Пліскановський Станіслав Тихонович

Пліскановський Станіслав Тихонович
Ім'я при народженні	Станіслав Тихонович Пліскановський
Народився	9 травня 1929(1929-05-09) Біла Калитва, Ростовська область, СРСР
Помер	27 вересня 2020(2020-09-27) (91 рік) місто Дніпро
Громадянство	СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	металург
Alma mater	ДВНЗ ДонНТУ
Нагороди

Станіслав Тихонович Пліскановський (Плискановський) (9 травня 1929(19290509), Біла Калитва, тепер Ростовської області, Росія — 27 вересня 2020, місто Дніпро^[1]) — український учений-металург. Доктор технічних наук, професор. Академік АН ВШ України (з 1995 року). Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (1980–1990 роки).

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1952 році закінчив Донецький індустріальний інститут.

Трудову діяльність розпочав у 1952 році помічником майстра, горновим, помічником начальника зміни доменного цеху Макіївського металургійного комбінату імені Кірова Сталінської області.

З 1957 року, після закінчення аспірантури, працював у Донецькому політехнічному інституті старшим інженером і старшим науковим співробітником науково-дослідного сектора.

У 1959 році переведений на роботу на Ждановський металургійний комбінат «Азовсталь» на посаду начальника аглодоменної лабораторії, пізніше був призначений начальником центральної заводської лабораторії.

Член КПРС з 1962 року.

У 1963 році захистив кандидатську дисертацію і, продовжуючи працювати на заводі, викладав у Ждановському металургійному інституті.

У 1965–1973 роках — головний інженер Ждановського металургійного комбінату «Азовсталь» імені Серго Орджонікідзе Донецької області. Зробив значний внесок в удосконалення технологій виробництва металопродукції, реконструкцію і модернізацію обладнання.

У 1973–1980 роках працював директором Ждановського металургійного комбінату імені Ілліча Донецької області. У киснево-конвертерному цеху була освоєна технологія гарячого торкретування, відзначена Державною премією СРСР.

У 1980–1987 роках — 1-й заступник міністра чорної металургії Української РСР.

У 1987–1991 роках — начальник виробничого об'єднання «Южметаллургпром» і 1-й заступник міністра чорної металургії СРСР. У 1989 році захистив докторську дисертацію. Зробив суттєвий внесок у розвиток металургії України, частка якої у потенціалі колишнього СРСР на той час становила понад 35%.

З 1991 року працював у НМетАУ: професор кафедри металургії чавуну, директор інженерного центру з енергозбереження в металургії України. З 1997 року — ректор Державного інституту підготовки та перепідготовки кадрів промисловості.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основний напрям наукової діяльності — розробка нових технологій та енергозаощадження в металургії. Автор понад 250 наукових праць, серед яких 10 монографій, 2 підручники і 133 патенти та винаходи. Значна частина з них впроваджена у виробництво з високим економічним ефектом.

Академік Академії інженерних наук України.

Лауреат Державної премії СРСР (1984), лауреат Державної премії України (1987, 1993, 2002). Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).

Джерела[ред. | ред. код]

• Академія наук вищої школи України. 1992—2010. Довідник
• http://nmetau.edu.ua/ua/mnews/i1/p0/e3698

1. ↑ Національна металургійна академія України : Новини :. nmetau.edu.ua. Процитовано 29 вересня 2020.