Міноносці типу 1924
 Міноносців типу 1924 | |
| Проєкт | |
|---|---|
| Назва: | Міноносці типу 1924 |
| Будівники: | «Kriegsmarinewerft Wilhelmshaven» |
| Попередник: | Міноносці типу 1923 |
| Наступник: | Міноносці типу 1935 |
| Будівництво: | 1927–1929 |
| У строю: | 1928–1944 |
| Заплановано: | 6 |
| Побудовано: | 6 |
| Втрачено: | 6 |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | Міноносець |
| Водотоннажність: | 948 т |
| Повна водотоннажність: | 1 340 т |
| Довжина: | 92,6 м |
| Ширина: | 8,65 м |
| Осадка: | 3,52 м |
| Потужність: | 23 000 к.с. |
| Двигуни: |
|
| Швидкість: | 34 вузли |
| Дальність плавання: | 1 917 морських миль на швидкості 17 вузлів |
| Екіпаж: | 127 |
| Озброєння: |
|
Міноносці типу 1924 (також відомий як (нім. Raubtier-Klasse (тип «М'ясоїдні» ) — був групою з шести міносців, побудованих для Рейхсмаріне протягом 1920-х років.
Конструкція[ред. | ред. код]
У порівнянні з попереднім проєктом дещо зросли розміри кораблів та запроваджені окремі вдосконалення, пов'язані з досвідом експлуатації. Міноносці не так заливало водою при русі, як попередника, втім значна вітрильність "робила майже унеможливлювала збереження курсу при вітрі на низькій швидкості".[1] Конструкцію також криткували за занадто потужне торпедне озброєння для тих завдань, які кораблі реально виконували під час Другої світової.[2]</ref> Конструкцію також криткували за занадто потужне торпедне озброєння для тих завдань, які кораблі реально виконували під час Другої світової.[2]
Історія служби[ред. | ред. код]
Як частина перейменованого Крігсмаріне, міноносці регулярно залучалися до патрулювання невтручання під час громадянської війни в Іспанії наприкінці 1930-х років. Один затонув під час випадкового зіткнення незадовго до початку Другої світової війни у вересні 1939 року[3], а інші супроводжували кораблі та перевіряли нейтральні судна впродовж кількох перших місяців війни. Вони зіграли незначну роль у Норвезькій кампанії у квітні 1940 року та після її завершення відновили виконання функцій ескорту[4]. Після переведення до Франції наприкінці року міноносці типу 1924 почали закладати власні мінні поля в Ла-Манші.[5]
Після переобладнання на початку 1941 року міноносці були направлені до Скаггераку, де виконували функції кораблів ескорту. До початку 1942 року уціліли лише два, і їх переправили назад до Франції для участі в операції «Цербер». Передостанній міноносець «Ілтіс» було втрачено через кілька місяців, коли він намагався супроводжувати торгового рейдера через Ла-Манш у травні. Останній уцілілий міноносець, «Ягуар», провів наступні кілька років, закладаючи мінні поля, супроводжуючи проривачів блокади і підводні човни через Біскайську затоку, а також конвої у норвезьких водах. Незабаром після вторгнення союзників до Нормандії в червні 1944 року він був потоплений британськими бомбардувальниками.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Jung, Dieter; Maass, Martin (1990-<1991>). German warships, 1815-1945. Annapolis, Md.: Naval Institute Press. с. 191. ISBN 0-87021-790-9. OCLC 22101769.
- ↑ а б Whitley, M. J. (1991). German destroyers of World War Two (вид. [2nd ed.]). Annapolis, MD: Naval Institute Press. с. 147. ISBN 1-55750-302-8. OCLC 25214448.
- ↑ Whitley, M. J. (1991). German destroyers of World War Two (вид. [2nd ed.]). Annapolis, MD: Naval Institute Press. с. 77—79, 82. ISBN 1-55750-302-8. OCLC 25214448.
- ↑ Haarr, Geirr H. (2009). The German invasion of Norway : April 1940. Annapolis, Md.: Naval Institute Press. с. 80—81, 101—102. ISBN 978-1-61251-940-1. OCLC 892048793.
- ↑ Rohwer, Jürgen (2005). Chronology of the war at sea, 1939-1945 : the naval history of World War II (51 та 55) (вид. 3rd rev. ed). Annapolis, Md.: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-119-2. OCLC 62878612.
- ↑ Whitley, M. J. (1991). German destroyers of World War Two (вид. [2nd ed.]). Annapolis, MD: Naval Institute Press. с. 158, 165. ISBN 1-55750-302-8. OCLC 25214448.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}