Перша програма ЦТ

Перша програма ЦТ
рос. Центральная студия телевидения Гостелерадио СССР (22 березня 1951)
рос. Первая программа Центральной студии телевидения Гостелерадио СССР (14 лютого 1956)
рос. Первая программа Центрального телевидения Гостелерадио СССР (16 травня 1957)
Файл:Первый канал ЦТ логотип.png
Країна Прапор СРСР (1923—1955) / СРСР СРСР
Зона мовлення Прапор СРСР (1923—1955) / СРСР СРСР
Мова мовлення російська
Центр керування Москва, Шаболовський телецентр (1938—1967)
Москва, телецентр «Останкіно» (1967—1991)
Формат
зображення		 576i (SDTV)
Тематика каналу загальна
Дата початку
мовлення		 1 жовтня 1931 року (як Телебачення імені Горького)
22 марта 1951 року (як ЦСТ)
Дата кінця мовлення 27 грудня 1991 року (ліквідація Всесоюзної державної телерадіокомпанії)
Причина закриття Розпад СРСР
Замінив Прапор СРСР (1923—1955) Телебачення імені Горького
Замінено 1-й канал Останкіно
Засновник Держтелерадіо СРСР
Власник(и) Держтелерадіо СРСР (1951—1991)
Всесоюзна ДТРК (1991)
Керівник(и) Георгій Іванов (заступник Голови Держтелерадіо СРСР, 1965—1970)
Енвер Мамедов (заступник Голови Держтелерадіо СРСР, 1970-19 Леонід Кравченко (заступник Голови Держтелерадіо СРСР, 1985—1988)
Григорій Шевельов (заступник Голови Держтелерадіо СРСР, 1988
Віктор Любовцев (головний редактор Головної редакції інформації Центрального телебачення, 1977—1983)
Едуард Сагалаєв (головний редактор інформації Центрального телебачення, 1988—1990)
Борис Хесін (директор Творчого об'єднання «Екран»))
Споріднені канали СРСР СРСР Друга програма ЦТ
Московська програма ЦТ
СРСР СРСР Освітня програма ЦТ
Шаблон:Флаг РСФСР Ленінградська програма
Шоста програма ЦТ
Мережеві партнери програми місцевих студій телебачення (до сер. 1970-х років)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Перший канал.

«Перша програма ЦТ»[1][2] (також — «ЦТ-1»)[3] — основна загальносоюзна, інформаційна, суспільно-політична, пізнавальна та художня загальносоюзна програма Центрального телебачення СРСР[4]. Редакції та студії телеканалу розташовувалися в телецентрі Останкіно (АСК-1).

Історія[ред. | ред. код]

1939—1967. Становлення[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія українського телебачення

Московський телецентр (МТЦ) вів передачі з 1939 (до цього з 1931[5] МРТУ вело телемовлення на середніх хвилях, яке було припинено в 1941 році). 22 березня 1951 року для підготовки та випуску його власних передач та замовлення виробництва телефільмів та телевистав (раніше транслювалися тільки кінохроніка, художні та документальні кінофільми)[4] була створена Центральна студія телебачення (ЦСТ), а за МТЦ залишилася тільки технічна частина підготовки передач та поширення передач за допомогою радіохвиль у Москві та Московській області, а сам він був переданий Міністерству зв'язку СРСР, але в 1960 році повернутий Держтелерадіо СРСР. 1951 року у Києві було встановлено лише 622 телевізори, наступного 1952 р. кількість телевізорів перевищила 3,5 тис., а в 1957 р. — понад 80 тис. телевізорів[6].

З 1 січня 1955 року мовить щодня увечері[7]. 14 лютого 1956 року від початку ведення ЦСТ двопрограмного телемовлення стала вважатися Першою програмою.

У 1956 році почала виходити програма «Останні новини», з липня 1956 року — двічі на день, у 1960 році стала називатися «Новини». З 1 травня цього ж року студія стала вести трансляції різних заходів. В 1962 році був переданий репортаж з борту космічних кораблів «Восток-3» та «Восток-4», що започаткувало космічне телебачення[4].

Протягом 1955—1960 років програма охопила мовленням центральну частину країни: у 1955 році програма почала ретранслюватися в Калінінській області[8], 1956 року — в Українській РСР (Київщина) та масово по території Російської РФСР: у Володимирській[9], Рязанській[10], Тульській[11], у 1957 році — у Ярославській[12], Калузькій[13] та Смоленській[14], у 1958 році — в Іванівській[15], Костромській[16] та Воронезькій[17], у 1959 році — в Орловській[18], Курській[19] та Білгородській[20], у 1960 році — у Тамбовській[21], Липецькій[22], Ростовській[23] та Брянській областях[24].

Протягом першого кварталу 1961 року населення Української РСР придбало 75 000 телевізорів[25].

У 1960—1967 роках мовлення Першої програми було поширене на області європейської частини СРСР, де програма Центрального телебачення (ЦТ) стала покривати вже існуючу програму місцевої студії: в 1960 році в Ростовській області[23], в 1961 році в Горьківській[26] і Вологодській області[27], Мордовській АРСР[28], в 1962 році — в Чуваській[29] та Північно-Осетинській АРСР[30], Татарській АРСР[31], в 1963 році — в Удмуртській АРСР[32], Курганській[33] та Псковської області[34], в 1964 році — в Куйбишевській області[35], в 1965 році — в Пензенській[36], Саратовській області[37], Дагестанській[38] та Карельській АРСР[39], в 1966 році — в Башкирській АРСР[40] та Оренбурзькій області[41], у 1967 році в Кіровській області[42].

У цей період з'явилася ціла низка програм, які на довгі роки стали флагманами радянського телебачення: «Здоров'я» (з 1960 р.), «Клуб мандрівників» (з 1960 р.), «КВК» (з 1961 р.), «Блакитний вогник» (з 1962 р.), «Кінопанорама» (з 1962 р.), «Музичний кіоск» (з 1962 р.), «Сільська година» (з 1963 р.), «Будильник» (з 1965 р.), «Кабачок „13 стільців“» (з 1966 р.), та інші. У 1960-ті роки розпочався випуск телевізійних художніх фільмів (до цього на ТБ показували лише кінофільми, які спочатку демонструвалися в кінотеатрах). Спочатку телефільми були односерійними, а потім з'явилися багатосерійні. Першим багатосерійним телефільмом став 4-серійний « Викликаємо вогонь на себе» (1965 р.)[43][44].

1967—1985. Роки застою та розквіт ЦТ[ред. | ред. код]

З 2 листопада 1967 року мовлення програми охопило всю територію СРСР за допомогою телевізійної супутникової мережі «Орбіта» ; при цьому в Сибіру, на Далекому Сході, у ряді областей Казахстану та Середньої Азії почала мовити самостійна програма «Орбіта», що формувалась із передач «Першої програми ЦТ»[4][44].

У тому ж 1967 року Центральному телебаченню було передано новий апаратно-студійний комплекс у телецентрі «Останкіно»[45], що мав 10 апаратно-студійних блоків, 4 апаратно-студійні блоки телекіно і кілька апаратних відеозаписів. Поява великої кількості АСК призвела до появи безлічі нових тематичних передач — «Служу Радянському Союзу!» (з 1967 р.), « У світі тварин» (з 1968 р.), «Міжнародна панорама» (з 1969 р.), «Людина і закон» (з 1970 р.), «Від щирого серця» (c 1971 р.), «Пісня року» (з 1971 р.), «Очевидне — неймовірне» (з 1973 р.), " 9 студія " (з 1974 р.), «Ранкова пошта» (з 1974 р.), «АБВГДейка» (з 1975 р.), «Що? Де? Коли?» (з 1975 р.), «У гостях у казки» (з 1976 р.), «Довкола сміху» (з 1978 р.), «До 16 і старше…» (з 1983 р.).).

У 1968 році замість Відділу виробництва фільмів при ЦТ[46] було засновано госпрозрахункову[47] державну установу «Творче об'єднання „Екран“», що здійснювало виробництво та замовлення виробництва телефільмів іншими кіно- та телестудіями. Поява 4 АСК телекіно призвело до збільшення кількості випусканих ТО «Екран» власних телефільмів («Тіні зникають опівдні», «Сімнадцять миттєвостей весни», «Вічний поклик», « Слідство ведуть ЗнатокІ», «Народжена революцією», «ТАРС уповноважений заявити»). та інші), а також до початку випуску дитячих та мультиплікаційних телефільмів.

Поширення репортажних установок призвело до появи в 1968 році великої інформаційної програми, що отримала назву «Час»[43], а також нових тематичних передач і збільшення випуску телефільмів. Поява кількох апаратних відеозаписів призвела до сильного скорочення прямих передач, якими залишилися лише передачі дикторського тексту[48], а також трансляції окремих заходів та спортивних змагань. Сам Московський телецентр (МТЦ) став Загальносоюзним телецентром (ОТЦ), (пізніше став називатися «Телевізійний технічний центр імені 50-річчя Жовтня»), його передавальна частина була перепідпорядкована Міністерству зв'язку і стала Загальносоюзною радіотелевізійною станцією, що передає.

25 січня 1971 року Держтелерадіо СРСР за системою «Орбіта» запустило дубль «Першої програми ЦТ» — програму «Схід»: вона призначалася для Уралу, Середньої Азії та частини Казахстану та враховувала різницю часових поясів (+2 години від московського часу). Станом на 1975 рік в Україні телебаченням було охоплено: Першою програмою — 88 % населення, Республіканською — 72 %, об'єднаною програмою — 17 %[49]. У березні 1972 року в Українській РСР офіційно було запроваджене двопрограмне телемовлення — перший канал передавав програми з Москви, другий — призначався для республіканського контенту[50].

З 1 січня 1976 року ЦТ запустило ще три дублі «Першої програми ЦТ» (програми «Орбіта-1,-2,-3») спеціально для східних територій СРСР з тимчасовим зрушенням +8, +6 та +4 години[51][52].

На колегії Держкомітету СРСР з телебачення й радіомовлення, що проходила 1 жовтня 1981 року було озвучено проблему, що охоплення населення Української РСР телевізійним мовлення «залишається недостатнім. Дотепер близько 5 млн жителів не мають можливості дивитися першу програму Центрального телебачення, а 14 млн — республіканську програму. Другу програму Центрального телебачення можуть дивитися тільки 20 відсотків населення»[53]. У 1984 році охоплення мовлення «Першої програми ЦТ» досягло 92 % населення СРСР[54].

1985—1991. Роки перебудови та захід сонця ЦТ[ред. | ред. код]

У другій половині 1980-х років. знову стали з'являтися прямі телепередачі — «12 поверх» (1985—1987 рр.). У цьому ж році, «Взгляд» (1987—1991), «Прес-клуб» тощо). Водночас почала змінюватися інформаційна служба — у 1986 році з'явилася ранкова інформаційна програма «60 хвилин», у 1987 році перейменована на «90 хвилин», а пізніше на «120 хвилин», ще пізніше — «Ранок», у 1989 році була створена інформаційна програма «Телевізійна служба новин», яка виходила в ефір щодня пізно ввечері, провідними якої стали провідні програми «120 хвилин», інформаційно-аналітична програма «7 днів» (наступного року її випуск було припинено), провідними якою стали Едуард Сагалаєв та Олександр Тихомиров.

1988 року для продажу передач іншим телеорганізаціям і закупівлі телепередач у них було створено Зовнішньоторгове об'єднання «Совтелеекспорт», а для здійснення обміну передачами з ними — фірма «Совтелевідео»[55]. Італійське рекламне агентство Pubitalia-80 отримало право на розміщення реклами «Прогрес, інформація, реклама»[56], що проводилася Головною редакцією науково-популярних та просвітницьких програм ЦТ[57], за його підтримки на ЦТ з'явилася телевікторина «Щасливий випадок»[58]. Також Головна дирекція програм ЦТ була реорганізована на Генеральну дирекцію програм ЦТ, ТО «Екран» у ТПО «Союзтелефільм»[59].

Частиною співробітників Головної редакції програм для молоді ЦТ було засновано телекомпанію ВІD та Авторське телебачення (АТВ), для закупівлі передач у якої замість самої редакції було створено відповідно студію «Експеримент» та «Нову студію», яка отримала статус юридичної особи[60] та право на розміщення реклами в рамках передач, яке переходило до телекомпанії ВІD та АТВ в обмін на підготовлені передачі[61][62], трохи пізніше статус юридичних осіб отримали Головна редакція інформації ЦТ та Головна редакція телепрограм для Москви та Московської області, реорганізовані відповідно до Студії інформаційних програм (1 листопада того ж року була ліквідована, а замість неї було створено Інформаційне телевізійне агентство[63][64][65][66]) та Студія московських програм. Серед інших телекомпанія ВІD стала готувати телевікторину «Поле чудес» (неліцензований аналог американської телегри « Wheel of Fortune»), яка незабаром стала однією з найпопулярніших передач[67][68][69][70].

8 лютого 1991 року замість Державного комітету СРСР з телебачення та радіомовлення була створена Всесоюзна державна телевізійна та радіомовна компанія (Всесоюзна ДТРК), що поєднувала в собі права державного органу[71][72] та державного підприємства[73], голова якої повинен був призначатися Президентом СРСР (ним став Леонід Кравченко[74], програми «ТСН», «Погляд», «Прес-клуб», «До і після опівночі» були закриті). Проте вже 27 серпня його було звільнено з посади новим головою Всесоюзної ДТРК було призначено Єгора Яковлєв, а першим заступником голови та генеральним директором — Едуард Сагалаєв[75], після чого колектив програми «Телевізійна служба новин» повернувся до Всесоюзної ДТРК, а вихід в ефір програм «Взгляд», «Прес-клуб», «До і після опівночі» був відновлений.

Під час спроби державного перевороту за розпорядженням самопроголошеного ДКПП всі телеканали Всесоюзної ДТРК відмовилися від звичайної ефірної сітки, замінивши всі програми (за винятком інформаційних) показом балету П. І. Чайковського «Лебедине озеро».

27 серпня 1991 року новим головою Всесоюзної ДТРК був призначений Єгор Яковлєв, а першим заступником голови та генеральним директором — Едуард Сагалаєв[75]. Колектив програми «Телевізійна служба новин» повернувся на «Першу програму ЦТ», на його базі було створено нову інформаційну службу каналу, (отримало назву Інформаційне телевізійне агентство, директором був призначений Борис Непомнящий, раніше старший редактор програми «Час», головним редактором Олег Добродєєв) До якої увійшла частина колективу новин Всесоюзної ДТРК.

Закриття[ред. | ред. код]

«Перша програма ЦТ» припинила своє існування 27 грудня 1991 у зв'язку з розпадом СРСР та ліквідацією Всесоюзної ДТРК. На цій частоті почав мовлення «1 канал Останкіно», що належав РДТРК «Останкіно»[76][77]. Указ Президента Росії від 27 грудня наказував ліквідацію Всесоюзної ДТРК та створення на її основі Російської національної телевізійної та радіомовної компанії «Останкіно» (РДТРК «Останкіно»)[78], головою її був призначений голова Всесоюзної ДТРК Є. В. Яковлєв. У січні-березні 1992 року замість Генеральної дирекції програм ЦТ, тематичних студій, творчих об'єднань та головних редакцій ЦТ було створено Дирекцію програм РДТРК «Останкіно», тематичні студії та творчі об'єднання РДТРК «Останкіно»[79][80][81]. Однак у друкованому зведенні програм передач до лютого вказувалася назва телеканалу, що використовувалася з 16 травня 1957 по 15 вересня 1991 року[82][83].

Програми[ред. | ред. код]

Включала передачі, що висвітлюють найважливіші події політичного, економічного, культурного життя СРСР та за кордоном, трансляції святкових та урочистих зборів, демонстрацій, мітингів трудящих, урядових зустрічей та інших великих політичних заходів, репортажі з космосу.

Основні передачі
  • інформаційні («Час» та «Новини»),
  • інформаційно-публіцистичні («Міжнародна панорама», «Співдружність», «Радянський Союз очима зарубіжних гостей», «Служу Радянському Союзу», «Щоденник соцзмагання», «Сільська година», «Подвиг», «Наука сьогодні», «Слово вченому»), «Людина і закон», документальні кінофільми різних кіностудій СРСР, документальні телефільми, проведені Творчим об'єднанням «Екран», кіно- та телестудіями на його замовлення),
  • художньо-публіцистичні («Бесіди про літературу» та «Кінопанорама»),
  • художні (телевізійні прем'єри та повторні телевізійні покази вітчизняних художніх кінофільмів, прем'єрні та повторні покази художніх та мультиплікаційних телефільмів, проведених Творчим об'єднанням «Екран» та кіно- та телестудіями на його замовлення; покази іноземних телефільмів — наприклад, польський серіал « ЧЧотири танкісти і пес» та англійський серіал "Сага про Форсайти "[43]),
  • театральні та телевізійні спектаклі, естрадні та телевізійні музичні концерти, гумористичні концерти, музичні концерти самодіяльних колективів, музичні та гумористичні концертні передачі, такі як «Блакитний вогник»,
  • дитячі («Зустрічі зі знатними людьми», «Костер», «Будильник», телевізійні прем'єри та повторні телевізійні покази дитячих художніх кінофільмів Центральної кіностудії дитячих та юнацьких фільмів, мультиплікаційних фільмів кіностудії «Союзмультфільм», художніх кінофільмів покази дитячих художніх та мультиплікаційних телефільмів, прем'єрні та повторні покази дитячих телевистав),
  • молодіжні («Випробуй себе» та інші),
  • науково-популярні («Клуб кіноподорожей», «Світ тварин», «Очевидне — неймовірне», «Людина. Земля. Всесвіт» та «Здоров'я»),
  • навчальні передачі (виходили з початку 1955 року, першими навчальними програмами були цикли передач «Автомобіль» та «Про походження життя на Землі»[43] ; існувала постійна рубрика «На допомогу школі», що включала телеуроки для школярів; у 1965 році з навчальних передач був створений окремий канал — «Третя (навчальна) програма ЦТ», що за тематикою була освітньою[84]),
  • трансляції спортивних змагань[4].

Програмна сітка телеканалу у будні дні складалася із слотів, у яких виходили передачі, націлені на ту чи іншу категорію глядачів. Станом на 1979 рік виділялися:

  • Ранковий блок (8:00-12:00) — включав передачі для тих, хто працював позмінно, для учнів другої зміни, для дошкільнят, пенсіонерів, домогосподарок тощо.
  • З 12:00 до 14:00 була перерва у мовленні. Після перерви виходили документальні та пізнавальні програми, орієнтовані не тільки на школярів, а й на широку аудиторію глядачів. Потім йшли передачі для молоді та юнацтва.
  • О 18:00 розпочиналася основна вечірня програма, розрахована на широку аудиторію.

У вихідні дні денної перерви у мовленні не було, а програми, що виходили в ефір, були орієнтовані на найширшу аудиторію[51].

Хронологія назв телеканалу[ред. | ред. код]

Дата Назва
22 березня 1951 — 13 лютого 1956 Центральна студія телебачення (ЦВТ)
14 лютого 1956 — 15 травня 1957 Перша програма ЦСТ
16 травня 1957 — 27 грудня 1991 Перша програма ЦТ (з 16 вересня 1991 — також Перший канал ЦТ)

Думки[ред. | ред. код]

  • Федір Раззаков, російський письменник та журналіст:
На відміну від нинішнього російського телебачення, радянське ставило собі за мету виховати гармонійну, морально відповідальну людину, до того ж розумну. Одних освітніх та навчальних телепрограм у СРСР було більше десятка. Причому вони охоплювали найрізноманітнішу аудиторію — від найменших громадян до літніх людей..[43]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ БСЭ, ст. «Татарская Автономная Советская Социалистическая Республика». Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  2. ↑ Телепрограмма с 6 по 7 января 1990 года. Новая жизнь. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  3. ↑ Телепрограмма с 4 по 6 ноября 1991 года. Новая жизнь. Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  4. ↑ а б в г д БСЭ, ст. «Телевидение». Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  5. ↑ РОЖДЕНИЕ ТЕЛЕВИДЕНИЯ В СТРАНЕ СОВЕТОВ. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  6. ↑ ЦДАВО України. Ф. 4667. Оп. 1. Спр. 30. Арк. 1.
  7. ↑ История советского телевидения: от первых опытов до «Останкино» [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ferra.ru, 29 сентября 2014
  8. ↑ История Тверского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  9. ↑ История Владимирского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  10. ↑ История Рязанского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  11. ↑ История Тульского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  12. ↑ История Ярославского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  13. ↑ История Калужского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  14. ↑ История Смоленского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  15. ↑ История Ивановского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  16. ↑ История Костромского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  17. ↑ История Воронежского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  18. ↑ История Орловского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  19. ↑ История Курского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  20. ↑ История Белгородского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  21. ↑ История Тамбовского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  22. ↑ История Липецкого ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  23. ↑ а б История Ростовского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  24. ↑ История Брянского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  25. ↑ ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 70. Спр. 2501. Арк. 27
  26. ↑ О ПРЕДПРИЯТИИ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  27. ↑ История Вологодского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  28. ↑ История РТПЦ Республики Мордовия. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  29. ↑ История РТПЦ Чувашской Республики. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  30. ↑ История РТПЦ Республики Северная Осетия-Алания. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  31. ↑ История РТПЦ Республики Татарстан. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  32. ↑ История РТПЦ Удмуртской Республики. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  33. ↑ История Курганского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  34. ↑ История Псковского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  35. ↑ История Самарского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  36. ↑ История Пензенского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  37. ↑ История Саратовского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  38. ↑ История РТПЦ Республики Дагестан. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  39. ↑ История РТПЦ Республики Карелия. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  40. ↑ История РТПЦ Республики Башкортостанц. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  41. ↑ История Оренбургского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  42. ↑ История Кировского ОРТПЦ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  43. ↑ а б в г д Фёдор Раззаков. Гибель советского ТВ. Книга 1. Тайны телевидения. От Сталина до Горбачёва, 1930—1991. — М. : Эксмо, 2009. — 528 с. — ISBN 978-5-699-33296-0.
  44. ↑ а б Советское ТВ: заметки из будущего. 60-е: время надежд и ожиданий [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Mediasat, 12 марта 2015
  45. ↑ История телецентра. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  46. ↑ На рынке мыльных опер становится тесно. Коммерсантъ. 26 березня 1994. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  47. ↑ Козловский В. Н. Телевидение. Взгляд изнутри. Архів оригіналу за 21 липня 2019. Процитовано 31 грудня 2021.
  48. ↑ Телевидение в лицах-2 — 70-е годы. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  49. ↑ ЦДАВО України. Ф. 4915. Оп. 1. Спр. 7827. Арк. 7
  50. ↑ Дар'я Черніна. ТЕЛЕСТОРІЯ: ЯК ПОЧИНАЛОСЯ УКРАЇНСЬКЕ TV // Телекритика. — 2019. — 28 березня. Архівовано з джерела 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  51. ↑ а б Центральное телевидение: Краткая характеристика программ [Архівовано 1 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Телевидение и радиовещание СССР. — М.: Искусство, 1979.
  52. ↑ Советское ТВ: заметки из будущего. 70-е: советское телевидение эпохи застоя [Архівовано 1 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Mediasat, 16 марта 2015
  53. ↑ ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 2223. Арк. 2.
  54. ↑ Юшкявичюс Г. Телевидение и радиовещание в новых условиях // «Радио» : журнал. — 1985. — № 10 (29 квітня). Архівовано з джерела 25 вересня 2020. Процитовано 22 березня 2022.
  55. ↑ Гл. Восток-Запад. Этапы телеобмена. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 31 грудня 2021.
  56. ↑ Слоган для защиты. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  57. ↑ Прогресс, информация, реклама,1988 г.,ЦТ СССР. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  58. ↑ Счастливый случай ЦТ, 1991 г Игра 2. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  59. ↑ Постановление Совмина СССР от 15.10.1988 N 1207 «О генеральной схеме управления телевидением и радиовещанием». Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  60. ↑ Дело АО ОРТ. Коммерсантъ. 29 квітня 1995. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  61. ↑ Вот компания какая. Коммерсантъ. 18 лютого 1997. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  62. ↑ Рекламный блок + анонс фильма (ЦТ, 25.10.1991). Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  63. ↑ Сергей Самошин (9 вересня 1991). Новое "Время": музыка ТСН, сценарий Яковлева. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 31 грудня 2021.
  64. ↑ "Zapf Dingbats" Телевидение. Коммерсантъ. 14 жовтня 1991. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  65. ↑ Телевидение
  66. ↑ Сергей Самошин (4 листопада 1991). На ЦТ изменяются все программы новостей. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  67. ↑ ТВ-Ревю 8 октября 1992 года. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  68. ↑ ТВ-Ревю 15 октября 1992 года. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  69. ↑ ТВ-Ревю 12 октября 1992 года. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  70. ↑ ТВ-Ревю 19 октября 1992 года. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  71. ↑ «Об утверждении Положения о Всесоюзной государственной телерадиовещательной компании»
  72. ↑ Создание Всесоюзной ГТРК. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  73. ↑ Всесоюзная vs. Всероссийская. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  74. ↑ Указ Президента Союза Советских Социалистических Республик от 8 февраля 1991 г. № УП-1441 «О создании Всесоюзной государственной телерадиовещательной компании». Портал LawRussia.ru. 1 листопада 2007. Архів оригіналу за 29 жовтня 2016. Процитовано 28 жовтня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  75. ↑ а б Масленцин, Кирилл (2 вересня 1991). Егор Яковлев: смотрите, я ЦТирую. Коммерсантъ-Власть, № 35. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2014. {{cite news}}: Cite використовує застарілий параметр |subscription= (довідка)
  76. ↑ Телепрограмма на 20 декабря 1991 года. 7 дней. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  77. ↑ Телепрограмма на 27 декабря 1991 года. 7 дней. Архів оригіналу за 9 грудня 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
  78. ↑ О телерадиокомпании «Останкино». Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 31 грудня 2021.
  79. ↑ Основания возникновения и перехода прав на телефильмы. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  80. ↑ Иск к телерадиокомпании «Останкино». Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 22 березня 2022.
  81. ↑ Арбитражные суды. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 22 березня 2022.
  82. ↑ Телепрограмма с 27 января по 2 февраля 1992 года. 7 дней. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 31 грудня 2021.
  83. ↑ Телепрограмма с 3 по 9 февраля 1992 года. 7 дней. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  84. ↑ Егоров Вилен Васильевич. Телевидение: Страницы истории [Архівовано 31 грудня 2021 у Wayback Machine.]. — М.: Аспект Пресс, 2004.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Перша_програма_ЦТ&oldid=41328318