Ярошенко Микола Олександрович

Wikipedia open wikipedia design.

Микола Олександрович Ярошенко
рос. Николай Ярошенко
Nikolay YAroshenko Avtoportret.JPG
Автопортрет. 1895 рік.
Народження 1 (13) грудня 1846(1846-12-13)
Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть 25 червня (7 липня) 1898(1898-07-07) (51 рік)
  Кисловодськ, Російська імперія
  • гострий інфаркт міокарда
  • Поховання Кисловодськ
    Національність українець
    Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
    Жанр живопис
    Навчання Петербурзька академія мистецтв
    Діяльність художник, військовослужбовець
    Напрямок Критичний реалізм
    Твори портрети, побутовий жанр
    Звання генерал

    Ярошенко Микола Олександрович у Вікісховищі?

    Мико́ла Олекса́ндрович Яроше́нко (1 (13) грудня 1846(18461213), Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія — 25 червня (7 липня) 1898, Кисловодськ, Російська імперія) — український маляр-жанрист, художник-передвижник.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Народився у Полтаві, у сім'ї дворянина військовослужбовця Полтавського кадетського корпусу.

    Змалку хотів стати художником. Але батько мріяв про військову кар'єру сина й віддав його до Полтавського кадетського корпусу, який він закінчив 1863 року й виїхав на навчання до Санкт-Петербурга.

    Закінчив 1-шу Санкт-Петербурзьку військову гімназію та Михайлівську артилерійську академію.

    1870 року військового інженера, штабс-капітана Миколу Ярошенка призначено на Петербурзький патронний завод, де він пропрацював понад двадцять років. 1892 року у званні генерал-майора вийшов у відставку.

    Ярошенко часто приїздив до України, зокрема, в останні роки життя — на Полтавщину та Чернігівщину.

    Останні роки його життя і творчості пройшли в Кисловодську, де 1885 року він придбав будинок, так звану «Білу Віллу», де жив та працював до самої смерті. Перебуваючи в Кисловодську, до Миколи Ярошенка заходили Дмитро Менделєєв, Микола Дубовський (рос. Дубовско́й), Михайло Нестеров. В останні роки життя, попри важку хворобу, Ярошенко багато мандрував по Росії та за кордоном: був на Волзі, в Італії, Сирії, Палестині та Єгипті. Був почесним громадянином Кисловодська.

    Поховано його на території місцевого Свято-Микільського собору, що стоїть поруч з його «Білою Віллою».

    На могилі 1912 року встановлено пам'ятника, що його створив Ярошенків товариш, скульптор з Полтавщини Леонід Позен за ескізом художника Михайла Нестерова.

    11 березня 1962 у його відремонтованому та реставрованому будинку було відкрито Будинок-музей його імені.

    Навчання та художня творчість[ред. | ред. код]

    Ще в кадетському корпусі на нього звернув увагу художник Іван Зайцев [1].

    У Санкт-Петербурзі Микола Ярошенко систематично займався малюнком та живописом під керівництвом Адріяна Волкова.

    Відвідував вечірню школу малювання Імператорського Товариства заохочення художників, а пізніше — вечірні класи Петербурзької Академії Мистецтв (1867 — 74). Його вчителем та ідейним керівником був Іван Крамський.

    Навчався мистецтва під час студійних подорожей до мистецьких центрів Західної Європи (1880 — 95), Палестини, Єгипту тощо; з 1874 часто бував на Кавказі.

    1876 року його прийнято у члени Товариства пересувних художніх виставок, де він був одним із визначних представників товариства. Від 1875 року виставляв свої роботи на його пересувних виставках, а від 1876 до кінця життя був активним членом і одним із керівників Товариства.

    За своє творче життя створив понад 400 полотен і понад 1000 малюнків.

    Як портретист Ярошенко створив цілу ґалерею портретів визначних людей культури, серед яких Миколи Ґе, Володимира Короленка, Володимира Соловйова. Найвизначніші твори Ярошенка: «Кочегар», «В'язень», «Студент», «Курсистка», «Старе й молоде», «Причини невідомі». Твори на українські теми: «Жид і українець», «Каліки під Києвом», «Жебраки з Києво-Печерської Лаври», «На гойдалці», «Всюди життя» та ін.

    Свою мистецьку спадщину Ярошенко заповів рідному містові. Його портрети, пейзажі Кавказу, жанрові картини, етюди та малюнки зберігаються в Полтавському художньому музеї. Його твори також є в музеях різних міст колишнього СРСР: у Кисловодську, Нижньому Новгороді, Ашгабаті, Калузі, Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та ін.

    Галерея[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Дом-музей Н. А. Ярошенко.- Ставрополь: Ставропольское книжное издательство, 1962.— 16 с.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    Т. 10 : Т—Я. — 2013. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9 (т. 10)


    This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
    Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
    Images, videos and audio are available under their respective licenses.

    Destek