Плисків

село Плисків
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Громада Погребищенська міська громада
Код КАТОТТГ UA05020210380025672
Основні дані
Засноване до 1391 р.
Населення 1439
Площа 22 км²
Густота населення 65,4 осіб/км²
Поштовий індекс 22252
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°22′09″ пн. ш. 29°17′05″ сх. д. / 49.36917° пн. ш. 29.28472° сх. д. / 49.36917; 29.28472Координати: 49°22′09″ пн. ш. 29°17′05″ сх. д. / 49.36917° пн. ш. 29.28472° сх. д. / 49.36917; 29.28472
Середня висота
над рівнем моря 		227 м[1]
Водойми р. Роська
Найближча залізнична станція Плисків
Місцева влада
Адреса ради 22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77
Карта
Плисків. Карта розташування: Україна
Плисків
Плисків
Плисків. Карта розташування: Вінницька область
Плисків
Плисків
Мапа
Мапа

CMNS: Плисків у Вікісховищі

Пли́сків — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. Розташоване на берегах річки Роськи, за 22 км від центру громади, за 8 км від залізничної станції Погребище Друге.[2] Через село проходить автошлях Т 0606.[2] Населення становить 1439 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

На південно-східній околиці села річка Безіменна впадає у Роську. На південь від села розташований ліс.

Біля села знаходиться ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Плисківські каштани.

Історія[ред. | ред. код]

Давні часи[ред. | ред. код]

На околиці Плискова збереглися залишки поселення трипільської культури. У 1927—1928 роках директор Бердичівського соціально-історичного музею Мовчанівський Теодосій Миколайович проводив розвідкові розкопки між селами Плисків і Чернявка Погребищенського району Вінницької області (тепер південна околиця с. Плисків). Було закладено 8 розкопів та 5 траншей (загальною площею 370 м²), у яких виявлено кілька різночасових культурних шарів. В поселенні знайдено матеріальні залишки трипільської культури раннього етапу (Трипілля А: близько 5400 — 4600 рр. до н. е.; Трипілля ВІ: 4600 — 4400 рр. до н. е.) та заключної фази пізнього Трипілля (Трипілля СІІ: 3320/3200 — близько 2750 рр. до н. е.), а також білогрудівської культури (XI—IX ст. до н. е.), матеріали ранньоскіфського часу (VII—III ст. до н. е.) та черняхівської культури(І — V ст. н. е.)[3]. Матеріали із розкопок Мовчанівського нині зберігаються в Національному історичному музеї України.[4] Плисківське древнє городище внесене до Реєстру пам'яток трипільської культури Вінницької області[5]

Слов'яни[ред. | ред. код]

Далі на древньому городищі продовжують жити люди слов'янських племен(росичі, уличі, поляни), до яких потім приєднались поселенці-алани.

Київська Русь[ред. | ред. код]

Продовжують жити слов'яни. Через Плисків проходить давній чумацький шлях на Південь.

Є версія, що княгиня Ольга була родом з Плискова. «…В летописи сказано, что в 903 году Игорь возмужал, и привели ему жену из „Плъскова“ по имени Ольга. Историки разделились на тех, кто под Плъсковом понимал Псков, тех, кто говорил о древней столице Болгарии Плиске, а также тех, кто указывал на необходимость искать данные о потерянном городе в окрестностях Киева. Например, есть в Погребищенском районе Винницкой области большое село (некогда — районный центр) Плисков — а это граница полянских, древлянских и уличских земель, важный стратегический пункт, вблизи которого проходили Змеевы валы и найдены остатки древнего городища.»[6]

У Плискові були язичницькі капища, після прийняття християнства було збудовано церкву («стару»).

Монгольська навала (ХІІІ ст.)[ред. | ред. код]

На початку ХІІІ ст. татаро-монголи знищили ряд поселень, така ж доля спіткала і Плисків. Село було знищене майже повністю. Частина населення, яка жила ближче до лісу — сховалась. А оселі безпосередньо над річкою і далі в поле були знищені повністю. Для захисту від набігів була споруджена розгалужена сітка підземних ходів і схованок, яка збереглася досі. Потім, під час польських погромів, ходи постійно поновлювалися.

Доба Речі Посполитої (ХІІІ — XVI ст.)[ред. | ред. код]

Перші архівні згадки про село датуються 1510 р. в описах земель Польського королівства, а далі — Речі Посполитої. В середині XVI ст, Плисків став відноситися до земель, які належали поміщикам Речі Посполитої.[7] В 1510 р. поміщики Кошки одержують від поміщиків Ладижинських Плисків у Вінницькому повіті. А в 1586 р. Плисків передано до князів Острозьких. Вся спадщина Острозьких за Катериною відійде в посаг до Замойських.[8]

Козацтво[ред. | ред. код]

Збудовано костьол (XVI — XVII ст.)

Доба Російської імперії (XVIII—XIX ст.)[ред. | ред. код]

На місці зруйнованої «старої» церкви у 1853 р. було відбудовано нову церкву св. Параскеви. У 1880-х рр.. в Плискові було 1148 чол. православних, 30 — католиків, 551 — євреїв.

21 вересня 1845 р. за завданням Київської археографічної комісії Т.Шевченко вирушив у поїздку по Київщині, Волині та Поділлю. Його маршрут проліг з поштового тракта з Києва через місто Сквиру, Морозівку, Плисків, Брацлав, Шпиків, Джурин, Могилів-Подільський, Яришів, Муровані Курилівці (сучасна Вінниччина), Нову Ушицю, Миньківці, Дунаївці.[9]

Плисків на початку XX століття[ред. | ред. код]

На порозі XX століття Плисків був єврейським містечком. У 1900 році тут жило 1,828 євреїв.[10] У часи української революції 1917—1921 у жовтні 1917 року тут було три синагоги, баня на березі річки, цвинтар, дві аптеки, дві корчми, чотири ковальні, три водяні й один паровий млин, дві перукарні, базар.

У XX столітті було збудовано «Панський будинок» який стоїть і донині. А також варварськи знищено палац біля фрузинівського лісу.

Багато хто з жителів села рятуючись від погромів переїхав до США. Більшість з них облаштувалися в районі Піттсбурга. У 1908 році у Піттсбурзі була створена Плисківська асоціація безпроцентної позики з метою надання допомоги співвітчизникам. У 1917 році у Піттсбурзі офіційно сформовано плисківське єврейське кладовище.

Плисків у складі СРСР (1922—1939)[ред. | ред. код]

З 7 березня 1923 село було центром Плисківського району.[11]

Плисків в роки Другої світової війни (1939—1945)[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни село було окуповане фашистськими військами у другій половині липня 1941 року.

Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій[12]. Єврейська громада Плискова нараховувала до війни близько 790 осіб, лише дехто з них пережили Голокост. У жовтні 1941 року в селі Плискові та в селах Андрушівці і Спичинцях гестапівці заарештували близько 700 людей, яких групами виводили в ліс в урочище Хрузинівка і розстрілювали.[13]

Основним місцем розстрілу євреїв з Плискова й прилеглих територій у 1941–1943 рр. було кладовище для тварин за межами містечка[14]. Обеліск 1976 року не вказує на єврейське походження жертв.

Подальші масові розстріли відбувалися у саду колишньої будівлі НКВС, де жертв і поховали в багатьох ямах. За ініціативи місцевого підприємця частину цього саду було огороджено бетонним парканом, однак його не позначили як пам’ятне місце. Археологічні дослідження підтвердили наявність тут масового поховання.

3 січня 1944 року село зайняли радянські війська.

Плисків у ІІ пол. XX ст. (1945—1999)[ред. | ред. код]

30 грудня 1962 Плисківський район ліквідований внаслідок укрупнення районів з передачею території до Погребищенського району.[15] Плисків перестав бути районним центром. Було збудовано нові короварні на фермі. Ковбасний завод, масло завод, сітро цех і т. д.

На початку 1970-х років в селі був колгосп ім. Леніна, за яким було закріплено 2781 га землі, у тому числі 1952 га орної. Господарство вирощувало зернові культури та цукрові буряки. Було розвинуто тваринництво м'ясного напрямку. В селі була середня школа, будинок культури, бібліотека, районна лікарня № 2, поліклініка. Видавалася багатотиражна газета «Колгоспник».[2]

Сучасність[ред. | ред. код]

Замість зруйнованої в 30-х рр. XX ст.церкви збудовано ще одну церкву св. Параскеви, але вже в іншому місці. Залишились руїни костьолу, збудованого приблизно у XVI — XVII ст. Плисківські каштани — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Є школа-одиннадцятирічка, а також інтернат для дітей, лікарня, бібліотека.[16]

Плисківська школа
Скорботна мати

Транспорт: Плисків (зупинний пункт)

В останні роки Плисків переживав важкий період зміни орендатора основного фонду землі (паїв). Склади з зерном охороняла поліція посеред села, а також силовики були задіяні під час конфлікту[17].

У 2019 році в обох місцях розстрілів євреїв було встановлено й відкрито нові меморіали жертвам Голокосту.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[18]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[19].

Мапа с. Плисків

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 1442 особи,[20] із них 98,33 % зазначили рідною мову українську, 1,46 % — російську, 0,07 % — білоруську, 0,07 % — молдовську, 0,07 % — німецьку.[21]

Населення Плискова в різні роки
Рік 1897 ~1900 ~1902 ~1972[2] 1989[22] 2001[20]
Кількість осіб 2634 2023 1442

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

  • Making a ceremonial ukrainian Christmas diduch by Olga Balanduik in Plyskiv.
    Making a ceremonial ukrainian Christmas diduch by Olga Balanduik in Plyskiv.
  • Plyskiv Railway station
    Plyskiv Railway station
  • Знак при виїзді з села
    Знак при виїзді з села

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Погода в селі Плисків
  2. ↑ а б в г Плисків. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с. — 15 000 прим. — С. 530.
  3. ↑ http://www.iananu.kiev.ua/privatl/pages/Burdo03/Ceramika/ris/5.html
  4. ↑ Потупчик М. В., Потупчик М. Є. Археологічні дослідження на Вінниччині 20-х — першої половини 40-х років http://muzey.vn.ua/node/198 [Архівовано 2013-01-02 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Реєстр пам'яток трипільської культури Вінницької області http://kosiv.info/index.php/library/encyclopedia-of-tripoli-civilization/73-add-to-book-1/618-register-of-monuments-of-culture-tripoli-vinnytsia-region
  6. ↑ к. ист. н. Бондаренко К. Легенда о княгине Ольге // ж. Профиль, № 9 (28), 15.03.2008 http://profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=327
  7. ↑ «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VIII» http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_VIII/265
  8. ↑ І. Дорош «Землеволодіння української шляхти на Брацлавщині з кінця XIV до середини XVII ст.» http://museum.vn.ua/articles/pod1/_dorosh_zemlevolodnnya_ukra.html
  9. ↑ Баженов Лев Васильович. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — 480 с.
  10. ↑ Pliskov, Ukraine(англ.)[недоступне посилання з жовтня 2019]
  11. ↑ Постанова ВУЦВК № 309 від 7 березня 1923 «Про адміністративно-територіяльний поділ Київщини»
  12. ↑ Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.
  13. ↑ Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 23.
  14. ↑ Брандон, Рей (2019). Плисків. Життя та загибель єврейської громади (PDF). www.holocaust.kiev.ua (укр.) (англ.). Київ: УЦВІГ.
  15. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР № 10/9 від 30 грудня 1962 «Про укрупнення сільських районів Української РСР»
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 27 липня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Рейдерське захоплення Вінницької обл с Плисків (укр.), процитовано 2 лютого 2022
  18. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  19. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  20. ↑ а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
  21. ↑ Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
  22. ↑ Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Plisków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 265. (пол.)
  • Державний архів Вінницької області. Плисків
  • к. ист. н. Бондаренко К. Легенда о княгине Ольге // ж. Профиль, № 9 (28), 15.03.2008 [1](рос.)
  • Потупчик М. В., Потупчик М. Є. Археологічні дослідження на Вінниччині 20-х — першої половини 40-х років [2](укр.)
  • Реєстр пам'яток трипільської культури — Вінницька область [3](укр.)
  • І. Дорош «ЗемЛеволодіння української шляхти на Брацлавщині з кінця XIV до середини XVII ст.» [4]
  • Баженов Лев Васильович. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — 480 с.(укр.)
  • Брандон, Рей. Плисків. Життя та загибель єврейської громади. – Київ: УЦВІГ, 2019.

Література[ред. | ред. код]

  • Пли́сків // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.530
Міста
Села
Адамівка · Андрушівка · Бабинці · Бистрик · Білашки · Борщагівка · Булаї · Бурківці · Бухни · Васильківці · Веселівка · Вишнівка · Гопчиця · Григорівка · Дзюньків · Довгалівка · Довжок · Задорожнє · Збаржівка · Іваньки · Круподеринці · Кулешів · Кур'янці · Левківка · Ліщинці · Малинки · Мончин · Морозівка · Надросся · Новофастів · Обозівка · Озерна · Ординці · Очеретня · Павлівка · Паріївка · Педоси · Плисків · Погребище Друге · Погребище Перше · Попівці · Розкопане · Саражинці · Свитинці · Скибинці · Смаржинці · Сніжна · Сопин · Соснівка · Спичинці · Станилівка · Старостинці · Степанки · Талалаї · Травневе · Філютка · Черемошне · Ширмівка · Юнашки
Населені пункти ліквідованого Погребищенського району (1923—2020)
Міста
Селища
Села
Адамівка • Андрушівка • Бабинці • Бистрик • Білашки • Борщагівка • Булаї • Бурківці • Бухни • Васильківці • Веселівка • Вишнівка • Гопчиця • Дзюньків • Довгалівка • Довжок • Задорожнє • Збаржівка • Іваньки • Круподеринці • Кулешів • Кур'янці • Левківка • Ліщинці • Малинки • Мончин • Морозівка • Надросся • Новофастів • Обозівка • Озерна • Ординці • Очеретня • Павлівка • Паріївка • Педоси • Плисків • Попівці • Розкопане • Саражинці • Свитинці • Скибинці • Смаржинці • Сніжна • Сопин • Соснівка • Спичинці • Станилівка • Старостинці • Степанки • Талалаї • Травневе • Черемошне • Ширмівка • Юнашки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плисків&oldid=42373182