Піаніда Борис Микитович

Піаніда Борис Микитович
Народився 30 травня 1920(1920-05-30)
с. Дячкове, Полтавська губернія, УНР
Помер 8 березня 1993(1993-03-08) (72 роки)
Ірпінь, Київська область, Україна
Поховання Ірпінь
Громадянство  УНР
СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність художник, мистецтвознавець
Alma mater Київський державний художній інститут (1947)
Науковий ступінь кандидат мистецтвознавства (1951)
Вчителі Донцов Матвій Олексійович, Векштейн Леонід Семенович, Шовкуненко Олексій Олексійович, Яблонська Тетяна Нилівна і Єлева Костянтин Миколайович
Заклад Київський державний художній інститут
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка радянських художників України
Жанр портрет і пейзаж
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня

Борис Микитович Піаніда (справжнє прізвище — П'янида; нар. 30 травня 1920, Дячкове, Полтавська губернія, УНР — пом. 8 березня 1993Ірпінь, Київська область, Україна) — український живописець, монументаліст, мистецтвознавець і педагог; член Спілки художників України з 1947 року. Кандидат мистецтвознавства з 1951 року.

Біографія і творчість[ред. | ред. код]

Народився 30 травня 1920 року в селі Дячковому (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). Мистецтво студіював у Матвія Донцова та в Полтавському палаці піонерів у Леоніда Векштейна. У 1938—1941 роках навчався у Харківському художньому інституті. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (18 квітня 1991)[1]. У 1942 році отримав пораненя і контузію і був демобілізований.

У 1943—1944 роках навчався у художній академії в Загорську; у 1945—1947 роках — у Київському художньому інституті, був учнем Костянтина Єлеви, Олексія Шовкуненка, Тетяни Яблонської; у 1951 році закінчив аспірантуру при Академії архітектури УРСР[2].

Протягом 1951—1968 років працював у Києві в Інституті монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР та у Київському зональному науково-дослідному інституті архітектури споруд Академії будівництва та архітектури УРСР[3]; з 1968 року — викладач, доцент Київського художнього інституту. Член КПРС з 1972 року. Мешкав у Києві в будинку на вулиці Артема, № 12, квартира № 14.

Упродовж 1974—1993 років мешкав у місті Ірпені в будинку по вулиці Тургенівській, № 18 (отримав у спадщину будинок Матвія Донцова в якому, разом з дружиною, створив музей-садибу Матвія Донцова)[4]. Помер в Ірпені 8 березня 1993 року. Похований у Ірпені.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював в галузях станкового (писав портрети, пейзажі) і монументально-декоративного живопису (розписи, мозаїка, вітражі), станкової графіки, а також історії мистецтв і художньої критики.

Живопис[ред. | ред. код]

  • «Автопортрет» (1938);
  • «Дорога до Самарканда» (1944);
  • «Портрет лейтенанта Н-ського санбата Т. Титаренко» (1944);
  • «За рахунок ворога» (1945);
  • «Переправа ковпаківців через Дніпро в місті Лоєві у 1942 році» (1947);
  • «Щорс» (1949);
  • «Зима в Загорську» (1949);
  • «Пам'ятник Миколі Гоголю в місті Полтаві» (1952);
  • «Портрет народного артиста УРСР Олексія Ватулі» (1954);
  • «У вечірню годину» (1957);
  • «Вечір» (1958);
  • «Дніпропетровський мотив» (1961);
  • «На Полтавщині. Влітку» (1962);
  • «Осінній вечір» (1966);
  • «Тополі» (1967);
  • «Осінь тільки починається. (На бульварі Тараса Шевченка в Києві)» (1967);
  • «Над ставом» (1968);
  • «Портрет мистецтвознавця, реставратора Софії Київської Луки Калениченка» (1976);
  • «Інтер'єр Володимирського собору в Києві» (1979);
  • «У вітряний день» (1980);

Графіка[ред. | ред. код]

  • «Бані Кирилівської церкви в Києві» (1972);
  • «На новобудовах Києва» (1974);
  • «Будинок-музей художника Матвія Донцова в Ірпіні» (1976);
  • «У непогожий осінній день» (1978);
  • «Скульптор Іван Шаповал» (1980).

Створив монументальні роботи для Будинків культури в міста Нової Каховки (1953—1954), селища Рутченкового (1955), села Ксаверівки (1960), Кременчуцької ГЕС (1959—1960). У 1964 році виконав панно із 37 композицій для клубу в Моринцях.

Окремі роботи художника збенрігаються у Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України та Національномуй музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Полтавському, Дніпровському, Кіровоградському, Горлівському художніх музеях.

Брав участь у мистецьких виставках у Полтаві з 1940 року, Києві з 1945 року, Москві у 1947—1948, 1960 роках, Празі у 1948 році. Персональні виставки відбулися у Полтаві у 1968, 1980 роках, Києві у 1970, 1980 роках.

Праці[ред. | ред. код]

  • Матвій Олексійович Донцов. Київ, 1962;
  • К вопросу о развитии монументально-декоративного искусства в Украинской ССР // Строительство и архитектура. 1965. Вып. 2;
  • Звіт митців Полтавщини // Мистецтво. 1968. № 3;
  • Разговор о синтезе // Декоративное искусство СССР. 1968. № 6;
  • Українське монументальне мистецтво. Київ, 1970;
  • Василь Гнатович Непийпиво: Виставка живопису. Каталог. Київ, 1971;
  • Павло Матвійович Горобець. Виставка живопису і графіки: Каталог. Київ, 1973;
  • Зінаїда Зацепіна: Каталог виставки. Київ, 1977;
  • Пензлем і різцем: [До 175-річчя народження Миколи Гоголя] // Народна творчість та етнографія. 1984. № 2.

У мистетві[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Пианида Борис Никитович / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
  2. ↑ Виставка творчих робіт Бориса Піаніди. Відділ культури національностей та релігій Ірпінської міської ради. 3 липня 2014.
  3. ↑ Ханко, В. М. (19 травня 2023). Піаніда Борис Микитович. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  4. ↑ Ирпенская буквица. Ирпенское культурологическое общество имени Дмитрия Паламарчука.
  5. ↑ Анатолій Зборовський. Творець культурної атмосфери Ірпеня. / Українська Народна Рада Приірпіння. Ірпінська міська громадська організація УНР. 27 березня 2012.

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Піаніда_Борис_Микитович&oldid=41968696