Плясовиця Юрій Олексійович
| Плясовиця Юрій Олексійович | |
|---|---|
| Народився | 19 листопада 1948 м. Гуляйполе Запорізька область |
| Помер | 5 лютого 2024 (75 років) с. Агрономічне (Вінницький район) |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | Українська література |
| Відомий завдяки | літератор |
| Членство | Національна спілка письменників України  |
| Нагороди |  |
Ю́рій Олексі́йович Плясови́ця (нар. 19 листопада 1948 м. Гуляйполе, Запорізька область — пом. 5 лютого 2024) — український архітектор, літератор. Заслужений архітектор України (2009).[1] Член Національної спілки письменників України (2017).[2]
Народився 19 листопада 1948 року у м. Гуляйполе Запорізької області. Після переїзду родини до Вінниці закінчив тамтешній будівельний технікум, а на довершення — Харківський інженерно-будівельний інститут (1973) з аспірантурою. Працював у Харківському проектно-конструкторському інституті Міністерства побуту України, викладав курс «Архітектура» на будівельному факультеті Вінницького політехнічного інституту. Був головним архітектором м. Рибниця Молдавської РСР, проектів інституту «Коміцивілпроект», вінницького виробничого об'єднання «Термінал». Засновник і понад 20 років керівник приватної творчої архітектурно-проектної майстерні «Плясовиця». Член Національного союзу архітекторів України (1981), дійсний член Академії будівництва України (1998).[3]
Проживав у передмісті Вінниці — с. Агрономічному, де й помер 5 лютого 2024 року.[4] Похований на кладовищі в П'ятничанах.
Автор понад трьохсот архітектурних проектів, чимало з яких було реалізовано, зокрема культові споруди — костели у м. Хмельницькому, с. Яришівка Томашпільського району, м. Гнівань на Вінниччині; господарські будівлі, торгівельні центри, елітне житло, — у тому числі низка будинків у мікрорайоні «Поділля», приміщення банку «Україна» у м. Вінниці, палац урочистих подій у м. Харкові, будинок Міністерства з питань житлово-комунального господарства у м. Києві, фотокомбінат в м. Алушті та ін.[5]
Наприкінці 10-х років ХХІ ст. заявив про себе як літератор, передусім у жанрах публіцистики та мемуаристики, ставши дописувачем вінницького альманаху «Подільські джерела» і видавши близько десяти книг прози російською та українською мовами:
- Как жить чтобы жить?! Счастливчик (2009) у співавторстві з Віктором Юрченком
- Эссе о Виннице и винничанах (2010)
- Ироничный опус истории Винницы (2010)
- Я: анатомия души (2011) у співавторстві з Петром Скоруком
- Как жить, чтобы жить?! Счастливчик. Видання друге (2013). Спільно з Віктором Юрченко.
- Из времени восставши. Книга перша (2014) у співавторстві з Володимиром Рачеком
- Отступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках свого Я (2015)
- Русь-Украина. Зачарованное время. Книга друга (2016) спільно з Володимиром Рачеком
- Городские откровения. Записки винницкого архитектора (2016)[6]
- Украинская летопись. Возвращение в сознание (2017) спільно з Володимиром Рачеком
- Забавная история Украины (2017), упорядник збірника
- Вознесение для чайников (2018)
- Жіноча пастораль Нестора Махна (2020), роман
- Окупація простору, Або як я був окупантом (2021)
- Ave Vinnytsia. Вінниця благословенна (2021—2023), в 3-х книгах.
- Літературно-мистецька премія «Кришталева вишня» (2022)[7]
Лауреат літературної премії ім. Миколи Рябого (2022).
3 березня 2017 р. прйнято до НСПУ.
- ↑ Указ Президента України № 619/2009 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ У Вінницькій обласній організації поповнення // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2017. — 4 березня. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 4 березня 2017.
- ↑ Особиста сторінка Ю. Плясовиці. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ Помер відомий архітектор Юрій Плясовиця // 33 канал. — 2024. — 06. Лютого.
- ↑ [[Мельник Віктор Іванович (поет)|Мельник, Віктор]] Архітектор без химер // Україна молода. — 2010. — № 137. — 28 липня. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ Юрій Плясовиця. «Городские откровения. Записки винницкого архитектора» // Сайт Вінницької обласної бібліотеки імені К. А. Тімірязєва. — 2016. — 16 листопада. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ Затвердження лауреатів 2019-2023 років премії «Кришталева вишня» // Сайт Вінницької письменницької організації НСПУ «Краснослов». – 2024. – 26 червня.
- Подільський краснослов: антологія. / Ред.-упоряд. А. В. Стебелєв. — Житомир: «Бук-Друк», 2020. — 1056 с. — ISBN 978-966-97974-4-5. — С. 742—759.
- Письменники Вінниччини : довідник / ініціатор Людмила Лихогляд ; ред. Петро Гордійчук ; упоряд., дизайн, верстка Андрій Стебелєв. — Вінниця : Консоль, 2019. — 116 с. — ISBN 978-617-583-222-6. — С. 71.
- Національна спілка письменників України : Біобібліографічний довідник / Головн. ред. Василь Клічак. — К. : Український письменник, 2023. — 1008 с., — ISBN 978-966-579-571-1. — С. 29.
- Вітаємо нових членів НСПУ // Офіційний сайт Національної спілки письменників України. — 2017. — 7 березня.
- Відомий вінницький архітектор став літератором // Сайт «Моя Вінниця». — 2011. — 11 січня. [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Плясовиця Юрій Олексійович (довідка) // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2017. — 4 березня. [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Мельник, В. І. Душа в архітектурі слова [Текст]: [вийшла з друку нова книга архітектора Юрія Плясовиці «Я: анатомия души»] // Вінницька газета (Спец. вип. газ. «П'ятниця»). — 2012. — 10 лютого. — С. 10.
- [[https://web.archive.org/web/20160221103804/http://www.nspu.com.ua/ Архівовано 21 лютого 2016 у Wayback Machine.] Офіційний сайт НСПУ
- [[https://web.archive.org/web/20160430193924/http://krasnoslov.org.ua/ Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.] «Краснослов» — офіційний сайт Вінницької письменницької організації