Мерл золотогрудий
| Мерл золотогрудий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lamprotornis regius (Reichenow, 1879) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Cosmopsarus regius | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Мерл золотогрудий[2] (Lamprotornis regius) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae)[3]. Мешкає в Східній Африці.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 30-35 см, враховуючи довгий, загострений хвіст. Верхня частина тіла, горло і хвіст синьо-зелені з металевим відблиском, крила і горло синьо-фіолетові, блискучі, решта нижньої частини тіла золотисто-жовті. Райдужки білуваті.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Золотогруді мерли мешкають в Ефіопії, Сомалі, Кенії і Танзанії. Вони живуть в сухих саванах, акацієвих рідколіссях і чагарникових заростях. Зустрічаються зграйками від 3 до 12 птахів. На відміну від інших мерлів, які живляться переважно плодами, раціон золотогрудих мерлів складається переважно з термітів та інших комах, яких вони ловлять в польоті або на землі. Також вони доповнюють свій раціон равликами, паууками, ракоподібними і дрібними хребетними, такими як ящірки.
Золотогруді мерли є моногамними птахами, гніздяться невеликими колоніями. Вони будують гнізда в дуплах дерев, зокрема в покинутих дуплах дятлів, встелюючи їх сухою травою, корінцями і листям. В кладці від 3 до 5 блакдно-синьо-зелених яєць, поцяткованих дрібними червонувато-коричневими плямками.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Lamprotornis regius: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 26 грудня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 грудня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Feare, Chris; Craig, Adrian (1999). Starlings and Mynas. Princeton University Press. ISBN 0-7136-3961-X.
| ||||||||
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |