Орфографія
Детальніші відомості про україномовний синонім орфографії ви можете знайти в статті правопис.
Орфогра́фія[1], або ортогра́фія[2] (грец. ὀρθογραφία, від ὀρθός — «правильний» і γράφω — «писати»),[3] — система загальноприйнятих правил написання слів певної мови. Синонім до правопису.[4]
Орфографія регулює правильність:
- написання звуків (фонем) літерами;
- написання слів разом, окремо та через дефіс;
- вживання великої літери;
- правила перенесення частини слова з рядка в рядок.
- написання афіксів і закінчень відмінюваних слів.
Орфографічні/правописні правила, як складова частина системи письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, робить його дієвішим, ефективнішим, що, звичайно, сприяє піднесенню мовної культури народу.
Методика навчання орфографії[ред. | ред. код]
Орфографія української мови ґрунтується на таких лінгводидактичних принципах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному, смисловому (ідеографічному, або диференційному).
За фонетичним принципом слова пишуть так, як вимовляють (слова зі знаком м'якшення, з подвоєнням букв, більшість відмінкових закінчень іменників, прикметників, дієслів тощо). Для формування правописних умінь та навичок за фонетичним принципом використовують такі вправи: звуковий та звуко-буквений аналізи, звукове моделювання та конструювання, коментоване письмо, попереджувальний та пояснювальний диктанти, списування з попереднім проговорюванням («орфографічне промовляння»)[5].
Морфологічний принцип потребує застосування правила «однакового позначення морфем» (написання однієї та тієї самої морфеми незалежно від її вимови в різних позиціях). За цим принципом пишуть слова, у яких вимова розходиться з написання. Правопис таких слів потребує перевірки відповідним правилом. Наприклад, слова з ненаголошеними [е], [и], що перевіряються наголосом; написання префіксів роз-, без-, з-, с-; слова з явищем асиміляції (просьба, боротьба, нігті, вогкий); закінчення іменників гру́шею, бо меже́ю). Учні виконують певні дії за правилом (алгоритмом): визначають сильну позицію для голосних — під наголосом, для приголосних — перед голосним; здійснюють мовний аналіз.[5]
Історико-традиційний принцип зберігає написання слів, що склалися історично, хоч таке написання не відповідає ні вимові, ні морфемній структурі слова. До таких написань належать збереження подвоєння літер у власних назвах іншомовного походження (Голландія, Руссо, Геннадій), відсутність подвоєння у запозичених загальних назвах (клас, тролейбус, пасажир), а також уживання -е-, -и- у ненаголошених позиціях (кишеня, пшениця, левада). Написання за цим принципом вимагає запам'ятовування графічного образу слова.[6]
Смисловому (ідеографічному, або диференційному) принципу відповідають випадки подібних за написанням слів, але відмінних за смислом: компанія і кампанія, звука (в лінгвістиці, музиці) і звуку (в інших значеннях), до дому і додому, любов і Любов, орел і Орел, зліз з дерева, не прийшов. Засвоєння смислових написань забезпечується через розуміння значень слів.[7]
Орфографізм[ред. | ред. код]
Орфографізм або ефект Бубена — вплив орфографії на вимову.[8][9]
Прикладом орфографізму є французькі запозичення в англійській мові. Оригінально такі слова, як theater, theme, throne, author, Catholic, anthem, apothecary, amethyst, arthritic, authentic, authority, lethargy, panther тощо, вимовляли через /t/, як у мові-джерелі — середньофранцузькій. Однак, оскільки диграф th у власне англійських словах позначає звуки /θ/ і /ð/, вимова запозичень з часом почала мінятись. У деяких словах t-вимова протрималась до кінця 18 століття (наприклад, у слові apothecary). Водночас колись широко вживане серед неграмотного люду ім'я Thomas не зазнало заміни /t/ на /θ/ досі.[10]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Орфографія // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Ортографія // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982— .
- ↑ Орфографія [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] // slovnyk.ua. 2020
- ↑ а б Вашуленко, 2012, с. 280.
- ↑ Вашуленко, 2012, с. 281.
- ↑ Вашуленко, 2012, с. 281—282.
- ↑ On Scripturology : [англ.] / Jean-Marie Klinkenberg, Stéphane Polis // Signata. — Presses universitaires de Liège (PULg), 2018. — № 9. — С. 57-102. — ISBN 978-2-87562-165-8. — ISSN 2032-9806.
- ↑ New Speakers and Language in the Media: Audience Design in Breton and Irish Broadcast Media : [англ.] / Stefan Moal, Noel P. Ó Murchadha, ohn Walsh // New Speakers of Minority Languages. — С. 189-212.
- ↑ Andrew Kerek. The Phonological Relevance of Spelling Pronunciation : [англ.] // Visible Language. — 1976. — № 4. — С. 323-38.
Література[ред. | ред. код]
- А. А. Бурячок. Орфографія // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- СУЛМ. Вступ. Фонетика. К., 1969
- Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Вашуленко М.С.. — Київ : Літера ЛТД, 2012. — ISBN 978-966-178-015-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Орфографія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 165-166.
|
