Пармська національна галерея
| Пармська національна галерея | |
| Дата створення / заснування | 1760  |
|---|---|
 | |
| Засновник | Філіп (герцог Пармський) |
| Країна |  Італія[1] |
| Адміністративна одиниця | Парма[1] |
| Місце розташування | Palazzo della Pilottad |
| Кількість працівників | ▲73 осіб (2018)[2] |
| Головний предмет твору | малярство, скульптура і археологія |
| Дата офіційного відкриття | 1760 |
| Обсяг фондів | 980 документ[2] і 1000 документ[3] |
| Кількість відвідувачів за рік | 59 757 осіб (2015)[4] 135 398 осіб (2018)[2] |
| Обладнаний | гардеробна кімната[2], archive buildingd[5], фотоархівd[5], бібліотека[5] і restoration laboratoryd[5] |
| Wi-Fi | ніd[2][3] |
| Статус спадщини | національна спадщина Італіїd[1] |
| Площа | 10 000 квадратний метр[2] і 4452 квадратний метр[3] |
| Адреса | Piazzale della Pilotta, 15 - 43121 Parma (PR) |
| Поштовий індекс | 43121[1] |
| Електронна пошта | mailto:cm-pil@beniculturali.it |
 | |
| Кількість волонтерів | 5[2] |
| Сторінка інституції на Вікісховищі | Galleria Nazionale, Parma |
 | |
| Офіційний сайт(італ.)(англ.) | |
 Пармська національна галерея у Вікісховищі | |
44°48′17″ пн. ш. 10°19′33″ сх. д. / 44.804722222222° пн. ш. 10.325861111111° сх. д.
Пармська національна галерея (італ. Galleria nazionale di Parma) — національна галерея в Італії, в місті Парма.
Парма — це головне місто однойменної провінції. Розташована на півночі Італії, у західній частині регіону Емілія-Романья, між Апенинами та Паданською низовиною. Через місто тече річка Парма, що, ймовірно, надала назву і поселенню. Парма — стародавнє місто з довгою історією, що не дивно серед уславлених своєю довгою історією — Мілану, Венеції, Падуї.
_-_National_Museum_of_Capodimonte.jpg)
Невеличке колись місто мало бурхливу історію. Але значення міста значно підвищилося в 16 столітті. Владу над містом спочатку перехопили Сфорца, а потім вояки Франції. Але у 1521 поєднані загони армій папи римського та іспанців, після триденної блокади перемагають французьке військо і звільняють місто від чужоземців, аби забрати собі. У 1545 папа Павло III (Алессандро Фарнезе) створює герцогство Парма і передає владу в ньому незаконно народженому сину П'єр Луіджі Фарнезе (Pier Luigi Farnese). Родина Фарнезе пануватиме в місті і краї до 1731 року, перетворивши Парму на маленьку італійську столицю. Заможна родина Фарнезе піклувалася про власний престиж і вітала мистецтво, як найкоротший шлях до нього.
В середині 16 століття невеличка Парма стає значним осередком італійського маньєризму поряд з такими значними його центрами, як Рим і Флоренція. Ще в перехідну добу від Високого Відродження до маньєризму в Пармі працював «геніальний провінціал» Антоніо Аллегрі, відоміший як Антоніо да Корреджо (1490?-1534). Він працював над фресками в монастирі Сан Паоло, в церкві Сан Джованні Еванджеліста і над оздобами катедрального собору міста. Стінописи в куполі собору стануть школою для багатьох майстрів майбутнього стилю бароко. Молодшим сучасником Корреджо був і талановитий Парміджаніно (1503–1540). Справи рано померлого Парміджаніно продовжив пармський маньєрист Джироламо Маццола Бедолі, що вже працюватиме по замовам Фарнезе.
В місті важко знайти архітектурні шедеври. Навіть герцогський палац (Палаццо Пілотта) — це не досить вдала перебудова середньовічної споруди.
Але неможливо проігнорувати величний інтер'єр театру Фарнезе, який створив інженер і архітектор Джованні Батіста Алеотті (1546–1636), роботи закінчили у 1618 р. Театр ще не мав окремого приміщення, його облаштували на першому поверсі в палаці Пілотта. Це була колишня зала для проведення лицарських турнірів і зберігання зброї і обладунків. Сам палац був залишками давньої оборонної споруди з дещо хаотичним розплануванням. Тим ефектнішим виглядав інтер'єр нового театру — з використанням аркад, амфітеатру глядацької зали на зразок античних. Зала палацу мала 87 метрів довжини, 32 м завширшки і 22 м заввишки. Враження від театру були настільки значними, що він став зразком для копіювання в різних країнах, серед яких і Білорусь в складі Польщі (Ружанський палац).
-
Палаццо Пілотта -
Худ. Чезаре Аретузі. Рануччо Фарнезе, замовник театру. -
Театр Фарнезе, сучасний вигляд після реставрацій, 2008 р. -
Худ. Бернардо Строцці. Портрет К. Монтеверді
Використовуючи власну владу, родина Фарнезе давала замови і уславленому Тиціану, портрети представників якої стануть явищем в італійському мистецтві 16 століття. Все це сприяло накопиченню творів мистецтва в Пармі і римських палацах Фарнезе. Вигідні шлюби пов'яжуть родину Фарнезе з королівським родом Бурбонів. Важливою сторінкою культурного і музейного життя Італії стало вивезення в 1786–1788 рр. в Неаполь з Риму майна Єлизавети Фарнезе, рідної бабці короля Фердинанда IV, незважаючи на протести і протидію папи римського Пія VI. Майно мало також значні мистецькі скарби у вигляді картин роботи відомих художників Італії 16-18 століть і мармурову скульптуру доби античності. Найкраща частина мистецьких скарбів Фарнезе була перевезена у Неаполь, менша — в Парму. На цьому наполягав — Філіп, герцог Пармський.
У роки французької окупації міста Парма вояками Наполеона (1803–1814), герцогство ліквідували і провінцію перетворили на французький департамент, а твори мистецтва грабіжницьки вивезли в Париж. Їх вдалося повернути в місто після ліквідації французької імперії, яку намагався створити Наполеон в Європі. В 19 столітті до музейних збірок додали артефакти з розкопок і дарунки добродіїв. Галерея також демонструє фрески 16 століття, які з міркувань безпеки зняли зі стін церков і собору міста. Значне місце в збірці посіли і портрети представників родини Фарнезе.
- Фра Беато Анжеліко, «Мадонна з немовлям»
- Паоло Венеціано, вівтар Портабле, 1324 року
- Чіма да Конельяно, вівтар Монтіні
- Леонардо да Вінчі, дівоча голівка з розпатланим волоссям
- Корреджо, «Мучеництво чотирьох святих»
- Корреджо, « Коронація Діви Марії»
- Парміджаніно, «Портрет невідомої пані»(так звана турецька рабиня)
- Ель Греко, «Христос лікує сліпого»
- Ганс Гольбейн, Портрет Еразма Роттердамського
- Джироламо Маццола Бедолі, Портрет Алессандро Фарнезе з алегорією
- Бернардо Белотто, низка творів (Ведута)
- Каналетто (Джованні Антоніо Канал)
- Джованні Ланфранко
- Жан-Марк Натьє
- Чезаре Аретузі
- Бартоломео Скедоне
- Гвідо Кампаньїні
- Елізабет Віже-Лєбрен
-
Фра Беато Анжеліко, «Мадонна з немовлям» -
Паоло Венеціано, вівтар Портабле, 1324 року -
Чіма да Конельяно. « Богородиця на троні і Архангел Міхаїл та Андрій Першозванний» -
Корреджо, залишки фрески «Мадонна з немовлям» -
Бартоломео Скедоне, «Покладання Христа у гроб» -
Жан-Марк Натьє, Луїза Елізабет Французька -
Бернардо Белотто, Фантазійний краєвид з Колізеєм -
Корреджо, «Оплакування Христа» -
Ель Греко, «Христос лікує сліпого» -
Джузеппе Бальдріггі, Родина герцога Філіпа Пармського -
П'єтро Феррарі, портрет Фердинанда І Пармського -
Доротея Софія Пфальц-Нейбурзька -
Елізабет Віже-Лєбрен, «Донька»
.jpg)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пармська національна галерея
- Парміджаніно
- Маньєризм
- Театр Фарнезе, Парма
- Клаудіо Монтеверді
- Національний археологічний музей (Неаполь)
- Каподімонте
- ↑ а б в г dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ а б в г д е ж Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
- ↑ а б в ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
- ↑ MUSEI, MONUMENTI E AREE ARCHEOLOGICHE STATALI
- ↑ а б в г ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2013.