Похід на Царгород (907)
Похід на Царгород (907) | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Олег веде військо до стін Царгороду Мініатюра з Радзивіллівського літопису | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Русь | Візантійська імперія | ||||||
Командувачі | |||||||
Олег | |||||||
Військові сили | |||||||
невідомо | невідомо | ||||||
Втрати | |||||||
невідомо | невідомо |
Похід на Царгород 907 року — легендарний похід київського князя Олега Віщого на Константинополь, описаний у «Повісті временних літ». Літопис свідчить, що це була найуспішніша військова операція Русі проти Імперії ромеїв, але грецькі джерела взагалі про нього не згадують.
Літописні дані[ред. | ред. код]
Нестор Літописець розповідає, що «пішов Олег на Царгород на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі. І прийшов до Царгорода, греки ж замкнули морську бухту, а місто зачинили. І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на них кораблі. І з попутним вітром напнули вітрила і пішли з боку моря до міста».
Спочатку візантійські посланці намагалися отруїти Олега, перш ніж він міг наблизитися до Константинополя. Вождь русів, відомий своїми пророчими здібностями, відмовився пити з отруєної чаші.
Розуміючи неможливість чинити опір русі, місто здалось і князь Олег в знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста.
Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Також візантійці надали право руським купцям проїжджати до Царгорода й торгувати, не сплачуючи мита. Упродовж 6 місяців купці могли безкоштовно отримувати продовольство й забезпечуватися необхідним спорядженням для повернення додому. Зі свого боку руси зобов'язувалися допомагати Візантії боротися з кочівниками. Проте візантійці порушили даний договір і у 911 році Олег спорядив новий похід на Царгород.
Також існує легенда про дарунок вітрил для кораблів війська Олега. Серед них були одні з коштовної тканини, а інші з простої, полотняної. Князь для своїх суден вибрав другий варіант, а на кораблі варяг почепив дорогі вітрила. Після прибуття додому з'ясувалося, що коштовні вітрила перетворилися на суцільне дрантя, а полотняні залишилися цілими. Вони витримали штормові вітри. Звідси походить відомий слов'янський вислів: «Будемо триматися свого грубого вітрила»[1].
Інтерперетації[ред. | ред. код]
Пам'ять про похід, здається, передавалася усно між кількома поколіннями русинів. Можливо, цим пояснюється велика кількість колоритних деталей, які належать радше фольклору, ніж історії.
Те, що похід Олега не вигадка, видно з автентичного тексту мирного договору, який увійшов до літопису. Сучасна наука схильна пояснювати мовчання грецьких джерел щодо походу Олега неточною хронологією Початкового літопису. Деякі припускають, що набіг насправді відбувся в 904 році, коли візантійці воювали з Левом Триполійським. Більш правдоподібну гіпотезу висунули Борис Рибаков і Лев Гумільов: розповідь про похід насправді відображає русько-візантійську війну (860 р.), помилково описану в слов’янських джерелах як поразка Києва.
Незважаючи на періодичні військові конфлікти, відносини між Русссю та Візантією, здається, були переважно мирними. Про першу християнізацію Русі повідомляє патріарх Фотій у 860-х роках XV ст. В одному зі своїх листів патріарх Микола Містик погрожував розв'язати вторгнення русів до Болгарії. З його розповіді історики роблять висновок, що для власних політичних цілей візантійці могли маніпулювати русинами часів Олега.
Крім того, значні контингенти русинів приєдналися до імперської служби та брали участь у візантійських морських експедиціях протягом Х століття. Ескадра з 700 руських найманців брала участь у Критському поході 902 р. Загін із 415 варягів брав участь в італійському поході 936 р. Через тринадцять років 629 руських військ вирушили на дев’яти суднах, щоб супроводжувати греків у їхньому поході проти Критського емірату.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Голубець Микола Велика історія України: Репринтне перевидання. — том 1. — Вид-во «Глобус», 1993. — ISBN 5-86248-016-1.
Література[ред. | ред. код]
- М. Ф. Котляр Русько-візантійські договори 907 і 911 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 2. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Історія України: підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів / В. А. Смолій, В. С. Степанков. — К.: Генеза, 2007. — 224 с. — ISBN 978-966-504-630-1.
Це незавершена стаття про Київську Русь. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про Візантію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |