Мерянська мова

Мерянська мова — національна мова мерян. Належить до фіно-волзької підгрупи фіно-угорських мов уральської сім'ї.. Зникла у XVIII столітті та відроджена у XXI столітті.

Характеристика[ред. | ред. код]

Частина вчених відносила мерянську мову до волзько-фінських, частина — до прибалтійсько-фінських мов. Український філолог, член-кореспондент НАН України Орест Ткаченко вважає, що мерянська мова посідала проміжну ланку в системі фіно-угорських мов, при чому, як і мещерська, мала значний угорський (мадярський) субстрат^{[джерело?]}.

Фонетика мерянської мови[ред. | ред. код]

Мерянська фонетична система досліджена лише у загальних рисах, спираючись на діалектні та арготичні факти російських говірок сучасної Ярославської та Костромської області.

Мерянській мови притаманна:

• глухість приголосних на початку слів і їх спірантизація (підвищення дзвінкості) всередині слів. Це притаманно як прибалтийсько-фінським мовам, так і волзько-фінським, і навіть саамським;
• на початку слів міг бути тільки один приголосний звук (якщо більше, то це запозичення);
• відсутність скупчення приголосних звуків наприкінці слова, особливо з кінцевим вибуховим;
• відсутність сполучення дзвінких зубних (-дн-, -фш-, -вш-);
• у царині вокалізму відсутній звук «ы» (близький до російського), який послідовно вживається як українське «и» або близьке до ерзянського звуку «у»;
• наявність та широке вживання прибалтійсько-фінських звуків -ö-, -ä-, -ü-;
• відсутність сингармонізму;
• ініціальний наголос (наголос на перший склад).

Граматика мерянської мови[ред. | ред. код]

• Множина утворюється додаванням до кореня слова закінчення -k-;
• Форма номінативу множини наближена до угорської та західно-саамських мов.

Зразки лексики[ред. | ред. код]

• jol/-*ul- «бути»;
• jond «є, бути»;
• e jola (-åj) «не є»;
• ul «був»;
• ulsha «колишній»;
• *meråk «скажи».

Територія поширення[ред. | ред. код]

Мерянська мова була поширена у сучасних областях Російської Федерації: Московській, Володимирській, Ярославській, Івановській, Костромській, частина Тверської, невеликих частинах Вологодської та Архангельської.

Періодизація мерянської мови[ред. | ред. код]

Російська наука обмежує час існування живої мерянської мови ХІ століттям, хоча існують численні свідчення про побутування мерянської мови і в часи Ливонської війни 15 століття, і навіть часів Івана Мазепи — початку 18 століття. Дослідник Орест Ткаченко припускає, що мерянські мовні анклави на території сучасної Костромської області існували до XIX століття, а останній носій мерянської мови міг померти в часи поета Тараса Шевченка^{[джерело?]}.

У 1990-их роках частина краєзнавців та фіно-угорських патріотів виношувала думку про реконструкцію мерянської мови, принаймні у формі діалектів живої російської мови. До таких екзотичних спроб належить ініціатива ярославських музейників, яка, щоправда, не мала розвитку.

Дослідники мерянської мови[ред. | ред. код]

Професійний збір мовного матеріалу на постмерянській території розпочався у XIX столітті. Словники діалектних та арготичних слів стали джерелом для вивчення мерянської мови. До цього прислужилися Т. Сємьонов (1891), М. Фасмер (1935), О. Востріков (1978, 1981). У ХХ столітті найвідомішим дослідником мерянської мови став український вчений Орест Ткаченко, який захистив 1985 року як докторську дисертацію однойменну працю — «Мерянська мова». Щоправда, починаючи з 1990-тих фіно-угристика та, меряністика зокрема, перейшли на периферію наукових інтересів Ткаченка.

У сучасній Російській Федерації, зокрема на кафедрах філології міст історичної Мерямаа, відсутні професійні кадри, які б досліджували мерянську мову. Приватними зусиллями у Костромі перевидана праця Ореста Ткаченка «Мерянська мова» та інші мерянознавчі статті. Нині продовжують досліджувати мерянську мову ентузіасти з товариства «Metsa Kunnta» на чолі з лідером «нових мерян» Андрієм Малишевим, які випустили в березні 2013 року Словник мерянської мови, чи відродженою мерянською — «Merjan jelma».

Джерела[ред. | ред. код]

• Картотека «Костромского областного словаря».
• Востриков О. В. Финно-угорские лексические элементы в русских говорах Волго-Двинского междуречья. — В кн.: Этимологические исследования. Свердловск., 1981.
• Лыткин В. И. Ещё к происхождению русского аканья. — Вопросы языкознания, 1965, № 4.
• Орест Ткаченко. Мерянский язык. Київ, Наукова думка, 1985.

Посилання[ред. | ред. код]

• Мерянский язык. Воскрешение из мертвых
• Каталог праць, присвячених мерянській мові (рос.)

Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.