК СРСР 1—7-го скликань. Член ЦК РСДРП(б) (РКП(б), ВКП(б)) у 1905, 1906—1907, 1917—1918, 1920—1934 роках. Кандидат у члени ЦК РСДРП(б) (ВКП(б)) у 1907—1912, 1934—1937 роках. Член Організаційного бюро ЦК РКП(б) з 5 квітня 1920 по 23 травня 1924 року. Член Політичного бюро ЦК РКП(б) (ВКП(б)) з 3 квітня 1922 по 21 грудня 1930 року.
До революції[ред. | ред. код]
Народився в родині купця, переселенця зі слободи Кукарка Яранського повіту Вятської губернії Івана Ілліча Рикова. Інша версія — в родині селянина[5]. За деякими даними Олексій Риков народився в слободі Кукарка Яранського повіту Вятської губернії, а через два тижня після народження разом із батьками переїхав до Саратова.
У 1892—1900 роках — учень Саратовської 2-ї класичної гімназії. З 1898 по 1901 рік також працював репетитором у Саратові та Казані.
Член РСДРП(б) з 1898 року, більшовик. За іншою версією, в кінці 1900 року вступив в казанську соціал-демократичну групу[6].
Після закінчення гімназії у 1900 році вступив на юридичний факультет Казанського університету (не закінчив, у березні 1901 року виключений із університет на першому курсі). У 1902 році працював статистиком земства в місті Саратові.
З 1902 року перебував нав нелегальному становищі. Вів партійну роботу в Саратові, Казані. У 1903 році — відповідальний організатор Північного комітету РСДРП у Ярославлі. У 1903—1904 роках — відповідальний організатор Нижньогородського комітету РСДРП у Нижньому Новгороді. У 1904—1905 роках — відповідальний організатор Московського комітету РСДРП у Москві. Неодноразово був заарештований. У 1910—1911 роках — в еміграції у Французькій республіці. Повернувся до Росії, вів революційну діяльність у Санкт-Петербурзі, Одесі та інших містах. З 1912 року був на засланні в Наримі. У березні 1917 року амністований.
З травня 1917 року — член виконавчого комітету, товариш (заступник) голови Московської ради. З вересня 1917 року — член виконавчого комітету Петроградської ради.
Державна діяльність до смерті Леніна[ред. | ред. код]
З 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 1917 року — народний комісар внутрішніх справ у першому радянському уряді Росії. Працював на цій посаді до 4 (17 листопада) (9 днів). 10 листопада 1917 року підписав постанову про створення міліції (ця дата досі відзначається в Росії як День міліції). Як прихильник створення коаліційного уряду за участю всіх лівих сил, Риков 17 листопада 1917 вийшов зі складу РНК і ЦК. 29 листопада 1917 року відкликав свою заяву про вихід з ЦК РКП(б).
З листопада 1917 року — на роботі у виконавчому комітеті Московської ради, займався питаннями постачання міста продовольством. Обраний депутатом Установчих зборів Російської республіки. З 15 лютого по квітень 1918 року — член колегії Народного комісаріату продовольства РРФСР. Одночасно з березня по квітень 1918 року — комісар продовольства Центрального промислового району, член Московської обласної Ради народних комісарів.
28 березня 1918 — 26 травня 1921 року — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР. У липні 1919 — серпні 1921 року — надзвичайний уповноважений Ради праці та оборони з постачання Червоної армії і флоту. У 1918 виступив проти проведення Червоного терору.
27 травня 1921 — 17 липня 1923 року — заступник голови Ради праці та оборони (РПО) РРФСР.
29 грудня 1921 — 2 лютого 1924 року — заступник голови Ради народних комісарів РРФСР.
9 травня — 7 липня 1923 року — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР.
6 липня 1923 — 2 лютого 1924 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР та голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. 17 липня 1923 — 2 лютого 1924 року — заступник голови Ради праці та оборони (РПО) СРСР.
З 5 квітня 1920 по 23 травня 1924 — член Оргбюро ЦК, з 3 квітня 1922 — член Політбюро ЦК. 6 липня 1923 призначений головою ВРНГ СРСР і заступником голови Раднаркому і РПО СРСР. З врахуванням того, що голова Раднаркому В. І. Ленін був тяжко хворий, в руках Рикова зосередилося керівництво всією діяльністю уряду.
Голова уряду СРСР[ред. | ред. код]
2 лютого 1924 — 19 грудня 1930 року — голова Ради народних комісарів СРСР. Одночасно, 2 лютому 1924 — 18 травня 1929 року — голова Ради народних комісарів РРФСР і з 16 січня 1926 по 19 грудня 1930 року — голова Ради праці та оборони СРСР.
Після смерті Леніна активно підтримав Сталіна в боротьбі проти Троцького, а пізніше — проти Зинов'єва і Каменєва. На XV з'їзді ВКП (б) у 1927, коли громили Зінов'єва, сказав: «Я передаю мітлу товаришу Сталіну, нехай він вимітає нею наших ворогів». У 1928 — 1929 виступав проти згортання НЕП, форсування індустріалізації і колективізації, що було оголошено «правим ухилом» у ВКП (б). На квітневому Пленумі ЦК (1929) підданий різкій критиці і «розгромлений». Визнав свої помилки і заявив, що вестиме «рішучу боротьбу проти всіх ухилів від генеральної лінії партії і, перш за все, проти правого ухилу».
Один з підписантів (поряд з М. Калініним (1875—1946) і А. Єнукідзе (1877—1937)) Постанови ЦВК і РНК від 01.02.1930 «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством»[7]. Це рішення розв'язувало руки «троцькістам» для знищення селянства.
Останні роки життя[ред. | ред. код]
19 грудня 1930 знятий з поста голови Раднаркому СРСР, а 21 грудня 1930 виведений зі складу Політбюро. З 30 березня 1931 року — народний комісар пошт і телеграфів СРСР (17 січня 1932 наркомат перейменовано в Народний комісаріат зв'язку СРСР).
На XVII з'їзді ВКП (б) в своєму виступі сказав про Сталіна: «Він як вождь і як організатор наших перемог з найбільшою силою показав себе в перший же час». У 1934 переведений з членів до кандидатів у члени ЦК ВКП (б). 26 вересня 1936 року знятий з посади народного комісара зв'язку СРСР.
На пленумі в лютому 1937 виключений з партії і 27 лютого 1937 арештований. Утримувався в Луб'янській в'язниці. На допитах визнав себе винним. Як один з головних обвинувачуваних притягнутий до відкритого процесу (Третій Московський процес) у справі «правотроцькістського антирадянського блоку». В останньому слові заявив: «Я хочу, щоб той, кого ще не викрито і не роззброєно, щоб вони негайно і відкрито це зробили… допомогти уряду викрити і ліквідувати залишки охвістя контрреволюційної організації». 13 березня 1938 був засуджений до смертної кари і 15 березня розстріляний на Комунарському полігоні. У 1957 році було подано заявку на реабілітацію Рикова, але її відхилили. Риков був повністю реабілітований Головною Військовою прокуратурою СРСР 4 лютого 1988 року. 21 червня 1988 року відновлений в КПРС.
Висловлювання[ред. | ред. код]
«…Колоніальна політика, наприклад, Великої Британії, полягає у розвитку метрополії за рахунок колоній, а у нас — колоній за рахунок метрополії»[8]
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Ніна Семенівна Маршак (Рикова) (1884, Ростов-на-Дону — 1938), тітка драматурга Михайла Шатрова (Маршака), до Рикова була одружена з Йосипом П'ятницьким (Тарсісом), згодом діячем Комінтерну. Працювала начальником управління охорони здоров'я дітей Наркомздоров'я СРСР. В 1937 році була заарештована. За сучасними даними, розстріляна 4 березня 1938 р. За офіційною радянською версією, померла в таборах 1942 року.
Дочка — Наталія Олексіївна Перлі-Рикова (народилась 22 серпня 1916), в 1939, 1946 і 1950 роках була засуджена ВЗГ. 18 років провела в таборах. Реабілітована в 1956 р.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Червоного Прапора (23.02.1928)[9]
Названі на честь Рикова[ред. | ред. код]
- На честь А. І. Рикова було названо місто Риково Донецької області, потім була відновлена колишня назва Єнакієве
- Прижиттєво на честь Рикова в 1928 році були перейменовані чотири номерні Істомінські вулиці в Москві. У 1937—1938 рр.. вулиці мали колишню назву — Істомінські; пізніше були перейменовані по сусідній вулиці Восьмого Березня в 1-4-ті вулиці Восьмого Березня. Наразі, з номерних вулиць збереглися лише 1-а і 4-а.
- Тридцятиградусну горілку в народі називали «риковкою»
Див. також[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Alexei Rykov |
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Васильєв В. Ю. Риков Олексій Іванович [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 197. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література[ред. | ред. код]
- А. И. Рыков. Избранные произведения. Экономика, 1990 г. ISBN 5-282-00797-5
- Дмитрий Шелестов. Время Алексея Рыкова. Прогресс, 1990 г. ISBN 5-01-001936-1
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118904450 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ (з передмови до «Вибрані твори», М. Економіка, 1990 ")
- ↑ (з передмови до «Вибрані твори», М. Економіка, 1990)
- ↑ рос. «О мероприятиях по укреплению социалистического переустройства сельского хозяйства в районах сплошной коллективизации и по борьбе с кулачеством»
- ↑ (Председатель СНК СССР А. И. Рыков, 1920-е годы) [1][недоступне посилання з червня 2019].
- ↑ Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 19 жовтня 2010.
Посилання[ред. | ред. код]
- Риков [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Алексей Рыков на peoples.ru [Архівовано 29 липня 2010 у Wayback Machine.]
.svg)
.svg)
|
| ||||||||||||||||
| |||||