Пристайко Володимир Ілліч

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пристайко.
Пристайко Володимир Ілліч
Народився 16 грудня 1941(1941-12-16)
Долинський район, Україна
Помер 21 січня 2008(2008-01-21) (66 років)
Країна  Україна
Діяльність історик
Військове звання генерал-лейтенант
Нагороди
медаль «За бездоганну службу» II ступеня медаль «За бездоганну службу» III ступеня орден Богдана Хмельницького III ступеня
Заслужений юрист України Іменна вогнепальна зброя

Володи́мир Іллі́ч Приста́йко (16 грудня 1941 — 21 січня 2008) — радянський та український діяч органів державної безпеки, генерал-лейтенант юстиції, Заслужений юрист України (1992), заступник Голови Служби безпеки України (1996–2004).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 грудня 1941 року в селі Болохів, Калуського повіту, Крайсгауптманшафту Станіслав Дистрикту Галичина (тепер — Калуського району Івано-Франківської області). Закінчив Харківський юридичний інститут (1968) за спеціальністю правознавство та Вищі курси КДБ СРСР (1974).

З 1968 по 1971 рр. працював слідчим прокуратури Кілійського району Одеської області. З 1971 року в органах державної безпеки на посадах слідчого слідчого відділення управління КДБ при РМ України по Одеській області; слідчий, ст. слідчий слідчого відділу КДБ УРСР (1973–1981); начальник слідчого відділення управління КДБ УРСР по Запорізькій області (1981–1985); начальник слідчого відділення управління КДБ УРСР по Києву та Київській області (1985–1987); заступник начальника слідчого відділу КДБ УРСР (1987–1989); начальник слідчого відділу КДБ УРСР (1989–1991); начальник слідчого управління СБУ (1991–1993); радник голови СБУ з правових питань (1993–1996), заступник Голови Служби безпеки України (1996–2004).

З 2004 року після виходу в запас Володимир Ілліч працював провідним науковим співробітником Інституту оперативної діяльності та державної безпеки, був членом Міжвідомчої робочої групи з питань утворення Українського інституту національної пам'яті.

Помер 21 січня 2008 року в Києві після важкої хвороби.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Володимир Пристайко був членом виконкому Спілки юристів України та Всеукраїнської юридичної ради, Української асоціації міжнародного права, а також Комісії при Президентові України у питаннях помилування (з 1997 р.), Міжвідомчої координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій та робочих груп з підготовки проектів Законів України («Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (1991), співавтором вступної статті та членом редакційної колегії науково-документального видання «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (1997–1999 рр., у 3-х томах; 2003, друге видання, у 2-х томах), керівником української частини спільної українсько-польської робочої групи та членом редакційної колегії багатотомного науково-документального видання «Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках XX століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб» (1998 р., том 1 «Польське підпілля, 1939–1941 рр. Львів; Коломия; Стрий; Злочів»; 2002 р., т. 2 «Переселення поляків та українців. 1944–1946 рр.»; 2004 р., т. 3 «Польське підпілля, 1939–1941 рр.», «Від Волині до Покуття», у 2-х частинах; 2005 р., т. 4 «Поляки і українці між двома тоталітарними системами, 1942–1945 рр.», у 2-х частинах; 2006 р., т. 5 «Акція „Вісла“», 1947), членом редакційної ради науково-документального видання «Київ у дні нацистської навали. До 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників» та п'ятитомного видання «Бабий Яр: человек, власть, история» (2004).

Брав активну участь у роботі оргкомітету з підготовки та проведення в Києві міжнародного товариського футбольного матчу дружби «Журналіст України» — «Шпіґель» (2006).[1][2]

Історичні дослідження[ред. | ред. код]

  • Жертви репресій. — К.: Вид-во «Юрінформ», 1993. — 292 с. (у співавторстві);
  • Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти. — К.: Вид-во «Інтел», 1995. — 446 с. (спільно з Ю. Шаповалом);
  • Михайло Грушевський і ГПУ—НКВД. Трагічне десятиліття: 1924–1934 — К.: Вид-во «Україна», 1996. — 233 с. (спільно з Ю. Шаповалом);
  • ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: Особи, факти, документи. — К.: Вид-во «Абрис», 1997–605 с. (спільно з Ю. Шаповалом та В. Золотарьовим);
  • Михайло Грушевський: справа «УНЦ» і останні роки (1931–1934). — К.: Вид-во «Критика», 1999. — 351с. (спільно з Ю. Шаповалом);
  • Я жив разом із країною… Інтерв'ю, виступи, коментарі. — К.: Вид-во «Сфера», 2004. — 224 с.;
  • Чи був «матч смерті»? Документи свідчать. — К.: ДП «Друкарня МВС України», 2005. — 168 с.;
  • Чи був «матч смерті»? Документи свідчать. — 2-е вид. — К.: Експрес об'ява, 2006. — 176 с.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сергій Шевченко. Футбольні вершини журналістів // Слово — зброя?. — К.: ЕксОб, 2009. — С. 542—548.
  2. ↑ От «матча смерти» — к матчу дружбы // Рабочая газета. — 2006. — 20 июня.
  3. ↑ Декрет 51\2000 Про нагородження орденом святого Станіслава III ступеня Пристайка Володимира Ілліча. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 2 травня 2013.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пристайко_Володимир_Ілліч&oldid=42034253