Ментальність

Мента́льність^[1], менталіте́т^[2] (від лат. mens (mentis) — спосіб мислення, склад душі) — сприйняття та тлумачення світу, що поширене в певній спільноті та виражається в її соціокультурних феноменах. Ментальність визначається архетипами та стереотипами культури цієї спільноти^[3].

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «ментальність» походить від латинського «mens» чи «mentis», що означає будь-який духовний процес чи явище. Французькою і англійською похідне від нього «mental» означає те, що діється винятково в розумі, без зовнішніх проявів^[4].

Підходи до визначення[ред. | ред. код]

У франкомовній літературі ментальність визначається як сукупність інтелектуальних навичок, вірувань, характерних для думки колективу і властивих кожному з його членів; або як стан духу кого-небудь. Англійські словники дуже широко трактують ментальність: як здатність до мислення, інтелект; склад розуму; умонастрій^[4].

Ймовірно, вперше поняття «менталітет» вжив американський есеїст, поет і філософ Ральф Емерсон у 1856 році. Широкого вжитку в культурі й науці поняття набуло з 20-х рр. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, його використовував Марсель Пруст у третьому томі його епопеї «У пошуках втраченого часу» (1921)^[5].

У 1922 році вийшла праця Люсьєна Леві-Брюля «Примітивна ментальність», де він аналізував різницю способів мислення австралійських і африканських племен з європейськими народами. Анрі Лефевр у 30-х рр. виокремив поняття колективної та індивідуальної ментальності як визначених передусім біологічно передумов людського мислення. Систематичне дослідження ментальності розпочалося на початку 40-х р. XX ст., де ментальність розглядається як спосіб бачення історії, конкретно-історична форма «колективного неусвідомленого». Левафр пов'язував поняття ментальності з іншим своїм поняттям — «ментальне спорядження» чи «розумова озброєність» — притаманний кожній цивілізації власний психологічний апарат, що відповідає потребам певної епохи^[5].

Часто, за зразком французького соціолога та філософа П'єра Бурдьє, чи німецького історика Мартіна Діґенса, ментальністю називають усталений спосіб мислення або ж «автоматизм думки». Такі характеристики близькі до понять «національної ментальності» чи «національної психології». Фундаментальною в такому сенсі стала праця Вільгельма Вундта «Психологія народів» (1900—1920), де доводилося, що нації відрізняються не лише за умовами проживання, а й за духовним складом, що виражається у їхній культурі^[4].

Ментальність українського народу[ред. | ред. код]

Витоки української ментальності іноді виводяться з певної «слов'янської ментальності» Русі, але такі міркування суперечливі через брак відомостей про умонастрої широких мас населення^[6].

Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів^[7]. Так, зі східних рис української ментальності виражені вірність традиціям, патерналізм, колективізм, переважання почуттів над інтелектом, ліризм. Характерною рисою менталітету українців є ідея рівності на неприпустимості насилля влади, що виражається у раптових спротивах насильству. Водночас у мирний час українці політично пасивні^[8], схильні до примирення з негативними явищами та заниженої самооцінки^[9].

Активність, яскраво виражені волелюбність, демократизм, несприйнят­тя диктатури, пріоритет чоловіка почали фіксуватися та закріплюватися в української ментальності з появою феномена оригінального етносоціального утворення — козацтва^[9]. Іноді виділяється два підтипи ментальності українців: «селянська» та «козацька»^[6].

Володимир Шинкарук вважав, що українцям характерне обстоювання особистої свободи і яскраво виявлений індивідуалізм. Це спричинювало те, що українці не завжди адекватно відповідали на виклики історії, їх органічне прагнення до волі не було реалізоване в минулому^[3].

Головними історичними чинниками, що зумовили менталітет українців, стали прийняття християнства на Русі (і в перспективі багатоконфесійність), тривала відсутність власної державності з козаччиною як захисницею національних інтересів, та перебування під тоталітарними режимами^[9].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ментальність

• Історичний менталітет
• Національний характер

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Попович М. Проблеми теорії ментальності / відп. ред. М. В. Попович. К.: Наук. думка, 2006. 407 с.
• Український менталітет: ілюзії — міфи — реальність / О. Стражний. — Вид. 2-е. — Київ: Дух і Літера, 2017. — 456 с. — ISBN 966-378-532-5.
• Українська ментальність. Джерела становлення: [монографія] / А. К. Бичко. — К. : Освіта України, 2014. — 196 с. — ISBN 617-7111-36-7.

Посилання[ред. | ред. код]

• Mentality [Архівовано 7 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Кембриджський словник англійської мови(англ.)(рос.)
• К. Ю. Галушко. Ментальність, менталітет // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 615. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Ментальність // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 28—29.
• Ментальність // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Упор. Ю. І. Римаренко та ін. — Київ: Генеза, 1996. — С. 91—92.
• С. Кримський, В. Заблоцький. Ментальність // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 369—370. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Бойченко І. Ментальність // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб / В. М. Литвин, В. І. Гусєв, А. Г. Слюсаренко та ін. — К.: «Вища школа», 2002. — С. 237—239.
• Проблеми теорії ментальності [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. / Відповідальний редактор академік НАН України М. В. Попович. / K., Наукова думка, 2006. — 408 с.
• Попович М. В.. Теорія ментальності [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Проблеми теорії ментальності, с. 3—28.
• Попович М. В.. Українська національна ментальність [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Проблеми теорії ментальності, с. 232—270.
• Кримський С. Б.. Архетипи української ментальності [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Проблеми теорії ментальності, с. 273—299.
• Возьний, К. З. Економічна поведінка людини та її ментальні мотиви [Архівовано 15 березня 2020 у Wayback Machine.] / К. З. Возьний // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 5 (95). — С. 3-15.
• Мирослав Попович. Проблема ментальності [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.] / Лекція у Київському будинку вчених 24 березня 2010 року (Polit.Ua).

Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.