Міхал Грабовський

Міхал Грабовський
пол. Grabowski Michal
Міхал Грабовський
Ім'я при народженні Міхал Йоахім Ян
Псевдо Edward Tarsza[1]
Народився 25 вересня 1804(1804-09-25)
с. Золотіїв Рівненського повіту (тепер Рівне)
Помер 19 листопада 1863(1863-11-19) (59 років)
Варшава, Польща
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Республіка Польща
 Російська імперія
Місце проживання Санкт-Петербург[2]
Діяльність історик, письменник, критик
Alma mater Рішельєвський ліцей
Знання мов польська
Членство Краківське наукове товариствоd[3]
Конфесія католик
Батько Антоній Михайлович Грабовський
Мати Тереза Дворжанська
У шлюбі з Павлина Росьцішевська+
Діти доньки: Марія, Єлизавета, Тереза, Магдалина(1853—1936), ?, сини: Антон, Міхал-Конрад, Люциан-Марцелій
Герб
Герб

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грабовський.

Мі́хал Йоахім Ян Грабо́вський гербу Равич (пол. Michał Joachim Jan Grabowski, псевдонім — Едвард Тарша; 25 вересня 1804, Золотіїв — 19 листопада 1863, Варшава) — письменник, літературний критик, історик, представник «української школи» в польськомовній літературі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Міхал Грабовський народився 25 вересня 1804 на Волині, в Золотієві (з 50-х — 60-х років XX століття — у складі міста Рівне), ґміна Рівне Рівненського повіту, у сім'ї майора російських військ, шляхтича Антонія Михайловича Грабовського та його дружини Терези Дворжаньської. Дитячі роки провів в Олександрівці (Олександрівка тепер — райцентр на півночі Кіровоградщини; неподалік Чигирин, Кам'янка, Новомиргород), де його батько купив маєток з 229 кріпаками чоловічої статі та кам'яним будинком у готичному стилі на березі Тясмину, куди й переїхав його батько із сім'єю.

Олександрівка. Старий палац Міхала Грабовського
Н.Орда Олександрівка. Новий палац Міхала Грабовського

Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі в Романові, пізніше — в повітовій школі василіян в Умані та у ліцеї ім. Рішельє в Одесі.

Одеса. Початкове приміщення Рішельєвського ліцею
Міхал Грабовський. Малюнок Пантелеймона Куліша, 1843 р.

В Уманській школі приятелював з Богданом Залеським[4][5] та Северином Гощинським, які надихнули його на літературну діяльність. У 1820–1825 рр. переважно перебував у Варшаві, де увійшов у близькі стосунки з Юліушем Словацьким, Маурицієм Мохнацьким та іншою академічною молоддю, протягом 1825–1850 рр. постійно проживав в Олександрівці, у 1850–1862 рр. — у Києві. З 1857 року був власником садиби на Андріївському узвозі 34. Будинок в якому жив Грабовський не зберігся.[6] Коли від народження слабкої статури Грабовський захворів у 1828 році грудною хворобою, Гощинський супроводжував його спочатку до Варшави, а потім невдовзі і до Відня, де знайшов знаних лікарів, які поправили йому здоров'я.

Родовід Міхала Грабовського
Міхал Грабовський у зрілому віці

На гостині в 1843 році побував Тарас Шевченко. На тривалій гостині та творчому пленері у Грабовського неодноразово (1843, 1844, 1856) перебував Пантелеймон Куліш. Також в його маєтку побували письменники Северин Гощинський, Тимко Падура, Богдан Юзеф Залеський, Ромуальд Підберезький, художник Наполеон Орда, російський державний діяч і вчений Іван Фундуклей. Є дані, що відвідував Рихту. На початку 1862 року, маркіз Вєльопольський[pl] покликав Міхала Грабовського до Варшави, і той посів в Комісії народної освіти і віросповідання посаду директора Відділу освіти, звільнену внаслідок тяжкої хвороби Йозефа Корженьовського, а потім невдовзі, внаслідок виїзду за кордон Головного Директора цієї ж комісії, почав тимчасово виконувати його обов'язки. По можливості ставав на захист польської еліти, зокрема врятував від переслідування російською владою ксьондза Яжджевського, професора Варшавської Духовної Академії.[7] Але ця його нова діяльність не тривала довго: після кількатижневого нездужання, під час якого отримав вже на постійно посаду Головного Директора, згас у колі родини. Похований у Варшаві, на Повонзківському цвинтарі, Під Катакомбами, перший ряд, місце 176.177.

Сім'я[ред. | ред. код]

Фрагмент надгробоку Павлини Грабовської (Росьцішевської), Польський цвинтар, Житомир

У 1834(1835)[8] році одружився з Павлиною Росьцішевською гербу Юноша, донькою чигиринського поміщика Кароля Росьцішевського та його дружини Бони в дівоцтві Шимановської гербу Єзєра (щодо дітей, то за даними Похилевича було 2 сина Антон та Михайло[9], інше джерело[10] подає наявність наступних дітей: доньок Марії, Єлизавети, Терези, Магдалини(1853—1936) та сина Люциана).

Насправді ж у шлюбі мав п'ятьох доньок та трьох синів. Після смерті письменника його дружина Павлина разом з дітьми повертається до Києва.

Його старший син Антон, випускник Кадетського корпусу, володів у Києві садибою на Андрієвському узвозі № 34, поки не програвся в карти і не потрапив до божевільні. Садиба на Андрієвському узвозі № 34 після цього перейшла до молодшого сина Люциана-Марцелія[11].

Відомо також, що його син Михайло-Конрад мав свого сина Олександра-Сигізмунда[12].

Твори[ред. | ред. код]

Надгробок Міхала Грабовського

Вперше заявив про себе на літературній ниві критичним виступом в 1829 році у «Варшавському щоденнику».

Як літературний критик, М. Грабовський був ідеологом слов'янського романтизму, орієнтував письменників-сучасників на традиції народної творчості. Критерії, з якими він підходив до художнього твору, передбачали проникнення в нього мотивів із народного життя, близькість до народних оповідань.

У романах «Коліївщина і степи» (1838)[13], «Гуляйпільська застава»[14][15][16][17][18] (1840–1841,1900-1901), «Тайкури: повість народна» (1846), «Пан староста Канівський» (1856), «Пан староста Закревський» (1860), «Заметіль у степах» (1862), Грабовський описував соціальне життя українського народу та шляхти. Автор статей: «Українські мелодії» (1828), «Про українські пісні» (1837), «Про українські народні легенди» (1845).

Як історик Міхал Грабовський заявив про себе працями «Джерела до польської історії» (у співавторстві з Олександром Пшездзецьким, 1843), «Головні щоденники» (1845), «Україна давня і теперішня» (1850), а також консультував історика А.Скальковського при написанні «Історії Нової Січі…». Був прийнятий в члени Одеського товариства історії та старожитностей.

Вершиною його публіцистичної діяльності стала праця «Відповідь Поляка російським публіцистам, з питання про Литву та західні губернії»[19][20][21], в якій він аргументовано розвінчав апологетів експансіоністської політики Імперської Росії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ https://www.polskipetersburg.pl/hasla/grabowski-miachal
  3. ↑ http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/grabowski-michal/
  4. ↑ Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1900. Т.1, стор. 13 [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  5. ↑ Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.3, стор. 131 [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  6. ↑ Андреевский спуск//Ностальгия. Киев | Прогулка по старому городу [Архівовано 28 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  7. ↑ Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.3, стор. 149 [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  8. ↑ Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.4, стор. 130 [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  9. ↑ Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії. — С. 697 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ Родове дерево Міхала Грабовського [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  11. ↑ Музей Одной Улицы [Архівовано 17 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  12. ↑ Список дворян Киевской губернии, на 11 октября 1905 года [Архівовано 11 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  13. ↑ Тарша, Едвард Коліївщина і степи: Повість (Вст. сл. Арабажинь К.) / Едвард Тарша // Вежа. — 1997. — № 8-9. — С. 127—147 ; Вежа. — 2000. — № 10. — С. 105—124
  14. ↑ Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Перший том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-829-9
  15. ↑ Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Другий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-824-4
  16. ↑ Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Третій том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-884-8
  17. ↑ Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Четвертий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-901-2
  18. ↑ Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, П'ятий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2014, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-928-9
  19. ↑ Ответ Поляка русским [Архівовано 3 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  20. ↑ Газета «Новомиргородщина» № 3 (9294) від 17.01.2015. — С. 2. (.pdf) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  21. ↑ Газета «Новомиргородщина» № 4 (9295) від 24.01.2015. — С. 2. (.pdf) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2016. Процитовано 25 січня 2015.

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міхал_Грабовський&oldid=41969557