Пілявська Софія Станіславівна

Пілявська Софія Станіславівна
Народилася	4 (17) травня 1911  Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська імперія
Померла	21 січня 2000(2000-01-21) (88 років)  Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	акторка
Заклад	Московський художній театр, Школа-студія МХАТ і Московський художній театр імені Антона Чехова
Роки діяльності	з 1931 до 2000 рік
У шлюбі з	Дорохін Микола Івановичd
IMDb	nm0683689
Нагороди та премії

Софія Станіславівна Пілявська (1911–2000) — радянська та російська актриса театру і кіно польського походження. Театральний педагог, професор (1972). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1951). Народна артистка СРСР (1991).

Народилась в Красноярську. Закінчила драматичну студію З. Соколової, сестри К. С. Станіславського. По закінченні працювала у МХАТі.

Починаючи з 1954 — педагог Школи-студії ім. В. І. Немировича-Данченка, в 1972 отримала звання професора.

Після поділу театру 1987 року Софія Пілявська працювала у МХАТі імені Чехова до 2000 року^[1].

Автор мемуарів рос. «По долгу памяти» (1993).

Померла 21 січня 2000 р. в 89-му році життя в Москві. Похована на Новодівочому цвинтарі.

• Орден Трудового Червоного Прапора (26 жовтня 1948)
• Заслужена артистка РРФСР (1948)
• Сталінська премія другого ступеня (1951) —за роль Христини Падери у фільмі «Змова приречених» (1950)
• Народна артистка РРФСР (1963)
• Народна артистка СРСР (21 грудня 1991) —за великі заслуги в розвитку радянського театрального мистецтва ^[2]. Софія Пилявская та Олег Янковський були останніми, хто був удостоєний цього звання
• Орден Пошани (12 липня 1996) — за заслуги перед державою та багаторічну сумлінну працю^[3]
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1998)

• «Сталінградська битва» (1949, жінка з дитиною (немає в титрах)
• «Змова приречених» (1950, Христина Падера, міністр продовольства, лідер Партії націоналістів)
• «Сріблястий пил» (1953, Доріс Стіл)
• «Шторм» (1957, ігуменя)
• «На початку століття» (1961, Віра Засулич)
• «На семи вітрах» (1964, Доллі Максимівна Петрова)
• «Усе залишається людям» (1963, Наталія Дмитрівна, його дружина)
• «Світло далекої зірки» (1964, Ксенія Петрівна Прохорова)
• «Друзі і роки» (1965, мати Григорія)
• «Герой нашого часу» (1966, стара)
• «Старша сестра» (1966, член приймальної комісії)
• «Анна Кареніна» (1967, графиня Вронська)
• «Пряма лінія» (1967, Валентина Антонівна Зорич)
• «Доживемо до понеділка» (1968, вчителька)
• «Живий труп» (1968, Анна Дмитрівна Кареніна)
• «Портрет Доріана Грея» (1968, леді Нарборо)
• «Боян Чонос » (1970, фільм0спектакль, мати)
• «Сибірячка» (1972, Лідія Семенівна, мати Марії Одинцової)
• «Час життя» (1972, фільм-спектакль)
• «Горянка» (1975, Віра Василівна, вчителька)
• «На усякого мудреця досить простоти» (1976, фільм-спектакль, Глафіра Климівна Глумова)
• «Сибір» (1976, телефільм, фрау Бауер)
• «Диспетчер слухає» (1978, фільм-спектакль)
• «Постріл у спину» (1979, Клавдія Іванівна, тітка Вєтрова, вдова колекціонера, власниця картини Марка Шагала)
• «Шлях до медалей» (1980, бабуся Тані)
• «Репетитор» (1981, фільм-спектакль, Ксенія Замятіна)
• «Покровські ворота» (1982, Аліса Віталіївна, тітка Костика)
• «Незважаючи на похилий вік» (1985, фільм-спектакль, Єва Самойлівна)
• «Робота над помилками» (1988, літня актриса; кіностудія ім. О. Довженка)
• «Три сестри» (1997, фільм-спектакль, Анфіса)
• «Дядя Ваня. Сцени з сільського життя» (1998, фільм-спектакль, Войницька Марія Василівна)
• «Чехов і К°» (1998, стара-куховарка)

Пам'яті актриси присвячені документальні фільми та телепередачі:

• 2002 — «Софія Пілявська. Фільм № 92» в документальному циклі Леоніда Філатова «Щоб пам'ятали»/рос. «Чтобы помнили».
• 2002 — рос. «Дом актёра. По долгу памяти. Софья Пилявская» (документальниый) та ін.

• МХТ им. Чехова — Софья Станиславовна Пилявская [Архівовано 11 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Пилявская Софья. «Одиночество, поскольку равных — нет».^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/w/sov/3344/works/ [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]