Опришки (Кременчуцький район)
| село Опришки | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Полтавська область |
| Район | Кременчуцький район |
| Громада | Глобинська міська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 740 |
| Площа | 4,47 км² |
| Густота населення | 179,87 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 39044 |
| Телефонний код | +380 5365 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°21′49″ пн. ш. 33°08′57″ сх. д. / 49.36361° пн. ш. 33.14917° сх. д.Координати: 49°21′49″ пн. ш. 33°08′57″ сх. д. / 49.36361° пн. ш. 33.14917° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 93 м |
| Водойми | Сухий Кагамлик |
| Відстань до обласного центру | 133 км |
| Відстань до районного центру | 44 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 39000, Полтавська обл, Кременчуцький р-н, м. Глобине, вул. Центральна, 285 |
| Карта | |
  Опришки | |
 Опришки | |
| Мапа | |
 | |
| | |
Опри́шки — село Глобинської міської громади, у Кременчуцькому районі Полтавської області України.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване на березі річки Сухий Кагамлик, вище за течією за 1 км розташоване село Битакове Озеро, нижче за течією — село Пироги. На річці велика запруда. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1716.
Історія[ред. | ред. код]
Стародавні часи[ред. | ред. код]
Село Опришки належить до тих місць, які були заселені ще з давніх часів. Про це свідчать залишки ліпного посуду бронзової доби та могил епохи бронзи, коли Придніпровську низовину заселяли кімерійці та скіфи.[1]
На початку нашої ери територія села входила до розселення стародавнього східнослов'янського племені полян, але поселень цього часу у межах сільської ради не виявленою.[1]
Київська Русь[ред. | ред. код]
У добу середньовіччя ця місцевість займала прикордонне положення між Руськими землями (Переяславське князівство) та Диким Полем, де кочували печеніги, хозари, татари. Про це свідчать гідроніми Кагамлик, Кагамличок (з тюркської «Каган-ерлик» — володіння Кагана).[1]
Велике князівство Литовське та козаччина[ред. | ред. код]
Постійне поселення на території Опришок з'явилось десь у 14 ст., про що свідчать залишки гончарних виробів до козацької та козацької доби. Землі села та його околиць потрапили до складу Великого князівства Литовського — князя Ольгерда та його сина Володимира. Пізніше після Люблінської унії 1569 року були захоплені польськими феодалами. Полк був не лише військовим підрозділом, але й адміністративною одиницею. Опришки належали до складу Городиської сотні Миргородського полку. У другій половині вісімнадцятого століття Опришки належать до Городиського повіту Київського намісництва.[1]
За переписом 1726 року у селі, яке на той час входило до складу Городиської сотні Миргородського полку, налічувалось 34 двори монастирських селян, якими володів Київський Пустинно-Миколаївський монастир (до 1689 року були вільними). У 1781 році в селі Опришки налічувалось 157 хат; того ж року увійшли до Городиського повіту Київського намісництва. У 1787 році — 562 жителі чоловічої статі (козаки, казенні селяни та кріпаки сотника Григорія Ляховича). У вісімнадцятому столітті була церква, на місці якої 1790 року була споруджена нова дерев'яна Благовіщенська церква з дзвіницею.[1]
Російська імперія[ред. | ред. код]
З 1789 року Опришки перебували у складі Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, з 1796 року — Кременчуцького повіту Малоросії, з 1802 року — Полтавської губернії. У 1859 році в Опришках — 139 дворів, 1185 жителів.[1]
У 1889 році відкрито нову Благовіщенську дерев'яну церкву з дзвіницею, при якій існували церковна сторожка, церковна бібліотека, церковно-парафіяльна школа, два будинки і лавка; в одному будинку проживав псаломщик, а в іншому священик. Церкві належало 2 десятини землі, священику платили оклад 120 рублів, псаломщику 36 рублів. Священика звали Іван Павлович Комарецький (у сані священика з 1879 року), псаломщики — дякон Василь Петрович Зеленський (у сані з 1890 року) і Дмитро Петрович Махаринський (у сані з 1897 року), церковний староста козак Марко Андрійович Пащенко, заштатний псаломщик Михайло Іванович Миславський.[1]
З другої половини дев'ятнадцятого століття Опришки відносились до Пирогівської волості Кременчуцького повіту. У 1900 році у селі було дві сільські громади (козацька та казенних селян), у яких всього з прилеглими хуторами налічувалось 266 дворів, 1713 жителів. У 1910 році — 209 дворів, 1247 жителів. Посівів — 1202 десятин.[1]
Радянська влада[ред. | ред. код]
Радянська окупація почалась у січні 1918 року. У 1923 році Опришки, як центр сільради, увійшли до складу Глобинського району Кременчуцького округу.[1]
У 1926 році — 284 двори, 1339 жителів. По сільській раді, до якої входили села Битакове Озеро з хуторами Бугайцівкою, Відногами, Гнатенківкою, Пащенками, Рудівкою, Таранцівкою — 533 двори, 2600 жителів.[1]
Голодомор[ред. | ред. код]
У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні вказано, що 56 жителів села загинули від голоду.[2]
У 1939 році в Опришківській сільській раді налічувалось 1747 жителів — наслідок голодомору 1932—1933 років.[1]
Радянсько-німецька війна[ред. | ред. код]
У період німецької окупації (12.09.1941 — 26.09.1943 рр.) було спалено частину села, зокрема приміщення школи, яке знаходилося через дорогу від побудованого наприкінці 60-х років 20 ст. нового приміщення школи.[1]
Під час визволення на території Опришок працювали: 124-й хірургічний пересувний польовий шпиталь (26.09.1943-01.11.1943 р.) та 2710 терапевтичний пересувний польовий госпіталь.[1]
У травні-червні 1942 року було заарештовано активістів. Для розправи над ними німці викопали яму біля залізничного насипу неподалік від хутора Степаненко (нині Черевані). У цій ямі вони їх розстрілювали.[1]
З перших днів після звільнення села від німців, а саме 29 вересня 1943 року, було відправлено до лав Червоної Армії поповнення. Масова мобілізація проводилася 2, 6 та 10 жовтня 1943 року, а потім у січні — лютому 1944 року. Мобілізовані з Опришок поповнили військові підрозділи 69, 80, 97, 95, 66, 110, 13 гвардійських стрілецьких дивізій та 5, 6, 7 і 8 гвардійських повітряно-десантних дивізій.[1]
На фронтах загинули з с. Опришки — 132 чоловіки.[1]
Післявоєнний час[ред. | ред. код]
У 1959—1982 роках Опришки входили до складу Пирогівської сільської ради. З 1982 року утворено Опришківську сільську раду.[1]
Релігія[ред. | ред. код]
27 жовтня 2018 року в Опришках освячено храм ПЦУ Благовіщення Пресвятої Богородиці. [1] Церкву збудувала компанія "КарпатиКаркасБуд". До будівництва церкви, богослужіння проводилися у невідповідному приміщенні. Також із 2018 по 2021 роки у церкві служив протоієрей Володимир Баран[3]. Церква збудована з дерева. Усі богослужіння проводяться за участю хору. Більша частина жителів сповідують православне християнство.[2]
Населення[ред. | ред. код]
Кількість населення у селі змінювалась наступним чином[1]:
| Рік | Дворів/Хат | Населення |
|---|---|---|
| 1726 | 34 | |
| 1781 | 157 | |
| 1787 | 562 чоловічої статі | |
| 1859 | 139 | 1185 |
| 1900 | 1713 з прилеглими хуторами | |
| 1910 | 1247 | |
| 1926 | 284 | 1339 |
| 2001 | 804 | |
| 2011 | 740 |
Економіка[ред. | ред. код]
Виробнича спеціалізація підприємств розташованих на території Опришківської сільської ради: вирощування зернових та технічних культур. Провідні підприємства[1]:
| № | Назва підприємства | П. І. Б. керівника | Вид діяльності |
|---|---|---|---|
| ПСПОВ «Колос» | Крюк Віктор Кузьмич | вирощування зернових та технічних культур | |
| СФГ «Лариса» | Аврамчук Володимир Григорович | Фермерське господарство | |
| СФГ «Бета» | Бугаєць Сергій Іванович | Фермерське господарство | |
| СФГ «Озерне» | Кононенко Ганна Григорівна | Фермерське господарство |
Освіта[ред. | ред. код]
•Опришківська гімназія І-ІІІ ст. • дитячий навчальний заклад «Сонечко»
Медицина[ред. | ред. код]
На території села діє Опришківська лікарська амбулаторія[1].
Культура[ред. | ред. код]
Заклади культури[1]:
- сільський будинок культури;
- бібліотека
- сільський стадіон
Пам'ятки[ред. | ред. код]
У центрі села Опришки встановлено пам'ятник воїнам Радянської Армії і воїнам — односельцям, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни.[1]
Особистості[ред. | ред. код]
- Аврамчук Віктор Вікторович (1987—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Дяченко Василь Панасович — український музикознавець
- Комарецький Олександр Іванович — заслужений лікар України
- Бугаєць Анатолій Васильович — кандидат історичних наук, полковник у відставці, військовий журналіст;
- Бугаєць Анатолій Олександрович — Герой України, народний депутат 5 скликання, генеральний директор АТ «Турбоатом» м. Харків;
- Шакун Василь Іванович — Генерал МВС, доктор юридичних наук, професор;
- Черепанов Іван Федорович — лектор товариства «Знання» при Києво-Печерському державному історично культурному заповіднику, автор 30 робіт.
- Каплін Сергій Миколайович — депутат Верховної Ради України (пройшов за виборчим списком УДАРу).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюОпр сільрадане вказано текст - ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
- ↑ У селі Опришки на Полтавщині освячено новозбудований храм[недоступне посилання]
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
| |||||