Мокшень кой

Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
Символ сонця
Ключові поняття Божества Герой Монстр Дух Душа Космос Хаос Потойбічний світ Створення Вічне повернення Золота доба Доля Сакральне Жертвопринесення Ініціація Міф Монотеїзм Антропоморфізм Зооморфізм Світове дерево Синкретизм Таємні товариства
Найдавніші форми Анімізм Зоолатрія Культ предків Магія Полідоксія Тотемізм Фетишизм Шаманізм
Історичні ареали Азія: Айии Бон Буддизм Бурханізм Ведизм Гіндукушська релігія Даосизм Джайнізм Індуїзм Мусок Синто Тенгріанство Шаманізм Америка: Індіанські вірування Африка: Стародавній Єгипет Африка південніше Сахари Близький Схід і Середземномор'я: Зороастризм Іслам Християнство Юдаїзм Язичництво Європа: Адиге хабзе Ваттісен яли Вацдін Стародавня Вірменія Германці Стародавня Греція Інешкіпазія Кельти Мокшень кой Слов'яни Удмурт вос Чимарій юла
Служителі культу Жрець Шаман Оракул Брахман Волхв Друїд Маг
Надприродні сутності Божество Демон Чорт Дух-посланець Янгол Привид Психопомп Вахана
Персонажі-люди Напівбог Герой Чаклун Відьма
Категорія • Портал
п о р

Мокшень кой — неоязичницький культ, реконструкція традиційних, прадавніх вірувань мокшан — фіно-угорського народу на сході Європи, який населяє республіку Мордовію. Також багато впливу на мокшень кой здійснили спочатку маздаїзм та, згодом, народне християнство.

Феномен[ред. | ред. код]

Основа — протофінська дохристиянська релігія Поволжя, яка з 9 століття зазнавала перехресних впливів юдаїзму, християнства та ісламу. Попри близькість до ерзянської традиційної релігії, вирізняється практиками, які зближують мокшанську релігію з хазарською версією юдаїзму, хоча уявлення про монотеїзм прийшло досить пізно.^[1]

Традиційні боги[ред. | ред. код]

Головним Богом в Мокшень кой є Шкай — Верховний Бог (ідентичний ерзянському), який живе на небі і очолює всіх богів. З інших богів, богинь і духів цієї релігії відомі:

• Кардазава — Богиня — берегиня двору.
• Кардазонь Кірді — Бог — хранитель двору.
• Юрхтава — Богиня роду, клану і домашнього вогнища.
• Якшамава — Богиня холоду.
• Якшаматя — Бог холоду.
• Вазава — Божество — хранитель двору.
• Вармава — Богиня вітру і дощу.
• Вармань Кірді — Бог вітру.
• Вирява — Богиня — берегиня лісу.
• Виряла — Бог — хранитель лісу.
• Ведява — Богиня води.
• Ведяла — Бог води.
• Тумашкай — Бог дубів.
• Атямшкай — Бог грому.
• Толава — Богиня вогню.
• Кудава — Божество будинку.
• Ковава — Богиня місяця.
• Вармава — Богиня вітру. Мокшани одночасно бояться і шанують цю Богиню. Вони її просять дати їм дощу. Під час пожежі люди кидають у вогонь яйця та яблука, щоб умилостивити Вармаву, і просять: Вармаво, збережи нас, не покидай нас у вогні.

Жертвопринесення[ред. | ред. код]

В жертву богам приносять м'ясо жертовних тварин.^[2] Тварину ріжуть у дворі. Насамперед для жертвопринесення брали священний ніж иняру пеель, зроблений з каменю. Використовувати його за іншим призначенням або діставати у звичайний день вважалося гріхом.^[3] Під час загального моління цей ніж носить за своїм розшитим поясом инятя, під час домашнього — голова роду.

Образ Тюштя[ред. | ред. код]

Тюштєнь (мокш. Тюштень) у мокши — це образ священного царя на світовій горі. Він мешкає у срібних палатах на вершині гори, що на схід сонця, і носить золотий одяг.^[1][4][5] Його називають оцязор (мокш.: оцю — великий, азор — хазяїн) або каназор (від тюркського хан). Тюштєнь керує зборами народу, будує міста. За мордовськими повір'ями, Тюштень або Тюштя (Тюштян) може наслати неврожай і стихійне лихо, а коли він знову виступить проти своїх ворогів, почнеться остання війна, яка погубить світ.

Свята[ред. | ред. код]

У дохристиянські часи підготовкою та проведенням свята (ила) керував жрець (озатя), який обирався зі старійшин не молодше 70 років. Йому призначалися 12 помічників (лездыхть), які обиралися з найдостойніших і шанованих чоловіків громади. На великі свята завжди запалювалася священна свічка або Салтан штатол («Свічка Золтана»), що робилася з воску до 2 метрів заввишки й понад пів метра у діаметрі. Вважалося, що в основі неї свічка, яка одного разу впала з неба і була запалена самим Богом Шкабавазом.

Оцю сьора — свято для порятунку домашніх тварин від мору. Для того, щоб їх зберегти, мокшани обкопують місце святкування сохою.

Акша келу — (дивним чином) збігається з Днем Святої Трійці, коли відбувається змагання з боротьби на поясах.

Літературна спадщина[ред. | ред. код]

Деякі оповідання та казки, розказані Пушкіну його нянею Аріною Родіонівною, імовірно, походили корінням зі згаданої язичницької релігії, «Відповідно до традиційної релігії мокшан, званої мокшень кой, в давнину померлих ховали в лубі (кер), в яку завертали тіло і підвішували на дереві, таке поховання називалося Урля або уркспря. Пізніше стали ховати на лісовому цвинтарі (калмакужа)». Звідти у творчість Пушкіна потрапила і труна на ланцюгах, і «кіт учений» — хранитель лісових кладовищ-калмакуж, провідник в царство мертвих.^[6]

Примітки[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.