Нуклеїнові кислоти

	Нуклеїнові кислоти
Хімічна формула	NA
Ідентифікатор NCI Thesaurus	C706
	Нуклеїнові кислоти у Вікісховищі

Нуклеїнові кислоти — складні високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. Вперше їх виявлено в ядрі клітини, звідки й походить назва цих сполук (від лат. nucleus — ядро).

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Вперше нуклеїнові кислоти були виділені у 1869 році з ядер лейкоцитів ран людини в результаті досліджень Фрідріха Мішера. Мішер працював у Тюбінгенському університеті та намагався дослідити хімію найпростіших, з його точки зору клітин людського організму. Спочатку він намагався виділяти лейкоцити з лімфатичних вузлів, проте не зміг отримати необхідної для аналізу кількості. Тоді він став збирати матеріал з використаних для бинтування ран пов'язок у сусідній лікарні - й домігся успіху.^[1]

Загальний опис[ред. | ред. код]

Нуклеїнові кислоти (полінуклеотиди) є біополімерами, які побудовані із ланок нуклеозидів, пов'язаних між собою фосфодиетерними зв'язками. У свою чергу нуклеозиди - це N-глікозиди рибози або дезоксирибози із пуриновими або піримідиновими основами. Природні нуклеїнові кислоти — ДНК і РНК — виконують у всіх живих організмах роль передачі і експресії генетичної інформації. Цей термін був введений Рихардом Альтманом. Вперше їх виявлено в ядрі клітини, звідки й походить назва цих сполук (від лат. нуклеус — ядро). Молекула нуклеотиду складається із залишків нітрогеновмісного гетероциклу (азотистої основи), п'ятивуглецевого моносахариду (пентози) і фосфатної кислоти. Розрізняють два типи нуклеїнових кислот: дезоксирибонуклеїнову (ДНК) і рибонуклеїнову (РНК). До складу ДНК входить залишок пентози дезоксирибози, до складу РНК — рибози.

Ферментативний гідроліз нуклеїнових кислот розщеплює їх на фрагменти, які називаються нуклеотидами й нуклеозидами.

нуклеїнова кислота

\xrightarrow {{\mathsf {H_{2}O}},\ {\text{Фермент}}}

нуклеотид

{\xrightarrow[{\mathsf {-H_{3}PO_{4}}}]{{\mathsf {H_{2}O}},\ {\mathsf {OH^{-}}}}}

нуклеотид

\xrightarrow {{\mathsf {H_{2}O}},\ {\mathsf {H^{+}}}}

Цукор + гетероциклічна основа

(фосфат-Цукор-гетероциклічна основа) (Цукор-гетероциклічна основа)

Якщо аденін, гуанін (пуринові основи) і цитозин (піримідинова основа) виділяються під час гідролізу і ДНК, і РНК, то четвертою основою у РНК є урацил (піримідинова основа), а у ДНК - тимін (піримідинова основа).

Нуклеозиди містять залишки моносахариду і гетероциклічної сполуки (пуринової або піримідинової основи). Назви нуклеозидів утворюються з кореня назви нітрогеновмісної основи і суфікса -ідин (для піримідинових основ) та суфікса -озин (для пуринових основ), наприклад, уридин, гуанозин.

Нуклеотиди скадаються із залишків гетероциклічної основи, моносахариду і фосфатної основи і є фосфатними естерами нуклеозидів. Назва нуклеотидів складається з назви відповідного нуклеозиду і положення фосфатного залишку, наприклад, аденозин-5'-фосфат, уридин-5'-фосфат^[2].

Структура[ред. | ред. код]

Нуклеїновим кислотам, як і білкам, притаманна первинна структура — певна послідовність розташування нуклеотидів, а також складніша вторинна і третинна структури, які формуються за допомогою водневих зв'язків, електростатичним та іншим взаємодіям.

Будова[ред. | ред. код]

Нуклеїнові кислоти є біополімерами, мономерами яких є нуклеотиди. Нуклеотиди є складними ефірами нуклеозиду і фосфорної кислоти і з'єднуються через залишок фосфорної кислоти (фосфодіестерний зв'язок). Нуклеозид складається з вуглеводу — пентози (рибози або дезоксирибози, залежно від типу нуклеїнової кислоти) і азотистої основи (пуринового або піримідинового). Відстань між нуклеотидами в складі полінуклеотиду становить 0,34 нм.

ДНК і РНК[ред. | ред. код]

ДНК — дезоксирибонуклеїнова кислота. Цукор — дезоксирибоза, азотисті основи: пуринові — гуанін (G), аденін (A), піримідинові — тимін (T) і цитозин (C). ДНК часто складається з двох полінуклеотидних ланцюжків, направлених антипаралельно.
РНК — рибонуклеїнова кислота. Цукор — рибоза, азотисті основи: пуринові — гуанін (G), аденін (A), піримідинові урацил (U) і цитозин (C). Структура полінуклеотидного ланцюжка аналогічна такій в ДНК, дволанцюжкові РНК зустрічаються тільки у вірусів. Через особливість рибози, молекули РНК часто мають різні вторинні і третинні структури, утворюючи дволанцюгові ділянки через комплементарні взаємодії всередині молекули, наприклад шпильки.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Dahm, Ralf (2005). Friedrich Miescher and the discovery of DNA. Developmental Biology. 278 (2): 274—288. doi:10.1016/j.ydbio.2004.11.028. ISSN 0012-1606.(англ.)
↑ Бобрівник Л.Д., Руденко В.М., Лезенко Г.О. - Органічна хімія.

Джерела[ред. | ред. код]

А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія (PDF). К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". с. 65-103.
А. В. Сиволоб, К. С. Афанасьєва (2012). Молекулярна організація хромосом (PDF). К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет".

Посилання[ред. | ред. код]

DNA from the beginning Сайт, присвячений ДНК
Структура нуклеїнових кислот
Nucleic Acids Database База даних структур нуклеїнових кислот
Biochemistry of nucleic acids Біохімія нуклеїнових кислот

Це незавершена стаття з біохімії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[Dahm2005-1] Dahm, Ralf (2005). Friedrich Miescher and the discovery of DNA. Developmental Biology. 278 (2): 274—288. doi:10.1016/j.ydbio.2004.11.028. ISSN 0012-1606.(англ.)

[2] Бобрівник Л.Д., Руденко В.М., Лезенко Г.О. - Органічна хімія.

[1]

[2]