Південно-Східна Анатолія
| Південно-Східна Анатолія | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| тур. Güneydoğu Anadolu | |||||
| | |||||
 | |||||
| Країна |  Туреччина | ||||
| Іли | Адияман Батман Діярбакир Ґазіантеп Кіліс Мардін Сіїрт Шанлиурфа Ширнак | ||||
| |||||
| Населення | |||||
| - повне | 6,61 млн чол. (2000) | ||||
| - густота | 88 чол./км² | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 75 000 км² | ||||
| Дата заснування | червень 1941  | ||||
| |||||
 | |||||
| |||||
Південно-Східна Анатолія (тур. Güneydoğu Anadolu) — один з семи географічних районів Туреччини. Охоплює території від південного боку Південних Тавр до кордону з Сирією. Межує на сході та півночі з Східноанатолійським регіоном, на заході — з Середземноморським регіоном, а на півдні — з Сирією та короткою ділянкою — з Іраком.
Південно-Східна Анатолія є одним із найрівнинніших регіонів Туреччини. Регіон має багату кулінарну культуру з м'ясними та пряними стравами.
Південно-Східна Анатолія має 9 провінцій:
У північній частині регіону простягається другий складчастий гірський пояс разом із південними схилами гірського ланцюга Тавр. У центрі регіону розташований згаслий вулкан Караджадаг висотою 1952 м. На заході регіону виділяються гори Картал, які здіймаються над плато Газіантеп. Углиб регіону клімат стає все більш континентальним[1].
На захід від Караджадагу розташовані родючі рівнини Харран, Суруч, Джейланпинар і Біреджик. Басейн Діярбакиру, який формується навколо річки Тигр та її приток, також має дуже родючі землі. Тигр витікає численними притоками з південних схилів Південно-Східного Тавру. До рівнин Діярбакиру належать також Бісміль, Чинар, Сільван, Ергані, Чермік, Коджакой і прибережна рівнина Егіль[1].
Плато Шанлиурфи, Газіантепа та Адиямана, розташовані на захід від Караджадагу, глибоко розсічені річкою Євфрат та її притоками. У межах регіону річка живиться невеликими притоками з гір Тавр і Карадаг. Тигр і Євфрат впадають у Перську затоку. Східна частина Караджадагу має більш горбистий рельєф. На півдні цього регіону розташоване підвищення Мардін-Мідьят[1].
У регіоні немає природних озер. Проте на Євфраті й Тигрі створені водосховища, зокрема друге за величиною в Туреччині — водосховище Ататюрка, яке розташоване в межах цього регіону[1].
У районі Тигру переважає континентальний клімат. Літо тут дуже спекотне й сухе, а зима холодна. У високогірних районах узимку випадає сніг. Температура в зимовий період опускається нижче 0 °C. Річна кількість опадів становить 500—600 мм[1].
У районі Середнього Євфрату панує середземноморський клімат із жарким і посушливим літом та м'якою і дощовою зимою. У порівнянні з районом Тигру, зими тут тепліші — середня температура взимку рідко опускається нижче 0 °C. Найбільше опадів випадає взимку. Середня річна кількість опадів становить 700 мм. У літній період опади зменшуються, а температура підвищується, що посилює посуху. Починаючи з східного узбережжя Євфрату клімат поступово стає континентальним[1].
З географічної точки зору, Газіантеп та Діярбакир є воротами до Південно-Східного Анатолійського проєкту (GAP), а також становлять основу його розвитку завдяки своїй промисловості та обсягам торгівлі. Вони економічно впливають на 16 навколишніх провінцій. Навколо Діярбакиру спостерігається значний економічний розвиток[1].
Природна рослинність регіону — це степи. У порівнянні зі степами Центральної Анатолії, вони значно бідніші. Значну площу займають антропогенні (вторинні) степи. У Південно-Східній Анатолії, яка є регіоном із найменшою лісистістю в Туреччині, навіть наявні ліси переважно знищені[1].
Окрім міста Газіантеп, економіка регіону базується переважно на сільському господарстві й тваринництві. Великі рівнини створюють сприятливі умови для землеробства, але сильна літня посуха негативно впливає на врожаї. У регіоні зустрічаються дуже родючі ґрунти типу лесу. Найвідомішою сільськогосподарською культурою є фісташки (антепські), які переважно вирощуються саме тут. Також вирощують мигдаль, пшеницю, бавовну, льон, кунжут, нут, оливки, інжир, кавуни та червону сочевицю. Основний напрямок тваринництва — дрібна рогата худоба (вівці, кози), у меншій кількості — велика рогата худоба. У Діярбакирі створено першу в Туреччині спеціалізовану організовану зону для тваринництва[1].
У регіоні Середнього Євфрату активно вирощують фісташки, а в районі Газіантепа — як фісташки, так і оливки. Оливки з Нізіпа — місцевий сорт, характерний саме для цього регіону[1].
