Раффаеле де Куртен
| Раффаеле де Куртен італ. Raffaele de Courten | |||||||||
 | |||||||||
| |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 27 липня 1943 — 14 липня 1946 | |||||||||
| Прем'єр-міністр: | Іваное Бономі Ферруччо Паррі Альчіде де Гаспері | ||||||||
| Попередник: | Беніто Муссоліні | ||||||||
| Наступник: | Джузеппе Мічелі | ||||||||
| Ім'я при народженні: | італ. Raffaele de Courten | ||||||||
| Народження: | 23 вересня 1888.svg){kind=small} Мілан, Королівство Італія | ||||||||
| Смерть: | 23 серпня 1978 (89 років) Фраскаті, Лаціо, Італія | ||||||||
| Національність: | італієць | ||||||||
| Країна: | Королівство Італія Італія | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби: | 1906–1946 | ||||||||
| Приналежність: | Королівство Італія | ||||||||
| Рід військ: | військово-морські сили | ||||||||
| Звання: | .svg){kind=small} Адмірал ескадри | ||||||||
| Командував: | ВМС Королівства Італія | ||||||||
| Битви: | Італійсько-турецька війна Перша світова війна Друга світова війна | ||||||||
| Нагороди: |
| ||||||||
.svg)
Раффаеле де Куртен (італ. Raffaele de Courten, 23 вересня 1888, Мілан, Королівство Італія — 23 серпня 1978, Фраскаті, Італія) — італійський військовий і державний діяч часів диктатури фашизму, політик. Один із командувачів італійського флоту під час Другої світової війни. У 1943 році обійняв посаду міністра флоту в уряді П'єтро Бадольйо, а невдовзі очолив Генеральний штаб флоту замість Артуро Ріккарді.
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки і початок кар'єри[ред. | ред. код]
Раффаеле де Куртен народився 23 вересня 1888 року в Мілані. По закінченню місцевої середньої школи він у 1906 році вступив до Військово-морської академії в Ліворно, випустившись у 1910 році та розпочавши службу на флоті у званні гардемарина. Надалі ніс службу на броненосцях «Вітторіо Емануеле» та «Бенедетто Брін», брав участь в італійсько-турецькій війні. У 1912 році отримав звання молодшого лейтенанта.
Перед самим початком Першої світової війни Раффаеле де Куртен зацікавився авіацією, що якраз зароджувалася у цей період.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
Після вступу Італії в Першу світову війну, отримавши звання лейтенанта, служив у повітряних силах флоту. 5 серпня 1915 року на дирижаблі «Чітта ді Єзі», яким командував Бруно Брівонезі, вилетів на бомбардування австро-угорської морської бази в Полі. Під час нальоту дирижабль був пошкоджений зенітним вогнем і опустився на поверхню моря. Усіх шістьох членів екіпажу, у тому числі Раффаеле де Куртена, підібрав австро-угорський міноносець. Так він і потрапив у полон, у якому перебував аж до червня 1917 року, допоки його ім'я не опинилося в списках на обмін полонених, після чого повернувся до Італії. За участь у бойових діях Бронзовою медаллю «За військову доблесть».
Міжвоєнний період[ред. | ред. код]
Після закінчення війни командував повітряними силами в Бріндізі. У 1923 році отримав звання капітана III рангу і був переведений до Генерального штабу флоту. Надалі командував ескадрами підводних човнів та есмінців. У 1933 році отримав звання капітана I рангу.
Протягом 1933—1936 року був військовим аташе при посольстві Італії в Німеччині.
У 1938 році отримав звання контрадмірала та був призначений інспектором підводних сил флоту.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
Після вступу Італії у Другу світову війну, у листопаді 1941 року Раффаеле де Куртен отримав звання дивізійного адмірала. З серпня 1941 року по березень 1942 року командував 7-ю дивізією важких крейсерів (флагманський корабель «Дука д'Аоста»), на чолі якої брав участь у першій битві в затоці Сидра у грудні 1941 року, а пізніше здійснював супровід військових конвоїв до Лівії.
З 6 березня 1942 року по 14 березня 1943 року Раффаеле де Куртен командував 8-ю дивізією важких крейсерів (флагманський корабель «Джузеппе Гарібальді»), на чолі якої брав участь у битві в західній частині Середземного моря.
26 липня 1943 року, після повалення Муссоліні, Раффаеле де Куртена призначили міністром флоту в новоствореному уряді маршала П'єтро Бадольйо, а незабаром — і начальником Генерального штабу флоту замість Артуро Ріккарді, якого відправили у відставку, унаслідок чого де Куртен отримав фактично абсолютну владу над військово-морськими силами.
8 серпня 1943 року, за декілька днів після капітуляції Італії, зміг переконати адмірала Карло Бергаміні не затоплювати італійський флот, а прориватись на Мальту. 23 вересня Раффаеле де Куртен зустрівся в Таранто з командувачем флоту союзників адміралом Ендрю Каннінгемом. Під час зустрічі було досягнуто згоди, що італійські кораблі будуть діяти в лавах союзників. Надалі Раффаеле де Куртен був міністром флоту у складі урядів Бономі, Паррі та Де Гаспері.
Післявоєнний період[ред. | ред. код]
Раффаеле де Куртен був міністром флоту до липня 1946 року, а начальником Генерального штабу флоту — до грудня того ж року, після чого подав у відставку на знак протесту проти підписання Паризьких мирних договорів, за якими Італія мала передати частину своїх кораблів флотам союзників (як репарації за збитки, завдані під час війни).
З 1952 по 1959 рік був президентом компанії «Lloyd Triestino di navigazione».
Помер у Фраскаті 23 серпня 1978 року.
Нагороди[ред. | ред. код]
Бронзова медаль «За військову доблесть»
Командор Військового ордена Італії
Кавалер Великого Хреста Ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Пам'ятна медаль італійсько-турецької війни 1911—1912
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918 з чотирма зірками
Медаль Перемоги
Медаль «В пам'ять об'єднання Італії»
Кавалер Савойського військового ордена
Джерела[ред. | ред. код]
- Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861-1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Раффаеле де Куртен- Раффаеле де Куртен на сайті marina.difesa.it (італ.)
- Раффаеле де Куртен на сайті treccani.it(італ.)
|
