Новаціан
| Новаціан | |
|---|---|
| Народився | 220[2] Фригія, Римська імперія |
| Помер | 258[1][2] Рим, Римська імперія |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | богослов, католицький священник, письменник |
| Знання мов | латина[3][4] |
| Посада | Антипапа |
| Конфесія | християнство |
Новаціан або Новатіян (лат. Novatian; 200, Фригія — 258, Рим), був теологом, та з 251 по 258 роки — антипапою (в той час антиєпископом) у Римі.
Життєпис[ред. | ред. код]
Після того, як помер папа Фабіан, у 250 році Новаціана було вибрано представником громади. Все вказувало на те, що він буде наступником Фабіана. Однак у березні 251 року було вибрано Корнелія наступним єпископом (папою). Проте Новаціана освятили три єпископи з півдня Італії і він почав боротьбу за посаду з Корнелієм. Ця боротьба відбувалась на тлі й так складної ситуації у 251 році, коли переслідування християн були особливо жорстокі.
Новаціан зі своїми прихильниками з римської громади, названими потім новаціанцями, створив окрему церковну громаду. Вони захищали стару сувору практику поєднання з Церквою тих, що згрішили. Це питання було тоді дуже актуальним, бо за Декієвих переслідувань велика кількість вірних заперечили свою віру. Тих, хто з Церкви переходили на сторону новаціанців, вони перехрещували. Вони вважали себе церквою «святих, чистих», і на Сході раніше маніхеїв прийняли на себе назву грец. καθαροί. Основною рисою цієї секти було непрощення грішників. Зразу новаціанці відмовляли у прощенні тільки винним у трьох найважчих гріхах, виключали їх раз і назавжди з Церкви. Пізніше цей суворий захід вони поширили на всі смертні гріхи, здійснені після охрещення, і позбавляли грішників всякої надії, кажучи, що покаяння є для них некорисне і неможливе. Основним положенням було те, що церква не прощає важких гріхів, а це може зробити лише Бог.
Завдяки незвичайній активності Новаціана і його прихильників ця схизма дуже поширилася, навіть на Сході, і протрималася аж до VII століття. Новаціанство було присутнє в християнських громадах Іспанії до V століття. Пізніше їхні принципи були витіснені з церковної практики.
У 251 році Новаціан на синоді з 60 єпископів під головуванням Корнелія був відлучений від церкви.
Новаціан покинув Рим і під час переслідувань християн під час правління Валеріана, напевне, загинув мученицькою смертю. Він використовував у своїх творах («Про видовища», «Про жидівську їжу», «Про користь скромності», «Про Святу Трійцю»), як і Тертуліан — латинську мову. Відомі два його листи із збірки Кипріяна Карфагенського.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118786474 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Catalogue of the Library of the Pontifical University of Saint Thomas Aquinas
- ↑ Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
- ↑ CONOR.Sl
Література[ред. | ред. код]
- Лаба, Василь. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. — Львів: Свічадо, 1998. — 552 с. ISBN 966-561-103-8
Посилання[ред. | ред. код]
|
