Релігія в Африці









   інші (1%)
Карта поширення основних релігій на африканському континенті (англ.)

Історія релігійного життя в Африці тісно переплітається з історичними долями народів, які населяють його, вона несе на собі відбиток тих процесів, які відбувалися і продовжують відбуватися в соціальній і політичній історії континенту. З одного боку, тут, як і раніше широко поширені традиційні вірування корінних народів — так звані автохтонні культи, які склалися у споконвічних жителів до вторгнення арабів і європейців; з іншого — не залишилися без наслідків процеси інтенсивної християнізації і ісламізації континенту, в результаті яких набуло також широкі масштаби поширення в Африці світових релігій[1][2][3]. У християнських чи ісламських громадах релігійні вірування також іноді характеризуються синкретизмом з віруваннями та практиками традиційних релігій[⇨]. Іслам сунітського штибу набув значного поширення на півночі та північному-сході, сильні його позиції і в західно- та центральноафриканських країнах Сахелю і Судану[⇨]. Християнство найбільше поширено на південь від Сахари, в Тропічній Африці. Найчисельнішою є громада вірян римо-католицької церкви[⇨], другою — вірян різних протестантських[⇨] і синкретичних церков[⇨], найменш чисельними є громади православних і монофіситів на сході континенту[⇨]. Третя аврамічна гілка, юдаїзм, історично широко представлений впродовж останніх 2 тисячоліть на півночі та північному-сході, зазнав колапсу після створення незалежної держави Ізраїль після Другої світової війни і масової репатріації євреїв, або ж їхнього переселення до країн Америки, Європи і Австралії[⇨]. Крім основних світових релігій, в Африці практикуються інші, індуїзм[⇨], сикхізм, джайнізм і зороастризм (парси) на сході й півдні (переважно серед вихідців з Індії та Ірану), буддизм[⇨] і конфуціанство на Мадагаскарі та Маскаренських островах (серед вихідців з Китаю та Південно-Східної Азії), растафаріанство[4][5]. Піднесення гуманістичної думки, політичні соціалістичні ідеї панафриканізму та зростання загальної освіченості після краху колоніальної системи та становлення молодих незалежних держав значно підвищило частку нерелігійних людей, особливо в найбільш економічно розвинених країнах[⇨].

Традиційні вірування[ред. | ред. код]

До місцевих традиційних релігій відносять вірування та культи, що зародились і розвивались серед місцевих африканських народів в процесі їхнього історичного розвитку до появи християнських та мусульманських місіонерів[6]. Найбільше автохтонні вірування збереглися в Тропічній Африці, на острові Мадагаскар. У XIX столітті вважалось що всі місцеві культи складають єдину панафриканську систему вірувань[7], що було розвінчано подальшими більш ґрунтовними дослідженнями. Релігійні уявлення африканців поділяють на родоплемінні (невеликих племен і етносів) та класичні (державних утворень доколоніального періоду)[6]. Основними компонентами релігійних уявлень африканців є:

  • культ предків (вірування в силу померлих представників роду здійснювати добрий або злий вплив на життя живих);
  • фетишизм (вшанування окремих природних об'єктів, часто штучних предметів культу);
  • анімізм (віра в наявність душі у неживих предметів і природних явищ);
  • магія (чаклунство, вірування вуду);
  • мана (безосібна надприродна сила)[6].

Для ранньодержавницьких утворень йоруба, акан, луба, конго, зулусів характерним є наявність розгалуженої політеїстичної системи, цілих пантеонів богів[6]. Значне місце в традиційних віруваннях займають численні ритуали, церемонії, обряди, що позначають окремі етапи життя людини: надання імені, ініціація, шлюб, поховання. Також обряди супроводжують різноманітні процеси в господарській діяльності людей[6]. Для багатьох африканських вірувань є спільне уявлення про Бога-творця (деміурга), який створив увесь Всесвіт (наприклад, Олодумаре у віруваннях йоруба), після чого «відійшов від справ відпочити» і перестав брати участь в земних справах. Присутні міфи про те, що син верховного божества жив серед людей, але після того, як вони заподіяли йому якесь зло, він вознісся на небеса. Спільною рисою африканських традиційних релігій є майже цілковита відсутність віри про рай, пекло і чистилище, як місць призначених для потойбічного життя померлим у винагороду за земні справи. Хоч вірування у потойбічне життя достатньо поширені. Серед африканців традиційно відсутні матеріальні носії божественного начала, писемних або усних святих писань і одкровень, отже і пророків, що їх передаютть іншим людям. Існують релігії (бвіті, бієрі), засновані на ритуальному прийомі психоактивних рослин.

Серед народів Гвінейського узбережжя, особливо Верхньої Гвінеї, поширені таємні союзи та товариства на релігійному підґрунті:

Відносна чисельність прибічників традиційних вірувань постійно зменшується за рахунок розширення прибічників традиційного християнства, вірян харизматичних церков, мусульман. Так 1961 року їх чисельність дорівнювала 37 %; 1977 року — 30 %… 2006 року — 8 % від загального населення континенту[6][8]. Найбільше зменшення долі відбулось в Південній Африці, де за 25 років вона зменшилась у 5 разів, з 49 % 1979 року до 10 % 2006 року[6][8]. Найбільша частка «традиціоналістів» залишилась в Західній — 17,4 % (зменшення майже у 2 рази за 25 років) та Східній Африці — 15,6 % (зменшення у 2 рази за 25 років)[6][8]. Найбільша частка «традиціоналістів» 1979 року спостерігалась у Центральноафриканській Республіці (76 %), Буркіна-Фасо (73 %), Мозамбіці (70 %), Есватіні (70 %) та Ліберії (68 %)[6]. За 25 років їхній відсоток істотно зменшився, тепер більше половини населення ЦАР, Мозамбіку й Есватіні — християни, у Буркіна-Фасо більше половини населення сповідує іслам, а в Ліберії більше половини населення країни ходить до мечетей і костелів[8]. Але в цій статистиці потрібно враховувати значну частку синкретичного мислення місцевого населення, коли віднесення себе до вірян нової релігії не означає остаточного розриву з відправленням попередніх культів (особливо аграрних), що міцно тримаються в повсякденному житті більшої частини неофітів християн і мусульман. Африканці виконують християнські/мусульманські обряди і відвідують церкву/мечеть, але паралельно з цим здійснюють обряди місцевих традиційних вірувань і культів. Найменшого викоренення з боку аврамічних релігій зазнає стійка віра місцевого населення в амулети, обериги, талісмани[9]. З огляду на таку картину дійсності, більшу частину населення країн гвінейського узбережжя та Південної Африки можна віднести до сповідуючих традиційні релігії в тій чи іншій мірі.

Найсильнішого викоренення місцеві культи зазнали з боку ісламу на півночі континенту, Африканському Розі та на Коморських і Сейшельських островах[6]. Африканські традиційні вірування лягли в основу містичних уявлень серед нащадків чорношкірих рабів у Північній Америці (вуду) та Бразилії (кандомбле).

Іслам[ред. | ред. код]

Докладніше: Іслам в Африці

Іслам потрапив до Африки з Аравійського півострова ще до арабських завойовницьких походів халіфа Омара VII століття, разом із першими учнями, що втікали до Абіссинії від переслідувань язичників (хіджра)[10]. Араби обертали в свою віру місцеве населення здебільшого ненасильницькими методами, адміністративними та економічними: можливістю обіймати управлінські посади, звільненням від подушного, зрівнянням у правах з іншими мусульманами[11]. Тому й досі значна частка населення Єгипту є християнами-коптами, а бербери частково сповідують традиційні вірування. До XII століття в іслам перейшло населення Магрибу, Західного й Східного Судану[11]. На східному узбережжі іслам розповсюджували арабські торгівці та переселенці з Індії[11]. Відсутність державних утворень як у Західному Судані (Малі, Сонгаї), правовірних правителів (Манса Муса, Сонні Алі, Аскія Мохаммад I) й арабська работоргівля значно пригальмували поширення ісламу в цьому регіоні, йому вдалося закріпитися лише в XVIII столітті не без впливу Османської імперії. У XXI столітті мусульманські громади існують майже у всіх країнах континенту, окрім Анголи (організоване сповідування заборонено офіційно), Ботсвани і Намібії.

Статистика чисельності мусульманського населення в країнах Африки дуже приблизна. На відміну від християнських об'єднань, особливо католицьких і протестантських, мусульманські громади не мають жорсткої організаційної структури і не займаються підрахунком своїх вірян. У країнах Північної Африки, де іслам є офіційною релігією, основна маса населення сповідує іслам, а все населення зараховується до прибічників віри в Аллаха[11]. Відсутня інформація про чисельність суфійських орденів, про співвідношення прихильників тих, чи інших релігійно-правових шкіл в сунізмі[11]. Станом на 2020 рік приблизно 40 % населення континенту є мусульманами. Незважаючи на інтенсивне просування ісламу на південь до стран Тропічної Африки, ця частка за останні 40 років майже не змінилась (41 % 1979 року; 41 % на середину 1990-х років)[12][13]. Причиною тому демографічний вибух населення Африки на південь від Сахари. Найбільше іслам поширений серед населення Північної (87,6 %), Західної (46,8 %) та Північно-Східної Африки; найменше — Південної (2,2 %)[8]. Найбільші мусульманські громади сконцентровані в Єгипті (76,9 млн) та Нігерії (80,3 млн), на них приходиться третина вірян в Аллаха в Африці[14]. Їхнє зростання за останнє півстоліття яскраво ілюструє вибуховий приріст населення й просування ісламу на південь, коли єгипетська громада збільшилась в 2 рази (з 36 млн 1976 року), то нігерійська майже втричі (з 30 млн 1976 року)[12]. По чверті від усіх мусульман континенту проживає в країнах Магрибу (~80 млн) і північного сходу (~86 млн).

Іслам є державною або панівною релігією (більше 80 % населення) в Алжирі, Гамбії, Гвінеї, Джибуті, Єгипті, Коморських Островах, Лівії, Мавританії, Малі, Марокко, Нігері, Сенегалі, Сомалі, Судані, Тунісі[14]. Більше половини населення сповідує іслам також в Буркіна-Фасо (61,6 %), Нігерії (50,8 %), Сьєрра-Леоне (78,0 %), Чаді (55,3 %)[14].

В ісламі виділяють три головні гілки: сунізм, шиїзм і хариджизм. Всі вони представлені на африканському континенті.

Сунізм[ред. | ред. код]

До сунітів себе зараховує переважна більшість мусульман Африки (1980 року нараховувалось 190 млн сунітів, яки становили 70 % від усіх мусульман континенту). Африканський сунізм представлений всіма чотирма релігійно-правовими школами (мазхабами): малікітською, шафіїтською, ханіфітською і ханбалітською[15].

  • Малікітський мазхаб поширений на більшій частині території країн Північної (~⅓ від загальної чисельності, переважно магрибскі країни) та Західної Африки (½ від загальної чисельності). Загалом до нього відносять ⅔ мусульман-сунітів. Найбільша частка малікітів серед мусульманського населення в країнах Західної (близько 100 %) і Центральної Африки (60 %); у більшості країн Північної і Східної Африки їхня чисельність перевищує 50 % від усіх мусульман[15].
  • Шафіїтський мазхаб поширений в Єгипті, країнах узбережжя Індійського океану. До нього себе зараховує чверть мусульман континенту. Переважна їх кількість концентрується в Єгипті. Шафіїти складають більшість сунітів в Сомалі, Танзанії, Кенії, Уганді. Всі мусульманські громади Коморських Островів та Мадагаскару відносяться до шафіїтів. Шафіїтські громади також існують в Алжирі, Ефіопії, Судані, Мозамбіці та Малаві[15].
  • Ханафітський мазхаб поширений на сході континенту. До ханіфітів себе зараховує лише кожен тридцятий африканський суніт. Ханіфізм поширений у Східній Африці (⅔ від загальної кількості). Найбільші громади розташовуються в Еритреї та Ефіопії, присутні також в Судані, Кенії, Уганді, Танзанії. Приблизно 18 % ханіфітів мешкають на півночі, в Лівії та Єгипті, незначні громади в Алжирі та Тунісі. Присутні в ПАР і на Маврикії серед вихідців з Індії[16].
  • Ханбалітський мазхаб поширений в країнах Східної Африки. Нечисленна школа сунізму, до якої себе зараховує лише кожний п'ятисотий суніт Африки. Громади ханбалітів існують в Єгипті та Алжирі[16].

Шиїзм[ред. | ред. код]

Загальна чисельність шиїтів в Африці незначна, 1979 року нараховувала не більше 150 тис. вірян, переважно в країнах Східної Африки, з незначними громадами вихідців з Індостану в Південній Африці і на островах Індійського океану[16]. Африканський шиїзм представлений такими напрямками і сектами: ісмаїліти, імаміти, джафарити, зейдіти та інші[16].

  • Ісмаїлітський мазхаб найбільш розповсюджений серед шиїтів Африки. Серед ісмаїлітів розрізняють нізаритів і бохора (бохра). Перші представлені в Африці індійською гілкою «ходжа», прихильників релігійного діяча XX століття Ага-хана IV Карима. Переважна більшість ісмаїлітів Східної Азії і островів Індійського океану вихідці з Індії та Пакистану, меншість — з країн Близького Сходу[17].
  • Імамітський мазхаб представлений нечисленними вихідцями з Близького Сходу та Індостану в країнах Східної Африки[17].

Хариджизм[ред. | ред. код]

Хариджизм як окрема течія в ісламі сформувався в VII—IX століттях і знайшов добре підґрунтя серед берберів. З часом в ньому сформувались окремі секти — азракіти, суфрити, ібадити, з яких до нашого часу зберіглася лише остання[17]. Кількість її прихильників у Північній Африці наприкінці XX століття не перевищувала 200 тис. осіб[17]. Найбільша громада знаходиться в алжирській оазі Мзаб (мозабіти або мзабіти). Численні громади також на острові Джерба в Середземному морі, що належить Тунісові; в районі гір Джебель-Нефуса на заході Лівії; на сході Марокко; в районі оази Сива в Єгипті. Вчення представлене також серед арабів Східної Африки (Ефіопія, Кенія і Танзанія)[17].

Суфізм[ред. | ред. код]

Представники цього аскезно-містичного напрямку ісламу протягом всієї історії існування очолювали антифеодальні, пізніше антиколоніальні рухи опору й народні повстання. Сам суфізм пропонував для цього зручні організаційні форми систему братств, таємних товариств, орденів (тарікат). Найбільш відомі народні рухи суфістів: махдісти в Судані, сенусити в Лівії, ваххабіти в Саудівській Аравії[18]. У XX столітті на території континенту найбільш впливовими орденами (таріками) були Кадірійя, Тиджанійя, Шаділійя, Хадірійя, Халватійя, Рифайя, Джазулійя, Ахмадійя.

Ахмадійя (Ахмаді, Ахмадіє) — мусульманська секта, що була заснована наприкінці XIX століття в Пенджабі Мірзою Гулам Ахмад Кадіані з метою примирення ісламу, християнства та індуїзму, через синкретичне творення нової релігії. Віровчення цієї секти визнає основні положення ісламу (по Корану), проте заперечує джихад[20]. Разом з індійськими і пакистанськими емігрантами поширилось на сході континенту. Найбільш впливові громади ахмадистів в Нігерії, Танзанії, Гані, Кенії, Уганді, Джибуті, Ліберії, Сенегалі, Гамбії, Малі, Сьєрра-Леоне[20]. Серед відомих африканських ахмадистів був представник народу йоруба, король Лагоса Аденіджі Аделє.

Християнство[ред. | ред. код]

Історія християнства нерозривно пов'язана з історією Північної Африки. З Африкою пов'язані такі біблійні постаті, як Симон Киринейський, що ніс христовий хрест, і «ефіопський» євнух, якого охрестив євангеліст Пилип («Діяння апостолів»). Першим християнським місіонером в долині Нілу був апостол Святий Марк, перший єпископ Александрійський (42—62 роки). 325 року християнство стає державною релігією в Стародавньому Римі, відтак воно розповсюдилось майже повсюдно в Південному Середземномор'ї. Процес християнізації був перерваний арабськими завоюваннями VII століття, становленням ісламу як панівної релігії на півночі та його просуванню на південь через Сахару, передусім до середньовічних країн Західної Африки (Сонгаї, Гана, Малі, Борну). З початком Доби великих географічних відкриттів, з кінця XV століття португальці намагаються охрестити прибережне населення Гвінейської затоки[21]. Це не дало такого результату як хрещення індіанців в Америці, лише вождівська верхівка держави Баконго в басейні Конго прийняла християнство в якості державної релігії[21]. З початком нової колоніальної експансії XIX століття активізується місіонерська діяльність англійців, французів, німців та італійців. Святий престол організовує спеціальні ордени й товариства, що сприяють такій діяльності[21]. Так 1868 року карданал Шарль Лавіжері засновує товариство місіонерів Африки, або просто Білі отці. Вони створюють численні християнські громадина Золотому Березі, в Уганді, Бельгійському Конго, Нігерії[21]. Новий період розвитку християнства на чорному континенті починається після Другої світової війни в умовах загальної кризи колоніальної системи. Місцеве духовенство потрапляє до верхівки церковної ієрархії, місіонерські церкви замінюють автокефальні[21].

Перші протестанти (кальвіністи) потрапляють на континент с півдня, разом з голландцями в XVII столітті. Пізніше за ними слідують методисти, англікани, пресвітеріани. З середини XIX століття німецькі лютерани розпочинають на півдні та сході континенту прозелітичну діяльність. За ними йдуть шведи, норвежці, американці й англійці. Після Другої світової війни активізується діяльність американських англікан, єпископаліан, методистів, баптистів, п'ятидесятників та пресвітеріан[21].

Християни переважають в африканських країнах Тропічної Африки, передусім Центральної (81,3 % населення, станом на 2006 рік) та Південної (82,0 %), значна частка також у Східній (62,0 %) та Західній (35,3 %)[8]. Найбільша частка християн в Анголі (95,0 %) та Руанді (93,4 %), острівних державах Сан-Томе і Принсіпі (96,0 %) та Сейшели (93,1 %); найменша — Мавританії (0,01 %), Сомалі (0,02 %), Алжирі (0,3 %)[8]. Найчисельніші громади християн в ДР Конго (51 млн), Нігерії (47,5 млн вірян), Ефіопії (41,5 млн), ПАР (37 млн), Кенії (36,5 млн)[8]. Приблизно ¾ африканських християн відносять себе до католицької[⇨] і протестантських церков[⇨], менше ¼ — до монофізитських[⇨] і православних[⇨], менше 1 % — до уніатських церков[⇨].

Демографічний вибух в Африці призвів і до значного зростання чисельності християнських громад. Крім того, тенденція різкого зростання християнізації підтримується і переходом вірян з інших релігій, передусім від традиційних, здебільшого до протестантизму[22]. 2015 року на континенті нараховувалось 2,2 млн вихрещених мусульман[23]. Прогнозується, що до 2025 року на континенті буде 633 млн християн. Центр християнского світу поступово зміщується від європейських розвинених країн до Африки та Азії. Американський історик християнства Єльського університету Ламін Саннех заявляє:

Африканське християнство зовсім не було просто екзотичним, курйозним явищем в оповитій мороком частині світу, воно може бути цілком природною формою майбутнього[24].

Римо-католицька церква[ред. | ред. код]

Догмати католицької церкви були розроблені впродовж IV—V століть на теренах Римської імперії, затвердження й піднесення відбувалось в Західноримській та варварських королівствах, що постали на її руїні, а остаточний розрив з православними церквами Візантійського світу відбувся 1054 року. Африканське походження мають ряд відомих постатей ранньої історії християнства — Ориген, Тертуліан, Аврелій Августин, Клемент Александрійський. Одним з перших отців Римської церкви африканського (берберського) походження був римський папа Віктор I, що 195 року переклав богослужіння в Римі з грецької на латинську мову. Римськими папами також були Мільтіад (311—314) і Геласій I (492—496). 2009 року папа римський Бенедикт XVI здійснив візит до африканських країн[25].

Кількість католиків на африканському континенті зросла з 2 млн 1900 року до 140 млн вірян 2000 року[26]. 1976 року на континенті до католицької церкви відносило себе 47 млн осіб (11 % населення Африки). Найбільше католиків проживало в Центральній (34 % від загальної кількості), Східній (28 %) та Західній Африці (17,5 %)[27]. Католицькі громади присутні в усіх країнах Африки, найбільші — в Нігерії, ДР Конго, Уганді, Танзанії, Анголі, Кенії. Найбільша частка католиків серед віруючих (більше 75 %) спостерігається переважно в колишніх португальських і французьких колоніях — в Кабо-Верде, Екваторіальній Гвінеї, островах Індійського океану, Сан-Томе і Принсіпі, Габоні. 2005 року католицька церква в Африці, разом з вірянами уніатських церков, нараховувала 135 млн вірян (17 % від загальної кількості віруючих). Прогнозується, що до 2025 року їхня кількість сягне 230 млн і африканські католики будуть становити 1/6 від усіх католиків світу[28][25].

Наприкінці XX століття на континенті було створено пів сотні архієпископств, до 300 єпископств, 16 апостольських вікаріатів, 1 прелатуру й 1 абатство, більше 40 монашеських конгрегацій[27]. Станом на 2020 рік, 29 кардиналів із загального числа 222, походять з Африки (ще 1978 року їх було втричі менше), загалом більше 400 тис. священників[29][27]. Це наслідки свідомої політики папи Івана Павла II, яки надавав перевагу висвяті першосвященників з країн Третього світу, внаслідок чого до 2001 року вони становили понад 40 %, тоді як частка італійців впала з 60 до 15 %[30][31]. Нігерійський кардинал і радник Івана Павла ІІ Френсіс Арінзе вважався одним з кандидатів на папський престол на папському конклаві 2005 року, на якому було обрано папою Бенедикта XVI[32]. Кардинал Пітер Тарксон, колишній архієпископ Кейп-Коуста в Гані, є наймолодшим африканським кардиналом (1948 року народження), він брав участь в папському конклаві 2013 року як «найбільш привабливий кандидат з континенту»[25][29].

Уніатство[ред. | ред. код]

До уніатських церков Африки відносять релігійні громади, що свого часу відокремились від православ'я і з різних причин уклали союз із Римо-католицькою церквою, тим самим визнавши верховенство римського папи, церковний догмат, але зберігши внутрішню автономію та обрядовість[33]. На континенті налічується 8 таких церков:

Протестантизм[ред. | ред. код]

Перші протестанти з'явились на півдні континенту в XVII столітті, це були бури-переселенці з Нідерландів. Тому історично на початку XXI століття найбільша частка протестантів спостерігається в південноафриканських (⅓ загальної кількості прихожан протестантських церков в Африці, ¼ місцевого населення) і західноафриканських країнах (¼ і менше 10 %, відповідно), на островах Індійського океану (5 % і 20 %, відповідно). Протестанти численно переважають над католиками в Південній та Західній Африці[35]. Протестантські громади присутні в усіх країнах Африки, найбільші зосереджені в ПАР, Нігерії, ДР Конго, на ці три країни припадає половина протестантів у Африці[35]. Найбільша частка протестантів серед усіх віруючих громадян спостерігається в ПАР, Намібії, Мадагаскарі, Лесото, Ботсвані, Республіці Конго (20-50 %)[35]. Серед християн Сьєрра-Леоне, Єгипту, Ліберії, Гани, Нігерії, Ефіопії, Малаві, Зімбабве, Ботсвани, Есватіні, Намібії, Мадагаскару та ПАР більше протестантів ніж католиків[35].

Адвентисти[ред. | ред. код]

Громади адвентистів присутні в половині країн Африки. Найбільше зосереджено в Кенії, Руанді, ПАР, Малаві та на Мадагаскарі[36].

Англіканство[ред. | ред. код]

Громади англікан присутні в половині країн Африки, це найбільш організована і найчисельніша (20 % прихожан) протестантська церква на континенті. Найбільше англікан і єпископаліан зосереджено в ПАР, Уганді, Нігерії, Танзанії та Кенії[37]. Найчисленніші церкви (станом на 2001—2012 роки):

Баптизм[ред. | ред. код]

Богослужіння баптистів у Кіншасі, ДР Конго
Докладніше: Баптизм в Африці

Громади баптистів присутні в половині країн Африки. Найбільше зосереджено в ДР Конго, Нігерії, ПАР, Анголі та ЦАР[36]. Найчисленніші церкви (станом на 2014 рік):

Кальвінізм[ред. | ред. код]

Більшість реформатів проживає в ПАР, присутні малочисельні релігійні громади в сусідніх з ПАР країнах. Найбільше пресвітеріан мешкає в Малаві, Гані, Камеруні, ДР Конго, ПАР і Нігерії[36]. Найчисленніші церкви (станом 2001—2012):

Лютеранство[ред. | ред. код]

Лютеранська церква друга за чисельністю прихожан, після англіканської, протестантська церква континенту. Її релігійні громади створено в половині країн Африки. Найбільше лютеран зосереджено в ПАР, Танзанії, Мадагаскарі, Нігерії та Камеруні[36]. Найчисленніші церкви (станом 2001—2012):

Методизм[ред. | ред. код]

Докладніше: Методизм в Африці

Найбільше методистів зосереджено в Нігерії, Гані, ДР Конго, Зімбабве та ПАР[36]. Найчисленніші церкви (станом 2001—2012):

П'ятидесятництво[ред. | ред. код]

Найбільше п'ятидесятників зосереджено в ПАР, ДР Конго, Кенії, Нігерії та Бурунді[36]. Найчисленніші церкви (станом 2001—2012):

Інші[ред. | ред. код]

Жінки з Армії спасіння разом з миротворцями на ярмарку в Кіншасі, ДР Конго, 2012 рік

Окрім перелічених вище в африканських країнах присутні й інші протестантські течії, чиї громади вірян налічують по декілька тисяч осіб загалом[36]. Серед них:

  • Армія спасіння. Найбільше прихожан в Кенії, ДР Конго, Зімбабве, Нігерії, ПАР, Республіці Конго.
  • Квакери. Найбільше прихожан в Кенії та на Мадагаскарі.
  • Конгрегаціоналісти. Найбільше прихожан в ПАР, Нігерії, Малаві, Замбії, Намібії, Зімбабве та на Мадагаскарі.
  • Меноніти. Найбільше прихожан в ДР Конго, Руанді, Бурунді, Ефіопії, Гані й Танзанії.
  • Моравська церква. Найбільше прихожан в Танзанії та ПАР.
  • Назарейці. Найбільше прихожан в ПАР, Мозамбіці, Есватіні.
  • Свідки Єгови. Церква заборонена в ряді країн.

Східні церкви[ред. | ред. код]

Загалом православних на континенті 1976 року нараховувалось 22 млн осіб (5,3 % від загального населення)[86]. Історично поширені переважно на північному сході континенту в ареалі культурного впливу Східної Римської імперії, де ця релігія була державною.

Монофізитство[ред. | ред. код]

Монофізитське вчення визнає лише божественну природу Христа, заперечуючи його земну, тобто людську. Особливо поширене серед землеробських народів, де знайшло підґрунтя у вигляді божества, що споконвічно перероджується у зв'язку з аграрним циклом.

Православ'я[ред. | ред. код]

Православ'я на континенті історично представлене двома церквами, які першими, ще 2 тис. років тому, розпочали місіонерську діяльність на півночі та сході. Спочатку самостійно, а від IV століття, коли християнство стало державною релігією в Давньому Римі, за державної підтримки. У тому ж столітті абіссинський негус Езана Великий зробив християнство офіційною релігією в Ефіопії[90].

  • Александрійський патріархат — одна з п'яти головних церков у православному світі. Патріархат було утворено в Александрії на території Давньоримського Єгипту в перші століття нашої ери[33]. Нараховує за різними джерелами від 0,5 до 2,9 млн вірян[91]. Переважна більшість прихожан мешкає в Єгипті (до 350 тис.), значна кількість у Судані, Ефіопії, Південному Судані, ПАР, ДР Конго, Зімбабве, Замбії, Камеруні, Кенії, Лівії, Анголі, Мозамбіці й на Мадагаскарі. Церкву очолює патріарх Александрії, якому підпорядковані 6 архиєпархій в Єгипті та 20 в інших країнах Африки.

Синкретизм[ред. | ред. код]

До напрямку африканського релігійного синкретизму відносять як африканські християнські церкви й секти, що відокремились від католицтва та протестантизму, так і релігії створені через «одкровення» місцевими пророками як поєднання традиційних вірувань і догматів аврамічних релігій. Африканці наприкінці XIX століття стали масово знайомитися з основними догматами християнства і у багатьох із них викликала когнітивний дисонанс кричуща розбіжність проголошуваних принципів «рівності, добра і справедливості» в якості основ віри з колоніальною політикою, що проводилась європейцями на континенті. Вони звинувачували останніх в спотворенні Біблії, проповідували, що справжнім богообраним народом є чорношкірі й переносили град-Єрусалим до Ефіопії (растафаріани), чи інших африканських країн. Усі такі церкви й секти являють собою неповторний мікс своєрідних і традиційних обрядів та ритуалів, часто об'єднаних навколо постаті отця-засновника, пророка, чи месії. У відповідній літературі для них не існує усталеної термінології, тому їх об'єднують у групу «синкретичних», «незалежних», «тубільних», «месіанських», «харизматичних», або «сепаратних» церков і сект[86]. Такі церкви досить етноцентричні й почасти об'єднують лише представників певної етнічної групи. Часто їх всі розглядають як частину християнства через наявність ряду спільних рис та походження їхніх засновників, які були священниками в протестантських і римо-католицьких церквах. Так у XX столітті з середовища різних церков на місцевому підґрунті виокремились[92]:

Більшість парафіян африканських церков мешкає в країнах Південної Африки (ПАР, Зімбабве. Замбія), значна частка — Центральної (Республіка Конго і ДР Конго) та Західної (Нігерія, Гана, Кот-д'Івуар, Бенін), незначна — Східної (Танзанія, Уганда). У жодній африканській країні вони не становлять конфесійної більшості серед місцевого населення. Найбільша частка спостерігається в ПАР, Беніні, Зімбабве й Есватіні — в районі 10-15 %.

На початку XXI століття налічується 60 млн вірян прибічників синкретичних культів на африканському континенті[93]. Найбільші церкви, секти й культи:

Серед синкретичних християнських церков не африканського походження на континенті поширена Нова апостольська церква (англ. New Apostolic Church) — більше 6 млн вірян, що становить приблизно ¾ від усіх прихожан по всьому світові[100]. Найбільша громада нових апостолян нараховується в ПАР — більше 440 тис. вірян, станом на 2008 рік[101]. Після піку чисельності у 11 млн вірян, що припав на 2007 рік, чисельність прихожан церкви за наступне десятиліття поступово зменшилась до 9 млн[101][102]. Церква утворилась 1863 року під час розколу католицько-апостольської церкви ірвінгістів, яка була заснована в 1830-х роках у Лондоні (Велика Британія) пастором Едвардом Ірвінгом.

Під впливом діяльності Свідків Єгови на континенті утворилась місцева африканська секта Кітавала, що досить популярна серед населення ДР Конго, Замбії, Зімбабве, Малаві. Там же діє церква Лумпа. На західному узбережжі Гвінейської затоки впливова синкретична секта Харріса. У Нігерії під впливом християнських догматів відбулось перетворення одного з місцевих традиційних таємних союзів на синкретичну церкву Реформоване товариство Огбоні[103].

Юдаїзм[ред. | ред. код]

Докладніше: Юдаїзм в Африці

Юдаїзм як етнічна релігія тісно пов'язаний з історією єврейського народу, яка, в свою чергу, нерозривна з Африкою вже багато тисячоліть, від біблійного єгипетського полону часів фараонів та виходу з нього до арабо-ізраїльського конфлікту на Синайському півострові й першого мирного договору з Єгиптом. Після закінчення Другої світової війни і Холокосту, проголошення незалежності держави Ізраїль та краху колоніальної системи юдаїзм на континенті зазнає коллапсу разом із переселенням єврейських громад до Ізраїлю та країн Америки. Наприкінці Другої світової війни на континенті близько 1 млн осіб сповідувало юдаїзм; 1976 року в Африці юдаїстів налічувалось 350 тис. осіб, тобто вже менше 0,1 % населення[4]. За наступні 30 років чиселність євреїв зменшилась ще раз втричі. Найменшої міграції зазнало єврейське населення Південної Африки, де на початку XXI століття мешкало приблизно 70 тис. євреїв, переважно ашкеназів, вихідців з Литви. Юдаїсти також присутні в Марокко (~2 тис. осіб), Тунісі (1 тис.), Кенії (0,3 тис.), Зімбабве (0,2 тис.), Ботсвані і Намібії, Ефіопії, ДР Конго, Уганді та Нігерії, Єгипті та на Мадагаскарі (до 100 осіб в кожній)[104][a]. Найбільші єврейська громади на континенті присутні у південноафриканських Йоганнесбурзі (приблизно 50 тис. осіб), Кейптауні (16 тис.), Дурбані (2,7 тис.), Преторії (1,5 тис.) та марокканській Касабланці (1 тис.)[105].

Історично юдеї континенту поділяються на кілька груп[4]:

  • Сефарди — близькосхідні євреї, що населяють країни Північної Африки, з отриманням Ізраїлем незалежності більшість громад переселилася на його землі. Вони потрапили до Південного Середземномор'я після руйнування Другого храму римлянами під час Юдейської війни у ІІ столітті, з арабськими завоюваннями потрапили у VIII столітті до Іспанії. Звідки вони були вигнані Альгамбрським декретом із завершенням Реконкісти 1492 року. Частина іспанських і португальських євреїв осіла в Африці.
  • Місра — магрибські євреї та бербери, що сповідують юдаїзм. Їх часто рахують разом з сефардами, населяли країни Магрибу (Марокко, Алжир, Туніс). У XX столітті, після здобуття французькими колоніями незалежності, частина переселилась до Франції, частина до Ізраїлю.
  • Фалаша (бет-ізраел) — ефіопські євреї, що виводять історію своєї громади від Менеліка, сина царя Соломона й цариці Савської. Ймовірно були обернені в юдаїзм вихідцями з Південної Аравії (Саби). Визнані Починаючи з 1977 року ізраїльским урядом було здійснено ряд операцій з репатриації фалаша до Ізраїлю («Соломон», «Моїсей» тощо). Останню таку операцію було здійснено 2013 року («Канфей йона»).
  • Ашкенази — західноєвропейські євреї, що оселились на півдні континенту.
  • Караїми — нечисленна група вихідців зі Східної Європи та Криму.

У Західній Африці, передусім в Тімбукту, після проникнення туди ісламу існували єврейські громади «біляд ель-Судан» які за сотні років свого існування асимілювались місцевим населенням і зникли. Останнім раввином Тімбукту наприкінці XIX століття був ребе Мордехай Абу Серур. 1496 року португальський король Мануель I вислав тисячі євреїв на острови Сан-Томе, Принсіпі та Зеленого Мису, які з часом також зазнали асиміляції. Юдаїзм сповідує нечисленна громада (до 10 тис.) серед етносу ігбо в Нігерії. Вони проводять багато паралелей між власною історією та етногенезом з історією євреїв. Уряд Ізраїлю не визнає їх як одне із загублених колін Ізраїлевих.

Індуїзм[ред. | ред. код]

Докладніше: Індуїзм в Африці

Індуїзм в Африці сповідує більше 2 млн мешканців сходу та півдня, вихідців другої половини XIX століття з Індостану до британських африканських колоній та їхніх нащадків. Хоча індуїзм почав проникати до Африки разом із індійськими моряками, які торгували на східному узбережжі ще за часів раннього середньовіччя, пізніше вони були витиснені арабськими і португальськими купцями. Новим зв'язкам Індостану й Африки сприяло їхнє підкорення Британською імперією, значна кількість індусів на службі британської армії осідала в інших колоніях, серед яких і східноафриканські. Серед поселенців у Кенії, Уганді й Танзанії було багато сикхів. Перші робітники-поселенці в Дурбані (ПАР) звели свій храм з дощатого заліза 1875 року, який простояв 30 років і не витримав черговий сезон дощів. Пізніше його було відновлено і тепер це історична пам'ятка провінції Квазулу-Наталь. Серед індійської громади в Південній Африці 20 років прожив Магатма Ґанді, перш ніж повернутися до Індії для участі в індійському визвольному русі. Значна індуїстська громада Уганди (65 тис. осіб) була вигнана з країни тодішнім диктатором генералом Іді Аміном 1972 року. Вигнанці оселились у Великій Британії, Канаді та Індії. Через 20 років, після скасування закону, незначна частина повернулась до Кампали і заснувала там релігійну громаду[106].

Приблизно половина сучасних африканських індуїстів населяє острови Індійського океану. На Маврикії майже половина населення країни сповідує індуїзм, це найбільша релігійна громада острова[107]. Значні громади індуїстів також населяють ПАР, Танзанію, Кенію. Незначні громади індуїстів присутні також в Уганді, Судані, Ефіопії, Джибуті, Сомалі, Мозамбіці, Малаві, Замбії, Зимбабве, Руанді та Бурунді.

Індуїзм не месіанська релігія, тому її поширення здебільшого пов'язане з розширенням етнічних громад вихідців з Індії. Хоча наприкінці XX століття відбулися певні зрушення в бік прозелітства. Це діяльність Свамі Ганананди, робота місіонерів Міжнародного товариства свідомості Крішни (ISKCON) у Південно-Африканській Республіці, Уганді та Нігерії.

Буддизм[ред. | ред. код]

Нанхуа, найбільший буддистський храм в Африці, Бронкгорстспрейт, ПАР
Докладніше: Буддизм в Африці

Буддизм на континенті сповідує дуже незначна частка населення, близько 250 тис. вірян (оцінка 2010 року)[108]. Переважно це вихідці з Китаю та Південно-Східної Азії, що мігрували до Південної Африки (ПАР) та на острови Індійського океану (Маврикій, Реюньйон). Окрім буддизму вони також сповідують даосизм і традиційну китайську релігію (до 130 тис. вірян, за оцінкою 2010 року)[109].

Найбільша громада буддистів мешкає в ПАР (190 тис. вірян), значні громади також в Танзанії (33 тис.), Лівії (20 тис.), Алжирі (17 тис.), Нігерії (12 тис.), на Маврикії (20 тис.) та Мадагаскарі (15 тис.). Найбільша частка буддистів серед вірян на Маврикії — 1,5-2 %[110][111].

Бахаїзм[ред. | ред. код]

Бахаїський храм в Кампалі, Уганда
Докладніше: Бахаїзм в Африці

Історія бахаїзму тісно пов'язана із африканським континентом від самого свого початку, Бахаулла 1863 року відвідав Єгипет під час конвоювання до в'язниці в Акко. За його дорученням Набіл-і-Азам, до свого ув'язнення 1868 року, здійснював місіонерську діяльність в цій країні. Наприкінці XIX століття успішну прозелітичну діяльність вів Мірза Абул-Фадл, а Абдул-Баха, що замінив свого батька Бахауллу після його смерті на посаді голови релігійної громади, прожив у Єгипті кілька років. Наступник Абдул-Бахи, Шогі Ефенді подорожував Африкою в 1929 і 1940 році. Упродовж 1924—1960 років віра була офіційно зареєстрована в Єгипті, але пізніше заборонена і переслідувалася владою. Релігійний рух зазнав особливого піднесення в 1950-1960-х роках, коли 1953 року бахаїсти оголосили «Десятирічний хрестовий похід» до країн Тропічної Африки[112]. У 2006—2209 роках єгипетські бахаїсти зазнали переслідувань в Єгипті через проблему з впровадженням ідентифікаційних карток[113]. Їхні будинки підпалювали, родинами виганяли з поселень[114]. Бахаїсти Африки проводять традиційні регіональні конференції, на яких вони планують програми розвитку місцевих громад[115].

Найчисельніші релігійні громади бахаїстів 2010 року розміщувались в Кенії (512,9 тис. вірян)[b], ДР Конго (282,9 тис.)[c], ПАР (238,5 тис.)[d], Замбії (190,4 тис.)[e][116]. Вони входять в десятку найбільших бахаїстських громад світу. Найбільша частка серед прихильників інших вірувань у бахаїстів на Маврикії (1,8 % від загальної кількості населення)[f] в Замбії (1,8 %)[g] та Кенії (1,0 %)[h][116].

Нерелігійність[ред. | ред. код]

Під нерелігійністю загалом розуміють не віднесення себе до будь-якої традиційної релігії, або сповідування різноманітних філософських ідей, що заперечують надприродне, або таке мислення, що лежить в рамах раціонального (агностицизм, атеїзм, деїзм, скептицизм, світський гуманізм, ігностицизм, раціоналізм). Ідеї нерелігійності в Африці мають багатотисячолітню історію, найактивніші сліди яких ми простежуємо в античні часи[117]. Значна кількість африканських філософських ідей, серед яких «убунту», дали свої пагони у світському гуманізмі[118]. Від 1950-1960-х років течія нерелігійних рухів у Африці набуває все більшої популярності серед молодих людей, що отримали європейську освіту. Особливо цьому сприяли ідеї комунізму, соціалізму та антиколоніального руху, що набули вагомого впливу на континенті після Другої світової війни. Найбільше нерелігійних людей (за оцінкою Геллапу) спостерігається в Південній, зокрема в Південно-Африканській Республіці (20 %), Ботсвані (16 %), Мозамбіці (13 %), Анголі (10 %), Намібії (8 %) і Зімбабве, та Північній Африці, Алжирі й Судані (9 %)[119].

Відомими представниками цих філософських течій є: єгипетська феміністка Алія Магда Ельмагді, кенійський економіст, батько американського президента Барак Обама старший, танзанійський політик Кінгунге Нгомбале-Мвіру, нігерійський правозахисник Лео Ігве, алжирські письменник Рашид Буджедра та прозаїк і драматург Катеб Ясін, південноафриканська письменниця Надін Гордімер, борці з апартеїдом Ронні Касрілс і Закі Ахмат, президент Мозамбіку Самора Машел, нігерійський музикант Шон Куті, нігерійський письменник і педагог Тай Соларін, нігерійський письменник і лауреат Нобелівської премії Воле Шоїнка, марокканський журналіст та правозахисник Зінеб Ель Разуї.

Статистика[ред. | ред. код]

Поширення релігій в Африці за регіоном (оцінка 2006 року від ARDA)[8]
Регіон Населення Релігії Нерелігійність
християнство іслам традиційні
вірування
індуїзм бахаїзм юдаїзм буддизм загалом атеїзм
Північ 209 948 396 9,0 % 87,6 % 2,2 % 0,0 % 0,0 % 0,0 % 0,0 % 1,1 % 0,1 %
Захід 274 271 145 35,3 % 46,8 % 17,4 % 0,0 % 0,1 % 0,0 % 0,0 % 0,3 % 0,0 %
Центр 118 735 099 81,3 % 9,6 % 8,0 % 0,1 % 0,4 % 0,0 % 0,0 % 0,6 % 0,0 %
Схід 302 636 533 62,0 % 21,1 % 15,6 % 0,5 % 0,4 % 0,0 % 0,019 % 0,3 % 0,0 %
Південь 50 619 998 82,0 % 2,2 % 9,7 % 2,1 % 0,7 % 0,1 % 0,035 % 2,7 % 0,3 %
Віряни за країною у відносній та абсолютній чисельності
Країна Населення Мусульмани Християни Інші
% чисельність % чисельність % чисельність
Алжир Алжир[120] 42 200 000 99,0 41 780 000 0,28 119 128 0,02 8509
Ангола Ангола[121][122][123] 29 250 009 10,0 292 500 95,0 27 787 508 40,0 1 170 000
Бенін Бенін[124] 11 362 269 27,7 3 147 348 48,5 5 510 700 22,6 2 567 872
Ботсвана Ботсвана[125] 2 302 878 0,6 13 817 79,1 1 821 576 20,3 467 484
Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо[126] 20 244 080 61,5 12 450 109 29,8 6 032 735 8,7 1 761 234
Бурунді Бурунді[127] 10 681 186 10,0 1 068 118 65,0 6 942 770 25,0 2 670 296
Габон Габон[128] 2 067 561 10,0 206 756 73,0 1 509 319 17,0 351 485
Гамбія Гамбія[129] 2 163 765 95,7 2 070 723 4,2 90 878 0,2 4327
Гана Гана[130] 29 614 337 18,0 5 330 580 71,0 21 026 179 11,0 3 257 577
Гвінея Гвінея[131][132] 11 883 516 86,2 10 243 590 9,7 1 152 701 4,1 487 224
Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау[133] 1 584 763 45,1 714 728 22,1 350 232 32,8 519 802
Джибуті Джибуті[134] 1 049 001 97,0 1 017 530 3,0 31 470 н. д. н. д.
Екваторіальна Гвінея Екваторіальна Гвінея[135][136] 1 222 442 10,0 1 222 442 86,0 1 051 300 4,0 48 897
Еритрея Еритрея[137] 5 200 000 36,0 1 872 000 63,0 3 276 000 1,0 52 000
Есватіні Есватіні[138] 1 300 000 1,0 13 000 90,0 1 170 000 9,0 117 000
Ефіопія Ефіопія[139] 105 000 000 34,0 35 700 000 63,0 66 150 000 3,0 3 150 000
Єгипет Єгипет[140][123] 97 521 500 94,7 92 352 860 5,3 5 168 639 н. д. н. д.
Замбія Замбія[141] 16 887 720 1,0 168 877 87,0 14 692 316 12,0 2 026 526
Західна Сахара Західна Сахара[142] 567 421 99,99 567 321 0,01 100 н. д. н. д.
Зімбабве Зімбабве[143] 14 848 905 3,0 445 467 84,0 12 473 080 13,0 1 930 357
Кабо-Верде Кабо-Верде[144] 544 081 2,0 10 881 85,0 462 468 13,0 70 730
Камерун Камерун[145][146] 23 794 164 30,0 7 138 249 65,0 15 466 206 5,0 1 189 708
Кенія Кенія[147] 50 000 000 11,0 5 500 000 85,0 42 500 000 4,0 2 000 000
Коморські Острови Коморські Острови[148] 850 688 98,3 836 226 0,7 5954 1,0 8506
ДР Конго ДР Конго[149][150] 84 004 989 15,0 12 600 748 78,0 65 523 891 7,0 5 880 349
Республіка Конго Республіка Конго[151] 5 399 895 1,6 86 398 79,0 4 265 917 19,4 1 047 579
Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар[152] 24 571 044 42,9 10 540 977 33,9 8 329 583 23,2 5 700 482
Лесото Лесото[153] 2 263 010 0,1 2263 80,0 1 810 408 19,9 450 338
Ліберія Ліберія[154] 4 382 387 20,0 876 477 40,0 1 752 954 40,0 1 752 954
Лівія Лівія[155] 6 470 956 99,0 6 410 956 1,0 60 000 0,1 6470
Маврикій Маврикій[107] 1 264 887 17,3 218 825 32,7 413 618 50,0 632 443
Мавританія Мавританія[156] 3 984 233 99,9 3 979 733 0,01 4500 н. д. н. д.
Мадагаскар Мадагаскар[157][158] 26 262 810 10,0 2 626 281 40,0 10 505 124 50,0 13 131 405
Майотта Майотта[159] 256 518 98,8 253 439 1,2 3078 н. д. н. д.
Малаві Малаві[160][161] 17 931 637 20,0 3 586 327 79,9 14 327 377 0,1 17 931
Малі Малі[162] 19 107 706 95,0 18 152 320 2,4 458 584 2,6 496 800
Марокко Марокко[163] 34 779 400 99,1 34 466 385 0,9 313 014 н. д. н. д.
Мозамбік Мозамбік[164][165] 28 861 863 20,0 11 544 745 60,0 14 430 931 10,0 2 886 186
Намібія Намібія[166] 2 413 643 0,4 9654 85,0 2 051 596 15,0 362 046
Нігер Нігер[167] 21 466 863 98,3 21 101 926 1,0 214 668 0,7 150 268
Нігерія Нігерія[168] 191 000 000 50,0 95 500 000 50,0 95 500 000 н. д. н. д.
ПАР ПАР[169] 57 725 600 1,9 1 096 786 79,7 46 007 303 18,5 10 679 236
Південний Судан Південний Судан[151][170] 12 323 419 20,0 2 464 683 60,5 7 455 668 19,5 2 403 066
Реюньйон Реюньйон[171] 865 826 4,2 36 364 84,8 734 220 11,0 95 240
Руанда Руанда[172] 12 001 136 4,8 576 054 93,4 11 209 061 1,8 216 020
Сан-Томе і Принсіпі Сан-Томе і Принсіпі[173] 197 700 3,0 5931 96,0 189 792 1,0 1977
Сейшельські Острови Сейшельські Острови[174] 94 205 1,1 1036 93,1 87 704 5,8 5463
Сенегал Сенегал[175] 15 726 037 96,1 15 112 721 3,6 566 137 0,3 47 178
Сомалі Сомалі[176] 15 181 925 99,8 15 171 925 0,02 10 000 н. д. н. д.
Судан Судан[177] 40 810 080 97,0 39 585 777 3,0 1 224 302 н. д. н. д.
Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне[178] 7 719 729 78,6 6 067 706 20,8 1 605 703 0,5 38 598
Танзанія Танзанія[179] 55 000 000 35,0 19 250 000 61,0 33 550 000 4,0 2 200 000
Того Того[180] 7 352 000 20,0 1 470 400 29,0 2 132 080 51,0 3 749 520
Туніс Туніс[181] 11 446 300 99,0 11 423 407 0,4 40 000 0,6 43 150
Уганда Уганда[182] 38 823 100 14,0 5 435 234 81,0 31 446 711 5,0 1 941 155
Центральноафриканська Республіка Центральноафриканська Республіка[183] 4 737 423 15,0 710 613 50,0 2 368 711 35,0 1 658 098
Чад Чад[143] 15 353 184 58,0 8 904 846 41,0 6 294 805 1,0 153 531

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Пораховані євреї, що не відділяють себе від громади ні за етнічним походженням, ні за релігійною традицією.
  2. 3-тє місце у світі.
  3. 5-те місце у світі.
  4. 8-ме місце у світі.
  5. 10-те місце у світі.
  6. 4-те місце у світі.
  7. 3-тє місце у світі.
  8. 10-те місце у світі.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Restless Spirits: Syncretic Religion [Архівовано 2 листопада 2015 у Wayback Machine.] Yolanda Pierce, Ph.D. Associate Professor of African American Religion & Literature
  2. African religious beliefs - Tewahedo - Palo - Serer - Tijaniyyah - Vodon. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 13 березня 2015.
  3. Dr J.O. Awolalu, Studies in Comparative Religion Vol. 10, No. 2. (Spring, 1976) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2018. Процитовано 12 січня 2020.
  4. а б в Шпажников Г. А., 1981, с. 36.
  5. Harrison, Philip (2004). South Africa's top sites (вид. 1st). Klenilworth: Spearhead. ISBN 9780864865649.
  6. а б в г д е ж и к л м Шпажников Г. А., 1981, с. 12-15.
  7. Шаревская Б. И., 1964.
  8. а б в г д е ж и к The Association of Religion Data Archives (ARDA) [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.] - факультет соціології Пенсильванського університету.
  9. Шпажников Г. А., 1981, с. 6.
  10. Шпажников Г. А., 1981, с. 15-23.
  11. а б в г д Шпажников Г. А., 1981, с. 15.
  12. а б Шпажников Г. А., 1981, с. 16.
  13. (англ.) Britannica Book of the Year 2003. — L. : Encyclopædia Britannica, 2003. — С. 306. — ISBN 978-0-85229-956-2.
  14. а б в Religious Composition by Country, 2010-2050 : [англ.] : [арх. 30.03.2021] // pewforum.org : вебсайт. — Pew Research Center, 2015. — 2 April. — Дата звернення: 30 березня 2021 року.
  15. а б в Шпажников Г. А., 1981, с. 18.
  16. а б в г Шпажников Г. А., 1981, с. 19.
  17. а б в г д Шпажников Г. А., 1981, с. 20.
  18. а б в Шпажников Г. А., 1981, с. 21.
  19. а б Шпажников Г. А., 1981, с. 22.
  20. а б в г д е ж Шпажников Г. А., 1981, с. 23.
  21. а б в г д е Шпажников Г. А., 1981, с. 23-26.
  22. Johnstone, Patrick; Miller, Duane. Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census // IJRR. — 2015. — No. 11. Архівовано з джерела 13 березня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
  23. Activities Report 2003 : [англ.] : [арх. 09.05.2021] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2003. — 3 September. — Дата звернення: 9 травня 2021 року.
  24. Tim Stafford. Historian Ahead of His Time : [англ.] : [арх. 09.05.2021] / Tim Stafford : журнал. — Christianity Today, 2007. — 8 February. — Дата звернення: 9 травня 2021 року.
  25. а б в Rachel Donadio. On Africa Trip, Pope Will Find Place Where Church Is Surging Amid Travail // New York Times. — N. Y., 2019. — March, 15. — ISSN 0362-4331. Архівовано з джерела 2020.11.12.
  26. The Catholic Explosion. Missionary of Africa Priest Speaks of Challenges and Promise in 7,000% Growth : [англ.] : [арх. 14.11.2011] // Zenit. The World seen from Rome : вебсайт. — 2011. — 11 November. — Дата звернення: 15 листопада 2011 року.
  27. а б в Шпажников Г. А., 1981, с. 27.
  28. David Barrett. International Bulletin of Missionary Research. — 2006. — Vol. 30, no. 1 (January, 29).
  29. а б Synod to Address Ethnic and Religious Divisions : [англ.] : [арх. 23.08.2017] // americamagazine.org : журнал. — America Magazine, 2009. — 12 October. — Дата звернення: 8 травня 2021 року.
  30. (англ.) Philip Jenkins. The Next Christendom: The Coming of Global Christianity. — Oxford. : Oxford University Press, 2006. — 292 с. — ISBN 0-19-514616-6.
  31. Bruce Johnston. King-maker cardinal hints at possibility of African pope : [англ.] : [арх. 08.05.2021] / Bruce Johnston // Sydney Morning Herald : вебсайт. — 2002. — 5 April. — Дата звернення: 20 квітня 2002 року.
  32. Rory Carroll. The Guardian profile: Cardinal Francis Arinze : [англ.] : [арх. 09.03.2021] / Rory Carroll // The Guardian : вебсайт. — 2003. — 3 October. — Дата звернення: 8 травня 2021 року.
  33. а б Шпажников Г. А., 1981, с. 31.
  34. а б в г д е ж и (англ.) Ronald G. Roberson. The Eastern Christian Churches: A Brief Survey. — 7th Edition. — Orientalia Christiana, 2017. — 276 с. — ISBN 8872103215.
  35. а б в г Шпажников Г. А., 1981, с. 27-29.
  36. а б в г д е ж Шпажников Г. А., 1981, с. 29.
  37. Шпажников Г. А., 1981, с. 28.
  38. Church of Nigeria : [англ.] : [арх. 27.09.2007] // Anglican-nig.org : вебсайт. — 2007. — 18 April. — Дата звернення: 18 квітня 2007 року.
  39. Church of Uganda : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  40. Anglican Church of Kenya : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  41. Episcopal Church of the Sudan : [англ.] : [арх. 20.07.2008] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  42. Anglican Church of Southern Africa : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  43. Anglican Church of Tanzania : [англ.] : [арх. 06.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  44. Province of the Episcopal Church in Rwanda : [англ.] : [арх. 04.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  45. Church of the Province of Central Africa : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  46. Anglican Church of Burundi : [англ.] : [арх. 05.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  47. Church of Christ in Congo – Anglican Community of Congo : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  48. Church of the Province of West Africa : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  49. а б в г д е ж и к BWA annual statistics : [англ.] : [арх. 18.06.2016] // bwanet.org : вебсайт. — Baptist World Alliance, 2014. — 31 December. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  50. Presbyterian Church of East Africa : [англ.] : [арх. 05.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  51. Presbyterian Church of Nigeria : [англ.] : [арх. 26.10.2014] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  52. Presbyterian Church of Africa : [англ.] : [арх. 04.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  53. Church of Christ in Congo – Presbyterian Community of Congo : [англ.] : [арх. 06.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  54. Presbyterian Church of Cameroon : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  55. (англ.) Patrick Johnstone and Jason Mandryk. [1] — Paternoster, 2001. — С. 419. Архівовано з джерела 31 січня 2011
  56. Presbyterian Church of the Sudan : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  57. Presbyterian Church in Cameroon : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  58. Presbyterian Church of Ghana : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  59. Uniting Presbyterian Church in Southern Africa : [англ.] : [арх. 04.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  60. Presbyterian Church in Rwanda : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  61. Church of Jesus Christ in Madagascar (FJKM) : [англ.] : [арх. 05.09.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  62. United Church of Zambia : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  63. Qui sommes-nous? : [англ.] : [арх. 30.11.2012] // eeccameroun.org : вебсайт. — Evangélique du Cameroun. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  64. Uniting Reformed Church in Southern Africa : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  65. Lesotho Evangelical Church : [англ.] : [арх. 07.10.2012] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  66. Reformed Church of Christ in Nigeria : [англ.] : [арх. 21.09.2012] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  67. Reformed Church in Zambia : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  68. Evangelical Reformed Church of Angola : [англ.] : [арх. 14.03.2018] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  69. The Church of Christ in the Sudan among the Tiv (NKST) : [англ.] : [арх. 25.08.2011] // Recweb.org : вебсайт. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  70. Evangelical Church of Congo : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  71. Evangelical Congregational Church in Angola : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  72. United Congregational Church of Southern Africa : [англ.] : [арх. 21.05.2011] // oikoumene.org : вебсайт. — World Council of Churches, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  73. Ethiopian Evangelical Church Mekane Yesus : [англ.] : [арх. 11.02.2017] // eecmy.org : вебсайт. — News and Events. EECMY, 2006. — 1 January. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  74. Churches in Tanzania : [англ.] : [арх. 01.07.2016] // lutheranworld.org : вебсайт. — The Lutheran World Federation, 2016. — 1 July. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  75. Churches in Madagascar : [англ.] : [арх. 01.07.2016] // lutheranworld.org : вебсайт. — The Lutheran World Federation, 2016. — 1 July. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  76. Churches in Nigeria : [англ.] : [арх. 09.05.2016] // lutheranworld.org : вебсайт. — The Lutheran World Federation, 2016. — 1 July. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  77. а б Churches in Namibia : [англ.] : [арх. 01.07.2016] // lutheranworld.org : вебсайт. — The Lutheran World Federation, 2016. — 1 July. — Дата звернення: 21 травня 2011 року.
  78. Churches in South Africa : [англ.] : [арх. 09.08.2016] // lutheranworld.org : вебсайт. —