Полтавський Семен Володимирович

Семен Полтавський
Полтавський Семен Володимирович
Загальна інформація
Громадянство Україна Україна → Росія Росія
Народження 8 жовтня 1983(1983-10-08) (40 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Зріст 205 см
Вага 89 кг
Спорт
Вид спорту волейбол (нападник другого темпу, діагональний)
Команда ВК «Динамо» (Москва)d
Завершення виступів 2016
Участь і здобутки
CMNS: Полтавський Семен Володимирович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Полтавський.

Семен Володимирович Полтавський (рос. Семен Володимирович Полтавський; нар. 8 лютого 1981, Одеса) — український і російський волейболіст, заслужений майстер спорту Росії, нападник другого темпу, гравець збірної Росії у 2003, 2005—2010 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Семен Полтавський народився в Одесі в родині відомого волейболіста Володимира Полтавського. Починав займатися волейболом під керівництвом тренера Вадима Унгурса. У 1997 році був запрошений в команду «Пітер-Лада» з Санкт-Петербурґа — фарм-команду «Автомобіліста», яка виступала у першій лізі чемпіонату Росії. Через рік змінив громадянство з українського на російське і у віці 17 років дебютував в «Автомобілісті»[1]. Протягом чотирьох сезонів молодий нападник другого темпу був одним з лідерів петербурзького клубу.

У 1999 році став переможцем чемпіонатів світу у складі збірних Росії двох вікових категорій — юніорської та молодіжної. З «молодіжкою» нового скликання в 2000 році виграв золото чемпіонату Європи, а в 2001-му — срібло чемпіонату світу[1]. У національної збірної Росії дебютував у червні 2002 року на турнірі Шести націй у Італії, але через травму тим влітку не зіграв у офіційних змаганнях з участю російської команди.

У 2002 році Семен Полтавський підписав контракт з італійською «Моденою» і наступний сезон на правах оренди провів в іншому клубі серії A1 — «Ґабеці». По його закінченні повернувся в Росію, 24 травня 2003 року в рамках Світової ліги провів перший офіційний матч за національну збірну, увійшов в заявку на фінальний турнір Світової ліги у Мадриді чемпіонат Європи в Німеччині. Клубну кар'єру Полтавський продовжив у московському «Динамо».

Влітку 2005 року за кілька місяців міжсезоння змінив амплуа нападника другого темпу на позицію діагонального нападника. У новому амплуа він повернувся до складу збірної Росії, а з «Динамо» в травні 2006 року завоював перший в кар'єрі титул чемпіона країни. У 2006 році був капітаном збірної Росії, аж до 2010 роках грав у всіх змаганнях з її участю, неодноразово завойовував індивідуальні призи, в числі яких титул найціннішого гравця чемпіонату Європи 2007 року. На Олімпійських іграх-2008 в Пекіні завоював бронзову медаль. Всього за кар'єру Полтавський провів 152 матчі за збірну Росії і набрав у них 1626 очок.

У 2010 році перейшов з «Динамо» в «Ярославич». У чемпіонаті Росії волжани програли у чвертьфінальній серії казанському «Зеніту» і посіли 8-е місце, але Полтавський завоював Приз Андрія Кузнецова, ставши першим в історії володарем титулу кращого волейболісту Росії серед гравців, чия команда не потрапила в призери чемпіонату[2].

Надалі проблеми зі спиною не дозволили Полтавському у 2011 році зіграти за збірну Росії, а травма плеча і тривалий відновлювальний період після операції змусили пропустити більшу частину сезону-2011/12, в якому він був гравцем «Факела». Влітку 2012 року Семен Полтавський повернувся в московське «Динамо», але через рецидив травми знову не мав великої ігрової практики. У матчах «Динамо» він, як і на початку кар'єри, виступав переважно на позиції нападника другого темпу[3][4].

У липні 2013 року в Одесі Семен Полтавський в парі з Олександром Горбачовим, онуком відомого радянського тренера Євгена Горбачова, брав участь в одному з турів чемпіонату України з пляжного волейболу[5][6]. У сезоні-2013/14 знову грав за «Ярославич».

Сезон-2014/15 Полтавський міг провести в «Білогір'ї», але після декількох тижнів тренувань керівництво бєлгородського клубу відмовилося від гравця, і він пропустив весь сезон, не зумівши знайти команду[7].

Восени 2015 року Семен Полтавський поповнив склад краснодарського «Динамо»[8]. У травні 2016 року оголосив про завершення спортивної кар'єри[9].

Досягнення[ред. | ред. код]

У клубній кар'єрі[ред. | ред. код]

  • Чемпіон Росії (2005—2006, 2007—2008), срібний (2003—2004, 2004—2005, 2006—2007) і бронзовий (2009—2010) призер чемпіонатів Росії.
  • Володар Кубка Росії (2006, 2008), фіналіст Кубка Росії (2003, 2004, 2007).
  • Володар Суперкубка Росії (2008, 2009).
  • Фіналіст Ліги чемпіонів (2009—2010), бронзовий призер Ліги чемпіонів (2006—2007).

Зі збірними[ред. | ред. код]

  • Чемпіон світу серед молодіжних команд (1999).
  • Чемпіон світу серед юніорських команд (1999).
  • Чемпіон Європи серед юніорських команд (1999).
  • Чемпіон Європи серед молодіжних команд (2000).
  • Срібний призер чемпіонату світу серед молодіжних команд (2001).
  • Бронзовий призер Олімпійських ігор (2008).
  • Срібний (2005, 2007) і бронзовий (2003) призер чемпіонатів Європи.
  • Срібний (2007, 2010) та бронзовий (2006, 2008, 2009) призер Світової ліги.
  • Срібний призер Кубка світу (2007).
  • Переможець Євроліги (2005).

Особисті[ред. | ред. код]

  • Найцінніший гравець (MVP) і кращий подає чемпіонату Європи (2007).
  • Найрезультативніший гравець і кращий подаючий «Фіналу шести» Світової ліги (2007).
  • Кращий подає Кубка світу (2007).
  • Учасник Матчів зірок Росії (2005, 2008, 2009, 2011).
  • Найкращий гравець чемпіонату Росії — володар Призу Андрія Кузнєцова (2011).

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

  • Заслужений майстер спорту Росії (2008).
  • Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня — за великий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, високі спортивні досягнення на Іграх XXIX Олімпіади 2008 року в Пекіні (2009)[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б «Срібний „золотий“». «Известия». 20 серпня 2001. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 21 листопада 2012.
  2. ↑ «„Зеніт“» ми обіграли. Без всяких „майже“». «Спорт-Экспресс». 13 травня 2011. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 16 травня 2011.
  3. ↑ «Фаворити — Казань, Білгород і ми». «Спорт-Экспресс». 29 вересня 2012. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 21 листопада 2012.
  4. ↑ «Рішення Чередника — не експеримент». «Спорт-Экспресс». 27 жовтня 2012. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 21 листопада 2012.
  5. ↑ «Це мій перший офіційний турнір з пляжного волейболу» (укр.). Федерація волейболу України. 6 липня 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2014. Процитовано 27 грудня 2014.
  6. ↑ Полтавські дуети на медалі не претендують (укр.). Sport.pl.ua. 9 липня 2013. Процитовано 27 грудня 2014.
  7. ↑ «Якщо відмотати час назад, я б так не поливав брудом людей». «БІЗНЕС Online». 7 грудня 2015. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 11 грудня 2015.
  8. ↑ Новим головним тренером чоловічої ВК «Динамо» (Краснодар) стане Сергій Шляпніков. «Кубанський спорт.ру». 18 жовтня 2015. Процитовано 24 жовтня 2015.
  9. ↑ Семен Полтавський завершив кар'єру. «БІЗНЕС Online». 19 травня 2016. Процитовано 2016-5-20.[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Полтавський_Семен_Володимирович&oldid=39579857