Місійний інститут імені святого Йосафата (Бучач)
| Місійний інститут імені святого Йосафата | |
|---|---|
| Дата заснування | 1911 |
| Конфесія | УГКЦ |
| Церква | Бучацький монастир |
| Викладачі | о. Платонід Петро Філяс, о. Никола Лиско |
Місійний інститут імені святого Йосафата — колишній навчальний заклад УГКЦ. Заснований 1911 року, діяв при монастирі отців Василіян у Бучачі до 1944 року з перервами під час світових воєн (1914–1918, 1940–1943).
Відомості[ред. | ред. код]
Статус[ред. | ред. код]
Фактично, згідно одних даних — нижча василіянська гімназія.[1] Згідно інших — мала духовна семінарія.[2]
Коротка історія[ред. | ред. код]
До організації навчального закладу спричинився о. Платонід Петро Філяс. Відновленню діяльності інституту в 1918 році сприяв ігумен Бучацького монастиря о. Микола Лиско. Було набрано близько 60 хлопців з різних частин України. За час існування навчалися близько 1000 учнів. Фактично — василіянська нижча гімназія.[3]
Улюбленою грою учнів був, за словами о. Юліана Катрія, копаний м'яч.[4]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Андрей Шептицький відвідував навчальний заклад.
- Йосафат Жан — префект у серпні-грудні 1918[5]
- Іриней Готра-Дорошенко — довголітній префект (настоятель) інституту.[4]
Навчалися в інституті[ред. | ред. код]
- Пасічник Йосип — бучацький районовий провідник ОУН[6]
- о. Павло (Пушкарський) ЧСВВ — ігумен Краснопущанського монастиря, репресований, у Бучачі став василіянином[7]
- о. Скрутень Іван Йосафат
- Іван Бек — брат доктора Марусі Бек, мера Детройта[8]
- Николин Василь Петрович — керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН.[джерело?]
- Ґерилюк-Купчинський Петро-Йосафат[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина… — С. 147.
- ↑ Andrzej A. Zięba. Skruteń Jozafat Iwan // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997—1998. — t. XXVIII. — S. 406. (пол.)
- ↑ о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина… — С. 151.
- ↑ а б Там само. — С. 152.
- ↑ о. Йосафат Жан ЧСВВ. Уривки з діярія // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 85-89.
- ↑ Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. 152. — ISBN 966-528-174-7.
- ↑ Спогад про о. Павла П. Пушкарського, ЧСВВ (1895—1977). Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015.
- ↑ Островерха М. Обніжками на битий шлях [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. — Ню Йорк, 1957. — С. 30.
- ↑ В. В. Овсієнко (2007). Ґерилюк-Купчинський Петро-Йосафат. Енциклопедія сучасної України. 25576. Архів оригіналу за 31 жовтня 2023. Процитовано 31 жовтня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Я. Стоцький. Бучацький монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 209. — ISBN 966-528-197-6.
- Я. Стоцький. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.). — Львів: Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — ISBN 966-7086-24-0.
Посилання[ред. | ред. код]
- Діяльність Бучацьких ченців у 1712—1946 рр. [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Нестор Мизак. Світлини / Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 40.
