Проценко Людмила Андріївна
| Проценко Людмила Андріївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 19 квітня 1927 Київ, Українська СРР, СРСР |
| Померла | 7 вересня 2000 (73 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | краєзнавиця, necropolis scholar |
| Alma mater | Історико-філософський факультет Київського університетуd (1951) Київська державна консерваторія імені П. І. Чайковського (1954) |
| Галузь | історія України, краєзнавство і некрополістика |
| Заклад | Центральний державний історичний архів України Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України |
| Вчителі | Донець-Тессейр Марія Едуардівна |
| Членство | Українське товариство охорони пам'яток історії та культури |
| Батько | Проценко Андрій Федорович |
| Мати | Демидова Клавдія Кузьмівна |
| У шлюбі з | Попов Олексій Миколайлвич |
| Родичі | Демидов Кузьма Прохорович і Проценко Федір Данилович |
| Автограф |  |
 Роботи у Вікіджерелах Проценко Людмила Андріївна у Вікісховищі | |
Людми́ла Андрі́ївна Проце́нко (19 квітня 1927, Київ — 7 вересня 2000, Київ) — український історик, архівіст, краєзнавець.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 19 квітня 1927 року в місті Києві (нині Україна), дочка флейтиста і педагога Андрія Проценка і режисера Київської опери Клавдії Демидової, онука співаків і хорових диригентів Федора Проценка та Кузьми Демидова. 1951 року закінчила історико-архівне відділення історико-філософського факультету Київського університету; у 1954 році — Київську консерваторію (клас вокалу Марії Донець-Тессейр).
Упродовж 1952—1967 років завідувала відділом давніх актів Центрального державного історичного архіву УРСР; з серпня 1967 року по 1973 рік обіймала посаду директора Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР, де зробила значний внесок у комплектування архівних фондів, зокрема «непопулярними» в умовах радянської ідеології матеріалами подвижників української культури, релігійних та репресованих діячів.
З травня 1973 року, після примусового звільнення з архівної системи за принципову наукову та патріотичну позицію, до виходу на пенсію у 1982 році, вчителювала в київських школах № 1 і № 38. Проводила активну громадську діяльність, була активістом Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, в якій очолювала секцію «Некрополі України» при Головній раді.
Померла 7 вересня 2000 року в Києві. Похована (за заповітом) на Лук'янівському цивільному кладовищі поряд зі своїм дідом — Кузьмою Демидовим (ділянка № 30, ряд 9, місце 8-2).
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
- Створила понад 80 наукових праць з історії та методики архівної справи. Упорядник збірників архівних документів, картосхеми «Пам'ятки Києва, знищені у ХХ столітті». Стояла біля витоків нового дослідницького напряму історичної науки — некрополістики. Більше трьох десятиліть присвятила вивченню історичного некрополя Києва, створила унікальну картотеку персоналій, похованих на київських теренах від доби Київської Русі до 1986 року (близько 40 тисяч імен).
- Автор численних статей у науковій та популярній періодиці, путівників-довідників «Київський некрополь» (1993, присвячений похованням письменників у Києві) та «Лук'янівське цивільне кладовище» (у співавторстві з Ю. Костенком, 1998, друге видання — 2001), монографії «Історія Київського некрополя» (1995). У 2002 році посмертно був опублікований укладений нею путівник некрополями на Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської лаври «И до небес рукой подать».
- Упорядкувала описи актових книг Кременецького земського суду (1959—1965, випуски 1—3), «Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 рр.: Покажчик населених пунктів» (1970), збірник документів «Гайдамацький рух на Україні» (1970), книгу «Андрій Проценко. Життєпис. Спогади» (1990, у співавторстві).
- Підготувала документальні фільми «Київський некрополь», «Митрополит Липківський», «Михайло Донець».
- Ініціатор створення у 1994 році на території історичного Лук'янівського цивільного кладовища в Києві Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника. Вважається фундатором цього закладу.
Бібліографія[ред. | ред. код]
Проценко Л. А.. Актові книги як джерело до вивчення спеціальних історичних дисциплін // Історичні джерела та їх використання. — 1964. — № 1. — С. 52-63.
Ушанування[ред. | ред. код]
2016 року на честь Людмили Проценко було названо вулицю в Києві.
Література[ред. | ред. код]
- Проценки — українські митці // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 493. — ISBN 5-88500-071-9.;
- Віктор Жадько. Проценко Людмила // Український некрополь: історичний науковий довідник / Дзюба І. М. — Київ : СПД «Жадько В. О.», 2005. — С. 271. — ISBN ISBN 966-8567-01-3.;
- Проценко Людмила Андріївна // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 484;
- І. Д. Гамкало. Проценко Людмила Андріївна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
|
