Пародійні думи

Пародійні думи — різновид українського музичного фольклору, що своєю будовою та манерою виконання нагадував класичні думи героїчного епосу, проте мав гостро сатиричний характер. Пародійні думи виконувались як професійними виконавцями епосу — лірниками, бандуристами, так і простими співцями.

Історія появи[ред. | ред. код]

Появою пародійних дум слід вважати 17-18 ст., оскільки пародії виникають лише на популярні та поширені явища. Ще однією з причин появи пародій — є виспіваність їхніх текстів^[1]. Проте Павло Житецький пов'язував появу пародійних дум з 19 ст., коли відбулась остаточна інкорпорація українських земель до складу Російської імперії, були ліквідовані Гетьманщина та Запорізька Січ, а сюжети дум стали незрозумілими для більшої частини їх слухачів і поезія героїчних епічних дум вже не приваблювала. Натомість К. Грушевська вважала, що пародії «не заперечували класичні думи, а були просто паралельним для них явищем, тільки таким, що мало кидалось у вічі через свою обрахованість»^[2]. «Посміхання з власної професії чи мистецтва належить до розповсюджених і цілком нормальних явищ психологічної реакції на постійне суспільне оточення, особливо на професійну рутину»^[3].

Загалом же явище пародії є поширеним та притаманним для українського фольклору. Зокрема популярними були різноманітні пісні, що оспівували різні соціальні явища та побут деяких станів. Побутували і пародії на церковний спів «Горілочка наша великомучениця», відспівування Кози в обрядах водіння Кози та Меланки.

Авторами пародійних дум вважають мандрівних дяків та професійних співців епосу (лірники та бандуристи). Деякі дослідники вважали пародійні думи маловартісним і вторинним матеріалом народної творчості. Пародійні думи мали схожий зміст та структуру і манеру виконання. Зокрема, всі вони виконувались речитативом, а деякі рецитації як от про смерть Микитки — подібні до народних голосінь за померлими.

Перша публікація запису пародійної думи про Михійка відбулась у збірнику П. Чубинського. Згодом відбулись публікації ще двох варіантів пародії про Михійка записаних В. Горленком та П. Мартиновичем^[4]. Музичний аспект пародійних дум досліджували Ф. Колесса, Д. Ревуцький, С. Грица.

Загалом відомо 6 пародійних дум, кожна з яких має багато варіантів записів. На початку 20 ст. з'являються пародії на сам спів традиційних виконавців епосу^[5][6].

Різновиди пародійних дум[ред. | ред. код]

Дума про Вівчаря (Чабана)[ред. | ред. код]

У пародії описується побут вівчарів, йде перелік потрібних для чабана чеснот та якостей (пародія на лицарські чесноти козака з класичних дум). Сюжет пародії у тому, що чабан загубив у степу отару і шукає її (побутують різні варіанти кінцівки — в одних знаходить, в інших ні). Пародія в деяких варіантах має гострий соціальний характер, оскільки вівці належать пану, що тяжко визискує чабана^[7].

Про вареники-невольники[ред. | ред. код]

Вареники перебувають у неволі в казані (пародія на козаків у неволі з дум про плач невільників, плач невільника та Марусі Богуславки). Згодом вареники потопають у сметані поки їх хтось не з'їсть (пародія на епізод потопання козацьких чайок та байдаків в думі про Олексія Поповича та бурі на Чорному морі)^[8].

Про Михійка[ред. | ред. код]

Дід Михійко шкодує про славні і колишні часи, має часті зорові галюцинації і відрізняється великим боягузтвом. У пародії присутнє іронічне ставлення до гайдамацького руху, адже дід Михійко був із ватагою молодців у Лебединському лісі^[9].

Про тещу[ред. | ред. код]

Пародія на розлади у сімейних стосунках. Зять пішов до шинку, а згодом до тещі в гості, де вона його ображала та била. Згодом теща приходить до зятя, де він зводить з нею рахунки^[10].

Про смерть Микитки[ред. | ред. код]

Микитка захворів і до нього приходять лікарі. Микитка міркує, що буде з ним після смерті. Мотив схожий на голосіння за покійним. Пародія цікава тим, що є найбільш пізньою і набула широкої популярності серед єврейського населення України, що виконувало її на суржику з їдишу та української мови. Одним із найвідоміших виконувачів Микитки був Мордехай Гершман^{[11][12][13][14]}.

Козацьке життя[ред. | ред. код]

Дума оповідає про негативні сторони перебування в козацькому війську, зокрема вказується, що через часті військові походи і виправи козацьке господарство руйнується і виникають сімейні конфлікти. В сюжеті думи вказується, що, поки козак був у поході, його жінка увесь час «в корчмі мед-вино кружляла». Після повернення з походу козак теж п'є в корчмі і нарікає на лиху долю^[15]. Хронологічно дума може відноситися до середини XVIII ст., коли відбувається процес занепадання козацького війська в Гетьманщині, козацький стан — стає економічно невигідним для багатьох козаків.

Примітки та посилання[ред. | ред. код]