Мововбивство

Мововби́вство, також лінгвоци́д (лат. lingua — мова i лат. -cidium — вбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації^[1]. Лінгвоцид спрямовується насамперед проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.^[2][3][4]

Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації: без нього неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самототожності, а без цього, своєю чергою, не може відбутись асиміляція — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі ніколи не забували про необхідність нищення мови поневолених народів.^[5]

Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх поліетнічних утвореннях, багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не змінює ні суті, ні кінцевої мети лінгвоциду.^[3]

Приклади лінгвоциду в світовій історії[ред. | ред. код]

• В окупованій іспанськими фашистами Каталонії один із перших заходів режиму Франко стосувався до каталанської мови. Було заборонено викладати цю мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталанськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово «Каталонія».
• Лінгвоцид української мови в Російській імперії^[6], Радянському Союзі^[7] та під час російського вторгнення в Україну.
• Лінгвоцид білоруської мови в Російській імперії, Радянському Союзі та під час російської окупації Білорусі.
• Лінгвоцид удегейської мови в СРСР.
• Заборона татарської та кримськотатарської латиниці в Російській Федерації та окупованому Криму.

Лінгвоцид на тимчасово окупованих територіях України[ред. | ред. код]

Акти лінгвоциду української мови на окупованих російською владою територіях з 2014 року супроводжуються погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, психологічного тиску, обмеженням волі, викраденням, тортурами, вбивствами, іншими злочинами проти українців. Від імені окупаційних адміністрацій можуть видаватися і поширюватися незаконні акти і документи, що містять докази лінгвоциду:^[8]

• використання окупаційними адміністраціями лише російської мови для інформування громадян;
• примус до використання російської мови, заборона використання державної мови в публічних комунікаціях, при спілкуванні громадян з представниками окупаційних адміністрацій та з іншими людьми;
• застосування лише російської мови як мови інформації для загального ознайомлення та реклами (оголошення, таблички, вивіски, покажчики, зовнішня та інша реклама тощо), демонтаж чи пошкодження носіїв інформації для загального ознайомлення і реклами, виконаних державною мовою;
• створення перешкод, примусове припинення, заборона діяльності ЗМІ, інтернет-ресурсів, що надають інформацію українською мовою;
• витіснення української мови як мови освітнього процесу: повне чи часткове переведення закладів освіти на російську мову навчання, скасування чи зменшення обсягу викладання української мови та літератури як предметів;
• примус до використання російської мови, заборона використання української мови при проведенні публічних заходів, у т.ч. культурно-мистецьких та просвітницьких;
• обмеження доступу, заборона поширення, знищення  літератури, друкованої продукції українською мовою;
• примус до використання російської мови у сфері обслуговування, у т. ч. при наданні інформації про товари і послуги, при наданні медичної допомоги, послуг транспорту та зв’язку тощо;
• інші дії, спрямовані на звуження сфери функціонування української мови.

19 лютого 2021 року на пресконференції “Становище державної та кримськотатарської мов на тимчасово окупованих територіях України” Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь презентував Огляд щодо обмеження функціонування державної мови на тимчасово окупованих територіях України.^[9] В огляді наведені факти, що свідчать про здійснення Російською Федерацією на окупованих нею районах Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, м. Севастополя цілеспрямованої політики винищення державної мови з усіх сфер суспільного життя, позбавлення права громадян на користування, вивчення та навчання українською мовою, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно проявляють свою українську національну ідентичність, зокрема через спілкування українською мовою.^[10]

24 лютого 2022 року з повномасштабним вторгненням Росії на територію України, російські військові розпочали системно застосовувати політики лінгвоциду.

Факти витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя зафіксовані на територіях, які перебували або, які перебувають у тимчасовій окупації (оточенні, блокуванні), починаючи з 24 лютого 2022 року. Це, зокрема, громади Донецької, Харківської, Луганської, Запорізької, Херсонської, Чернігівської, Київської областей. Явище лінгвоциду охопило різні сфери — освіту, культури, телебачення і радіомовлення, друковані ЗМІ, документообіг, зовнішня реклама тощо.

Акти лінгвоциду української мови завжди супроводжуються погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, психологічного тиску, обмеженням волі, викраденням, тортурами, вбивствами, іншими злочинами проти українців. Від імені окупаційних адміністрацій можуть видаватися і поширюватися незаконні акти і документи, що містять докази лінгвоциду.^[11]

13 жовтня, на Міжнародній конференції Європейської федерації мовних інституцій (EFNIL) "Мова та міграція" Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь повідомив, що Секретаріатом Уповноваженого зафіксовано понад 200 фактів лінгвоциду української мови.^[12]

У 2024 році було оголошено рішення Міжнародного Суду в Гаазі за позовом України проти Росії від 2017 року, щодо застосування міжнародної Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації та Міжнародної Конвенції про боротьбу з фінансування тероризму, згідно з яким було частково задоволено позов української сторони зокрема щодо лінгвоциду на півострові Крим:

• Росія не провела необхідного розслідування звинувачень у причетності до тероризму представників самопроголошених ”ДНР” та “ЛНР”, які висувала Україна, і таким чином порушила конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму;
• Росія винна у порушенні прав етнічних українців у Криму, оскільки після анексії півострова різко впала кількість учнів, які навчаються українською мовою.

Приклади лінгвоциду за радянської доби^[13]

Перегляд слів, уживаних в українській мові почався після утвердження правопису 1933 року та уніфікованої абетки, замість української абетки Нарбута, що значно уподібнювало українську мову до російської.

З української абетки було вилучено літеру ґ, заборонено вживати йотування, букву и на початку слова і м'яке л (хоча воно є навіть у офіційних документах і виступах посадовців поч. 1930-х рр., наприклад, нормою було говорити Маріюпіль, кляса і плян), а українську наукову термінологію переглянуто і узгоджено з російсько-українськими словниками (Інститут української наукової мови було ліквідовано у 1930 році).

Лінгвоцид відбувався через скорочення прізвищ авторів критичних праць: Дрін. — Дрінов Дельчо Петрович, Єрм. — Єрмоленко Світлана Яківна, Кал. — Калинович Михайло Якович, Пан. — Панько Таміла Іванівна, Пл. — Плющ Павло Павлович, Рус. — Русанівський Віталій Макарович, Саб. — Сабалдир Павло, Хв. — Хвиля Андрій Ананійович, Шам. — Шамота Микола Захарович.

Українські словники, репресовані у радянський час

Російсько-український словник (1924—1933) за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова. Його перший том, зредагований А. Кримським, 1924, був ще тільки спробою, далеко не в усьому вдалою, але другий том, у трьох випусках, також під редакцією Кримського, 1929—1933, і третій том, удвох випусках, під редакцією С. Єфремова, 1927—1928, справді відповідали науковим вимогам двадцятого сторіччя.

Цей третій том закінчував літеру П. Але останньому, четвертому томові, що охоплював літери Р — Я і був зредагований Єфремовим, не судилося побачити світ. Скільки знаємо, в друкованих джерелах про його долю нема докладних відомостей. Як говорилося в той час в академічних колах, цей том не тільки був готовий у рукописі, але й був вискладаний у друкарні, але цей склад був розсипаний за наказом урядових органів. Нема відомостей про те, щоб десь зберігся його рукопис.

Знищення четвертого тому академічного словника (як і заборона давніше виданих томів) було наслідком зміни політичного курсу Уряду УРСР. З приїздом в Україну сталінського емісара П. П. Постишева (січень 1933), самогубством народного комісара освіти Миколи Скрипника (липень 1933) і фактичним переходом комісаріату освіти в руки Андрія Хвилі попередню словникарську діяльність Академії Наук проголосили шкідницькою, співробітників академічних лексикографічних інституцій усунули з праці і в переважній масі виарештували, а видані перед тим словники вилучили з ужитку.^[14]

На даний час відбувається відновлення українського правопису (каліграфії) за допомогою абетки Василя Чебаника, і втілюється ця ідея через шрифт Рутенія.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. / Упоряд.: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька та ін. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1 (зміст книжки [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]) (djvu [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.])
• Юрій Шерех «Так нас навчали правильних проізношеній» [Архівовано 7 лютого 2013 у Wayback Machine.] (З книжки: Шевельов Юрій Володимирович. «Поза книжками і з книжок». Упорядник Р. Корогодський. К., — Вид-во «Час». 1998. — 456 с.)
• «Мова і нація» Василь Іванишин, Ярослав Радевич-Винницький. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1994. — 218 с. ISBN 5-7707-5898-8
• Обличчя Незалежності Російський шовінізм під обгорткою «дружби народів» в СРСР

Література[ред. | ред. код]

• Б. Ажнюк. Лінгвоцид // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.406 ISBN 978-966-611-818-2
• Ажнюк Б. М. Лінгвоцид // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Гавдида Н. Лінгвоцид як форма мовної політики [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] / Н. Гавдида, Л. Назаревич // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 76—79.

Посилання[ред. | ред. код]

• Реєстр репресованих слів [Архівовано 26 січня 2013 у Wayback Machine.]
• lingvocyd.narod.ru/ [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.]
• Мовознавчі репресії 1933 року [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Мовація (політичний процес над мовою)
• «Лінгвоцид як предмет українознавства»^{[недоступне посилання з липня 2019]} — Стаття Я. Радевич-Винницького
• Синявський Олекса. Норми української літературної мови, Львів. — 1940 [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Стоп Лінгвоцид. Сайт Уповноваженого із захисту державної мови.

Тематичні сайти Quora Нормативний контроль GKG: /g/120x6yky