Пошивайло Явдоха Данилівна
| Явдоха Данилівна Пошивайло | |
|---|---|
 Гаврило і Явдоха Пошивайли. Опішня. Середина 1980-х років | |
| Ім'я при народженні | Явдоха Данилівна Бородавка |
| Народилася | 6 березня 1910 Російська імперія, Зіньківський повіт м. Опішня |
| Померла | 27 квітня 1994 (84 роки) Україна, Полтавська область, Зіньківський район, смт. Опішня |
| Діяльність | художниця |
| Відомі учні | Никитченко Володимир Васильович |
| Заклад | Завод «Художній керамік» |
| У шлюбі з | Пошивайло Гаврило Ничипорович |
Явдо́ха Дани́лівна Пошива́йло (6 березня 1910 — 27 квітня 1994) — українська гончарна художниця, представниця опішнянської школи художньої мальовки. Ініціаторка першого в УРСР приватного музею гончарства.
Дитячі та юнацькі роки[ред. | ред. код]
Народилася в Опішні в багатодітній сім'ї Бородавки. Рано осиротіла:
 | «Я осталась сиротою. Батьків я не знаю: люди забрали і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилась і пішла по кустарях — в Горілея малювала..., в Пругла Макара і в других...» (Явдоха Пошивайло)[1] |  |
Творча робота[ред. | ред. код]
У 18 років одружилася з потомственим гончаром Гаврилом Пошивайлрм. З цього часу і починає творити. За роки спільного життя виховали 3 синів.
В Опішні існує давня традиція: твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Тому Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. Квіти, виноградна лоза, риби й птахи оживали на мисках, тарелях, вазах, глечиках, макітрах, барильцях, куманцях. Гончарна мальовка Явдохи Пошивайло, виконана фляндрівкою й ріжкуванням, була «густою», соковитою.
На початку 1930-х «придушували» українське ремісництво репресіями та колгоспами. Була кількість трудоднів у полі, які кожен колгоспник мав відробити. Гаврило та Явдоха Пошивайли мусили покинути рідне містечко і виїхати в Харків, аби хоч якось продовжити творчу діяльність. Згодом в Опішні запрацював завод «Художній керамік», і вони повернулись. Проте існували норми, які мусив виробити кожен гончар. I лише вдома, після роботи, Явдоха з чоловіком ліпили та розфарбовували те, що хотіла їх душа.[2]
Натхненницею створення Музею гончарства в Опішні була саме Явдоха Пошивайло. Вона дала настанову[1] своєму внукові Олесю Пошивайлу створити музей. Зусиллями господині було зібрано велику колекцію гончарських творів Гаврила Пошивайла. Так, у 1970-х рр. виник перший[3] в УРСР приватний музей гончарства.
Останні роки[ред. | ред. код]
Явдоха Пошивайло до останнього подиху жила гончарством. Навіть за кілька місяців до смерті, тяжко хвора, вона брала папір, фломастери чи олівці й наносила на папір гончарні орнаменти.[4]
Див. також[ред. | ред. код]
- Пошивайло Гаврило Ничипорович
- Пошивайло Олесь Миколайович
- Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
- Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів. Набір листівок.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Сайт музею родини Пошивайлів
- ↑ Краєвиди душі Автор: Леся Григор'єва. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 4 лютого 2012.
- ↑ Жива глина берегині роду гончарського
- ↑ Відкриття Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 4 лютого 2012.
Джерела[ред. | ред. код]
- Світлана Пругло. Великі українські гончарівники// Український керамологічний журнал. — 2004. — № 4. — С.110-113
- Пошивайло Ігор. Освячені глиною// Народне мистецтво. — 2000. — № 1-2. — С.2-4