Посяда Іван Якович
| Посяда Іван Якович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 28 березня (9 квітня) 1823 місто Зіньків Полтавської губернії Російської імперії (нині Полтавської області України) |
| Помер | 12 жовтня (24 жовтня) 1894 (71 рік) місто Коростишів Київської губернії Російської імперії (нині Житомирської області України) |
| Місце проживання | Київ, Казань, Полоцьк, Коростишів |
| Країна |  Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | педагог, громадський активіст |
| Alma mater | Київський університет Св. Володимира |
| Галузь | педагог |
| Науковий ступінь | кандидат філологічних наук |
| Науковий керівник | Учительська гімназія у Києві (1869-73), учительська семінарія у Коростишеві (1873—1880) |
| Відомий завдяки: | участь у Кирило-Мефодіївському братстві |
| Нагороди | Від влади Російської імперії: заслання до Казані |
Іван Якович Посяда (Пасяда, Посяденко; * 28 березня (9 квітня) 1823 — † 12 (24) жовтня 1894) — український громадський діяч, педагог, член Кирило-Мефодіївського Братства (з 1846).
До арешту[ред. | ред. код]
Народився у Зінькові (тепер Полтавська область) у міщанській родині. Дід і дядьки мали землю біля Зінькова. З 1836 року навчався в Зіньківському повітовому училищі, потім у Полтавській гімназії, де був учнем поета Левка Боровиковського. У Полтавській гімназії навчавсся разом з Олександром Навроцьким, майбутнім учасником Кирило-Мефодіївського братства[1].
У 1843 вступив на філософський факультет Київського університету, одночасно (1845—1846) слухав педагогічний курс при університеті. Тоді ж під керівництвом професора Ореста Новицького написав свій перший твір «Про суть мислення взагалі». Під час літніх канікул збирав на Полтавщині фольклор.
Навесні 1846 року став членом Кирило-Мефодіївського Братства, належав до радикально-демократичного крила, очолюваного Тарасом Шевченком. Під впливом Шевченка став прихильником ідеї створення федерації слов'янських народів, серед яких належне місце посіла б Україна, і ліквідації кріпосного права. Виступав за скасування дворянських привілеїв і введення станової рівності. Окрім Шевченка у Посяди дружні стосунки також склалися з Миколою Гулаком.
У Казані[ред. | ред. код]
У 1847 Посяду заарештували і вислали до Казані. Посяді було дозволено продовжувати навчатися з умовою подальшої служби у великоросійських губерніях. У 1847—1849 навчався у Казанському університеті. Отримав ступінь кандидата філологічних наук; дисертація мала назву «Значення перших творів Гоголя в російській літературі і їх заслуги для народності». Деякий час перебував на Полтавщині, під наглядом поліції. З 1849 року працював помічником правителя канцелярії рязанського губернатора, згодом — урядовцем Департаменту наділів[ru] у Петербурзі. 1852 року його було звільнено з-під нагляду поліції.
Подальша доля[ред. | ред. код]
Звільнившись зі служби, став домашнім учителем дітей цензора Бекетова, із родиною якого виїхав за кордон. Провів там вісім років. Вивчав політичний лад Австрії, Швейцарії, Франції та Пруссії. Відвідав Єнський, Лейпцизький, Берлінський та Галльський університети. Слухав лекції, брав участь у педагогічних конференціях, давав зразкові уроки в елементарній школі.
Після повернення перейшов на викладацьку роботу. Із 1865 року викладав у Петербурзькій і Полоцькій військових гімназіях. В 1869—1873 — директор Південно-Західної учительської семінарії у Києві, 1873—1880 — у Коростишеві. Викладав методики рідної мови й математики. У справі виховання вчительських кадрів залишився послідовником передових ідей Кирило-Мефодіївського товариства.
Протягом усього життя Посяда підтримував зв'язки з Полтавщиною, бував у Зінькові, Полтаві. Намагався організувати за зразком коростишівської семінарію у Полтаві (1876), одержати місце директора Полтавської гімназії. Для полтавських народних вчителів опрацював програми з російської мови й арифметики та методику їх викладання. 1879 року через наклепи звільнений з роботи і змушений залишити Україну.
У 1880—1891 — директор народних училищ у Воронежі (до 1885) та Оренбурзькій губернії (до 1891). 1882 року у Воронежі випустив «Руководящий букварь для народных учителей».
Після виходу у відставку повернувся в Україну. Помер у Користишеві. Поховання організуване учительська семінарія, де працював Посяда[1].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
На могилі Посяди і його дружини було встановлено дві пам'ятні плити, які зберігалися до Другої світової війни[1].
В Коростишеві є вулиця Івана Посяди. Знаходиться вона на окраїні міста біля самої річки Тетерів.
Інше[ред. | ред. код]
- Був знайомий із Миколою Костомаровим. Починаючи з 1846 року вони часто спілкувалися в колі кирило-мефодіївців. Крім громадських, у них були ще й спільні наукові інтереси, пов'язані з перекладом польського історика Йоахима Пасторія «Війна скіфо-козацька»[2]. Усі ці відомості містяться у документах з історії Кирило-Мефодіївського братства, зокрема у слідчій справі Костомарова.
- Шевченко згадує Посяду в своєму «Щоденнику». В етюді «Казань-городок — Москвы уголок» від 9 вересня 1857 року[3] Шевченко описує, як будучи в Казані, розпитував у бувалого студента, чи не пам'ятає він про переведених з Київського до Казанського університету Посяду та Андрузького.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Ротач П. Наш земляк І. Я. Пасяда // Прапор комунізму. — 1965. — 14 жовтня. — С. 4.
- ↑ Смолій В. та ін. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник / В. Смолій, Ю. Пінчук, О. Ясь; Вступ. ст. і заг ред. В. Смолія. — К.: Вища школа, 2005. — С. 370.
- ↑ Щоденник. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів. Том. 5. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 30 жовтня 2021.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Вільшанська О. Л. Посяда Іван Якович [Архівовано 16 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 448. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Посяда Іван // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1970. — Кн. 2, [т. 6] : Перемищль — Пряшівщина (початок). — С. 2276-2277. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Пося́да Іван Якович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — С. 34.
- Посяда Іван Якович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 302.
- Пося́да (Пасяда, Посяденко) Іван Якович // Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978. — Том 2. — С. 139.
- Ротач О., Ротач П. Посяда (Пасяда, Посяденко) Іван Якович // Полтавіка. Полтавська енциклопедія. — Т. 6: Освіта і наука. — Кн. 3: Полтава — Яцута. — Полтава: Поліграфічний центр «Мозаїка», 2020. — С. 286—287.
- Сергієнко Г. Я. Пося́да (Пасяда, Посяденко) Іван Якович // Радянська енциклопедія історії України. — К. : Головна редакція УРЕ, 1971. — Т. 3 : Летичів — розкопки. — С. 434.
- Чатор П. Нові джерела до біографії кирило-мефодіївця І. Я. Пасяди // Архіви України. — 1967. — № 1. — С. 38-42.
Посилання[ред. | ред. код]
- Посяда Іван Якович [Архівовано 3 листопада 2021 у Wayback Machine.]
 | Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |