Мена (місто)

Мена
Герб Мени Прапор Мени
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Корюківський район
Громада Менська міська громада
Засноване —
Перша згадка 26 липня (4 серпня) 1408 (616 років)
Магдебурзьке право місто мало лише окремі привілеї польських королів
Населення ▼ 10 935 (01.01.2022)[1]
 - повне ▼ 10 935 (01.01.2022)[1]
Телефонний код +380-04644
Координати 51°31′ пн. ш. 32°13′ сх. д.H G O
Водойма Мена
Назва мешканців меня́нин, меня́нка, меня́ни
Міста-побратими Домброва (пол. Dąbrowa) - у гміні Домброва Моґіленського повіту Куявсько-Поморського воєводства.

Жиракув (пол. Żyraków) — у гміні Жиракув Дембицького повіту Підкарпатського воєводства. ,Бірштонас (Литва), Новий Їчин (Чехія)

День міста Офіційно відзначається першу суботу та неділю серпня. До 2020 року день міста відзначали в другій половині вересня,що пов'язано з визволення Мени (18.09.1943) від німецьких загарбників. Неофіційним (релігійним) днем міста, є щорічне свято Трійці (Зелена неділя)
Відстань
До обл./респ. центру
 - залізницею 235,2 км
Міська влада
Адреса 15600, Чернігівська обл., Корюківський р-н, м. Мена, вул. Героїв АТО, 6
Вебсторінка Менська міська рада

CMNS: Мена у Вікісховищі

Мапа
Мена. Карта розташування: Україна
Мена
Мена
Мена. Карта розташування: Чернігівська область
Мена
Мена
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мена (значення).

Ме́на — місто в Україні, у Корюківському районі, Чернігівської області. Адміністративний центр Менської міської громади.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване у центральній частині Чернігівської області на березі річки Мена.

Назва[ред. | ред. код]

Етимологія[ред. | ред. код]

Назва походить від річки Мена, що на давньобалтській значить men~kas «дрібний, слабкий»[2].

Історія[ред. | ред. код]

Мена — місто стародавнє. Тут мешкали люди ще за часів палеоліту. Меняни знаходили артефакти, що підтверджують сліди кельтів, скіфів, античних греків, арабів, балто-слов'янських племен та вікінгів. У XIX—XX ст. були виявлені залишки поселення доби бронзи (II тис. до н. е.), юхнівської культури, протослов'янських та слов'янських поселень І — V ст., часів Київської Русі Х — ХІІІ ст. Місцевими етнографами та науковцями було ідентифіковано 7 курганів, серед яких була виявлена і частково досліджена в XIX ст. російським археологом Дмитром Самоквасовим — Юркова могила, датована ХІ — ХІІ ст. Територія міста є унікальним археологічним ландшафтом де зосереджені культурні шари багатьох епох.

Перша писемна згадка[ред. | ред. код]

Детальніше див.: Салтан О. М. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походження міста Мени [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2015. — № 2 (122). — С. 91—128. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/88809/08-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]

Перший опис міста від 20 лютого 1654 року[ред. | ред. код]

В городе ж Мене 2 ц(е)ркви древеные да в уезде в селех 4 ц(е)ркви древеные ж. А город Мена стоит к реке к Мене, окола посаду зделан вал земленой, по валу огорожено острогом дубовыми бре // внами, подле острога вместо рубленых торас зделаны торасы огорожено в забор колотым бревенем да насыпана землею, межи острога зделаны трое ворота проезжие на двух воротех две башни на третих воротах башни нет да глухих науголных десят башен, а башни на воротех и глухие науголные без кровел, а иные и без верхов, окола того острогу с трех сторон к реке Мене зделан ров и в том рву по обе стороны огорожено дубовыми бревнами; да ис того ж города зделаны к реке к Мене семь выходов // к воде для осадного времени; да в том городе поставлены две ц(е)ркви древеные: соборноя ц(е)рков во имя архангела Михаила, у тое соборные ц(е)ркви протопопа Алексей. Другая ц(е)рков во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан. Да от того ж города к реке Мене зделан отводной острог, где жил Адам Кисел; окола того острогу зделана осып земленая, на осыпи огорожено стоячим острогом, з дву сторон ров зделан к ре // ке Десне, да в том же рву подле реки Мены зделан пруд через пруд; ис того двора зделаны проезжие ворота на воротех башня покрыта тесом; да окола того двора зделана глухих наугольных пят башен да проезжие ворота в болшой острог; на тех воротех башни нет, да в том остроге устроены были хоромы Адама Киселя и те хоромы розламоны. Да к тому ж городу Мене уездные села село Смаковшино в том селе поставлена // ц(е)рков древеная во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Костентин; другое село Бабичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя архангела Михаила, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан; трете село Деговая на речке Деговки в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви поп Трофим; четвертое село Коковичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое цер // кви служащей поп Данила, а козаки и мещане тех сел были у веры в городе Мене с сотником вместе. Да от того ж города Мены в уезде на реке Десне на острову устроен Максаковской м(о)н(а)стыр; в том мнстре поставлена ц(е)рков древеная во имя Введение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, а в ц(е)ркви образов местных и деисусов на тяблах нет, на ц(е)ркви крест позлочен да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре учели делат каменою ц(е)рков во имя Преображение Г(о)с(по)да Б(о)га и Сп(а)са нашего И(ису)са Хр(и)ста, а зделана тое ка // меные ц(е)ркви вверх по окна нижние, окола того м(о)н(а)ст(ы)ря огорожено дубовыми бревнами в забор; в том мнстре строител черной поп Иоасафат, у него черных попов девят ч(е)л(о)в(е)к, дьяконов пят ч(е)л(о)в(е)к, черных старцов сорок ч(е)л(о)в(е)к, тритцат ч(е)л(о)в(е)к м(о)н(а)стырских работников, а стро-ил им тот м(о)н(а)стыр Адам Кисел; да к тому ж м(о)н(а)ст(ы)рю Адам Кисел дал им на м(о)н(а)стырскую потребу село Холмы да село Адутово да село Высокое, а н(ы)не де в тех селах живут козаки и мещане, а оброков им не дают и всякие ра//боты м(о)н(а)стырские не работают и ни в чем их не слушают, а сколко в тех их селах мещан и оне про то не ведоют, потому что теми мещанами не владеют; да над рекою ж Десною от села Маковшины стоит девичей м(о)н(а)стыр, у том манастыре ц(е)рков древеная во имя Николы чюдотворца да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре игуме-ня Антонида, с нею черных стариц петнатцат сестр, а вотчин и кр(е)стьян к тому девичьему м(о)н(а)ст(ы)рю не дано.

Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Мицик Ю., Кравець М. / Ю. Мицик, М. Кравець. — К.: НАН України. — 2003. — 349 с.

Переклад Михайла Грушевського. Мена — місто над р. Меною, обведене ровом і валом з палісадом і наповненими землею тарасами з деревляних паль. 10 наріжних веж глухих, дві з ворітьми, треті ворота без башти; башти некриті, а на деяких і верхи повалились. До води зроблено 7 виходів, на випадок облоги. Дві церкви, у соборній протопоп. Коло міста укріплений двір Кисіля обведений ровом з Десни до Меня, у тім рові уроблений став, з мостом через нього і брамою під баштою; 5 наріжних глухих башт, і ворота до міста. Сам двір Киселів розвалився. Недалеко на Десні Максаківський монастир що фундував Кисіль і надав 3 села. Монастир обведений дубовим тином; деревляна церква Воведенія, почато муровану церкву Спаса, але доведено тільки під нижні вікна; 10 єромонахів, 5 дияконів, 40 ченців, 30 робітників. Другий монастир над Десною — жіночий, деревляна церква св. Миколая; ігуменія і 15 сестер — черниць; маєтностей не мають, та і в селах Максаківського монастиря живуть тепер козаки і міщани, що на монастир нічого не дають і його не слухають. Всього в Мені з селами присягло 375 козаків, сотник, писар, осавул, хорунжий, 17 отаманів, міщан 490; оден земський староста, два соцькі.

  • Грушевський М. С. Дещо з московської переписи 1654 р.: Біла Церква, Ставище, Лосевичи, Боярка, Фастів, Борзна, Бахмач, Конотоп Батурин, Сосниця, Мена, Новгород Сіверський, Стародуб / Історія України-Руси / М. Грушевський. — Т. 9. Кн. 2. — К.: Наукова думка. — 1997. — 776 с.

Див. докладніше: Менська сотня

Створена на початку 1654 р. як військова та адміністративна одиниця Ніжинського полку. Включала містечко Мену та села Бабичі, Дубравну, Дягове, Куковичі, Макошин, Ушню, Максаки.

Колективізація та голодомор 1932—1933 років[ред. | ред. код]

Див. також: Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 21 житель міста[3].

Під владою Третього Райху[ред. | ред. код]

Німецькі підрозділи зайняли Мену 6 вересня 1941 року. У місті було утворено районний осередок поліції та гестапо. З листопада 1941 по 13 вересня 1943 р. у місті діяла в'язниця, через яку пройшло близько 600 осіб, які складали радянські партійні активісти, євреї та особи, що вчинили побутові злочини. В'язницю (підпорядковану німецькому управлінню коменданта міста) було облаштовано у приміщенні колишнього готелю, у підвалі поліції.

Зважаючи на транзитний характер Мени, через неї (у напрямку Новгород-Сіверського та Корюківки) постійно пересувалися німецькі та мадярські військові частини. Старожили пам'ятають і італійців у яскравій формі, які помпезно їхали «туди» і з ганьбою «назад». Працювала й залізнична гілка сполучення, яка мала неабияке стратегічне значення, а макошинський міст через Десну ретельно охоронявся. Місцеве населення продовжувало працювати у колгоспах, які німці зберегли як зручну форму управління провінційним життям окупованої України

Менський район

Кращі земельні громади будуть наділені землею

23 березня в Мені відбулась нарада старост сіл, колгоспів, агрономів та керівників Менського і Березенського районів. Нарадою керував уповноважений від п. Коха із Ровно доктор сільськогосподарських наук. На нараді обговорювалось питання про підготовку до весняної посівної кампанії, а також про наділення землею. Доктор сільськогосподарських наук відмітив, що Менський район добре підготувався до весни і виконав поставки. За це 8 кращих земельних громад весною будуть наділені землею. Березенський район гірше впорався із своїми зобов'язаннями, і тому землею тут будуть наділені лише 4 земельні общини. Хто краще справляється з своєю роботою, той перший одержить і землю.

О. Хлібороб.

Окупаційна газета «Українське Полісся». – №36 від 29 березня 1942 р.

Дружно вийдуть у поле

З великим піднесенням готуються до весняної сів би по всьому Менському району. З 42 громад, 30 уже повністю впорались з перечищенням та зсипкою у зерносховища посівного матеріалу. Зараз ці громади переключились на ремонт сільськогосподарського інвентаря. Решта громад закінчують підготовчі роботи. Довідавшись з часопису «Українське Полісся» про те, що в недалекому майбутньому аграрне питання буде розв'язане на користь працюючих, селяни ще з більшою енергією беруться до сільськогосподарської роботи. Тепер вони твердо знають, що працюватимуть не на колгоспи, а на самих себе. Коли настане весна, всі громади дружно і організовано вирушать у поле.

О. Хлібороб.

Окупаційна газета «Українське Полісся» за 18 березня 1942 р.

КОРИСНІ КОПАЛИНИ ЧЕРНІГІВЩИНИ (уривок)

Льос — досить пухка маса світложовтого або сіруватого кольору. До його складу входять зерна кварцю з вапняно-глинистими прошарками. Льос — буруватого кольору, має перегній. Поклади льосу залягають зокрема біля чернігівського Троїцького монастиря, по березі річки Десни. Зустрічається він також всуміш глини або піску. Льосовидні суглинки, що вживаються для цегельного виробництва, залягають в Новгород-Сіверському, Любецькому та Менському районах.

Окупаційна газета «Українське Полісся» за 21 серпня 1942 р.

Знищення нацистами цивільного населення[ред. | ред. код]

Після захоплення міста нова влада провела перепис населення здійснивши етнічну стратифікацію жителів Мени які залишились на окупованій території. Як відомо, особливу увагу було приділено євреям, частина з яких (незважаючи на планомірний геноцид з боку нацистів) не полишила терени Менщини. Вже 15 вересня 1941 р. силами допоміжної поліції було виявлено і розстріляно 31 особу. У листопаді 1941 р. декілька сотень євреїв було знищено в Коропі, Городні, Борзні і Мені.

У Мені 20 грудня 1941 р. окупанти знищили 56 осіб єврейської національності. За даними Олександра Пагірі, з кінця 1941 до січня 1942 рр. 84 затриманих осіб почергово розстріляли на території єврейського кладовища, у саду колишнього райвиконкому та райвійськкомату. На міському єврейському кладовищі по вул. 8 березня, й до сьогодні височіє монумент у вигляді братської могили, що символом вшанування пам'яті замучених та знищених євреїв міста Мена.

У березні 1943 р. на полі біля Куковицького шляху було страчено 32 особи. Меняни добре знали (а мешканці Киселівки бачили вогняну заграву) про знищення карателями цивільного населення містечка Корюківка 1-2 та 9 березня 1943 року[4][5].

Відновлення більшовицької окупації Мени[ред. | ред. код]

Місто було зайняте силами РСЧА визволено ввечері 18 вересня 1943 р.

Повоєнний період[ред. | ред. код]

08.12.1966 р. Мена стало містом. У ній діяли плодоконсервний, маслоробний, комбікормовий заводи, завод сигаретних фільтрів, хлібозавод, цех Чернігівської дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів, елеватор, комбінат побутового обслуговування, три загальноосвітні, музична і спортивна школи, лікарня, Будинок культури, два клуби, три бібліотеки, кінотеатр, краєзнавчий музей. В 1976 р. було створено зоопарк. В 1979 р. відкрито санаторій «Остреч», в 1990 р. дитячий оздоровчий табір «Казковий».

Роки незалежності[ред. | ред. код]

За роки незалежності в місті відбулося ряд змін в соціально-економічному і культурному розвитку. Нині в місті діє 7 промислових підприємств, 2 сільськогосподарських підприємства і одне фермерське господарство, 96 підприємств малого бізнесу. 720 осіб займаються підприємницькою діяльністю. У місті працює 3 ринки, 2 торговельні майданчики, 45 магазинів, у тому числі 34 — приватні.

Працює гімназія, загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів, три дитсадки, спортивна і музична школи, Станція юних техніків, районний Центр дитячої та юнацької творчості. Функціонують районний Будинок культури, Центр культури і дозвілля молоді, два клуби, дві бібліотеки. При районному Будинку культури діє народний ансамбль пісні й танцю «Менщина».

Працює краєзнавчий музей, зоопарк. 1993 відкрито Менську районну художню галерею, новий кінотеатр.

У Мені діють:

У місті з 2011 року існує інтернет-видання «Менщина». З 1931 р. виходить районна газета «Наше слово».

Епідемія коронавірусу[ред. | ред. код]

Докладніше: Пандемія коронавірусної хвороби 2019
Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 в Україні
Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 у Чернігівській області

25 квітня 2020 року в Мені було зареєстровано перший випадок інфікування COVID-19[6]. Ним виявився 71-річний мешканець, який два місяці вже хворів.

російська техніка в місті

Російська окупація 2022 року. Визволення міста від рашистів.[ред. | ред. код]

Вранці 24 лютого (09:00) російські військові перетнули державний кордон України у пунктах пропуску «Грем’яч» і «Миколаївка»; просунулись до однойменних населених пунктів та м. Семенівка. Пізніше того ж дня, вони

дійшли до м. Новгород-Сіверський, смт Сосниця та м. Мена.

25 лютого (13:07) ЗСУ знищили колону російської техніку, що просувалась на Менському напрямку. Починаючи з 3 березня російські військові намагалися закріпитися у м. Мена, а з 5 по 9 березня здійснювали невдалі спроби наступу у напрямку м. Чернігів.

Станом на 4 квітня, с. Грем’яч та інші населенні пункти повністю перейшли під контроль ЗСУ.[7]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення Мени, станом на 1 січня 2022 року, налічувало 9535 осіб[1][8][9]

Мова[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Чисельність, ос. Доля
Українська 12 174 96,70 %
Російська 365 2,90 %
Інші 51 0,40 %
Разом 12 590 100,00 %

Мена в літературних творах[ред. | ред. код]

  • Уродженець смт. Березна, Менського району, письменник і краєзнавець Корбач Іван Михайлович присвятив історії рідного краю історичні романи. Зокрема — роман «Сотники», про представників династії Сахновських, які в XVIII ст. керували Меною та Менщиною. Повість «Шляхами століть» — про історію літописного міста Березна. Роман «Їхала цариця нашим краєм», розповідає про історичний вояж Катерини II, яка подорожуючи до Криму, відвідала низку населених пунктів Менщини. Художня історична хроніка «Останній похід короля», описує події жовтня 1663 — березня 1664 рр., коли польський король Ян Казимир, на чолі армії, проходив територією Менщини, на шляху до Московії.

Легенди пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Згідно легендарної версії, менський сотник Сахновський Гнат Васильович (1696—1722), восени 1708 року, коли шведська армія Карла XII (1697—1718) перетнула кордон Гетьманщини, вирішив урятувати сотенні активи та особисті статки. За його наказом, козаки зробили дубову дерев'яну скриню, яку обсмолили смолою і, поклали в неї коштовності. Скриня, нібито, була опущена на дно річки Мена. За іншою версією, закопана та затоплена водами річки Остереч, у так званому «Куті», у районі майже однойменного урочища Остреч. За даними відомого менського краєзнавця Дмитра Панасовича Калібаби (1925—2005), скарб менського сотника було покладено в діжки і, у вищезгаданому місці, затоплено в болоті. Після завершення бойових дій в Україні, у роки Північної війни 1700—1721 рр., сліди скарбу Сахновського загубилися. З тих часів Меною поповзли плітки, чутки, та побрехеньки, про «золоту комору», яку ніби то колись сховав менський сотник. Після його смерті сліди «золотої комори» загубилися. Сахновський забрав із собою в могилу й будь-які конкретні відомості про скарб, залишивши нащадкам привід до роздумів про загадкове «Ельдорадо Менщини», пошуки якого до цього часу були безрезультатними.

Пам'ятки історії, культури та природи[ред. | ред. код]

Культурні заходи[ред. | ред. код]

  • Троїцький ярмарок — проводиться кожного червня у зелену неділю. У програмі: виступи артистів та смаколики від господинь. У рамках ярмарку також проходить мистецький фестиваль гончарів «Куманець»;
  • Свято Івана Купала — традиційне святкування на місцевому пляжі у ніч з 6 на 7 липня. Учасники можуть сплести та пустити на воду вінок, пострибати через вогнище, поводити хороводи;
  • «ЛюМена» — фестиваль розвитку та світла. Проводиться влітку на місцевому пляжі. У програмі: виступи музичних гуртів, фотовиставки, фудкорт, пляжна вечірка, лаундж-сцена[11].

Установи та підприємства[ред. | ред. код]

Менський зоологічний парк[ред. | ред. код]

Докладніше: Менський зоопарк
Менський зоопарк

Менський зоопарк загальнодержавного значення (11/2-578, площа 9 га, м. Мена).

Заснований у 1975 р. місцевими любителями природи (зокрема першим директором — Геннадієм Івановичем Полосьмаком) з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

У 1983 р. Менському зоопарку надано статус зоологічного парку загальнодержавного значення. В наш час в зоопарку утримуються земноводні, плазуни, риби, птахи та ссавці. Колекція налічує 900 тварин 120 видів, 17 з яких занесено до Міжнародної Червоної Книги. Найбільшу цікавість у відвідувачів викликають примати, тигр, лев, леопард, пума, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, кенгуру, крокодили, пітони, папуги та інші.

За рік зоопарк відвідує близько 30 тисяч дорослих і дітей не тільки з Мени, району та області, а й з інших куточків України та закордону.

Зоопарк підтримує постійні зв'язки з іншими зоопарками України. Колекція тварин постійно поповнюється за рахунок придбання тварин у інших зоопарках та одержання приплоду від тварин, які тут утримуються. Менський зоопарк, є єдиним районним зоопарком в Україні.

Менська публічна бібліотека[ред. | ред. код]

Адреса: 15600, вул. Героїв АТО, 1, м.Мена Фейсбук-сторінка публічної бібліотеки [Архівовано 1 квітня 2022 у Wayback Machine.] Директор — Невжинська Олена Григорівна. Створена в листопаді 2018 року. Функціонують філії у всіх центрах старостинських округів.

Бібліотека є осередком культурно-мистецького життя міста та громади. Її працівники регулярно організовують та проводять численні заходи, що викликає особливу повагу серед мешканців міста та земляків.

Санаторій «Остреч»[ред. | ред. код]

Заснований 1979 року. Розташований у сосновому бору, на березі озера. У 2 корпусах знаходиться 250 місць для відпочиваючих. Поблизу санаторію знаходиться відкрита 1995 року свердловина мінеральної води «Остреч»[12]. Впродовж 2000-х — 2010-х років точилася боротьба за власність над санаторієм[13][14][15]. З 2015 року санаторій приймає на реабілітацію учасників війни на Сході України[16].

Для лікування використовуються торфо-пелоїдні грязі та мінеральна вода. Лікуються захворювання шлунку, печінки, нирок[17].

Міські мікротопоніми[ред. | ред. код]

Кутки — Гуринівка, Піщанівка, Чугаївка, Ребрівка, Бобирівка, Дорошівка, Козинець, Замостя, Круча, Коворот, Шумаківка, Зимівка; урочища Кут, Остреч, Топовище, Березняки (Берізки); гора — Лиса; рівчаки — Сидорівна, Чертка, Іржавець, Прорізь; міст — Красний; річки — Остреч (нема), Бабка; поле — Гайовий; долина — Лози; хутір Солтанів (нема)[18].

Народні приказки про місто[ред. | ред. код]

  1. «У Мені людей дві жмені».
  2. «У Мені багна по коліно, а дров ні поліна».
  3. «Мена — грязи по колена».

Міські храмові свята[ред. | ред. код]

Район міста Свято Дата
Гуринівка, район залізничного вокзалу Теплий Олексій 30 березня
за Червоним мостом Трійця Через сім тижнів після Великодня
Піщанівка Друга Пречиста 21 вересня

Відомі особистості[ред. | ред. код]

Уродженці міста[ред. | ред. код]

Видатні жителі[ред. | ред. код]

  • Аграновський Абрам Давидович — російськомовний радянський письменник єврейського походження.
  • Верьовка Григорій Гурійович — український композитор і хоровий диригент, педагог. Народився в Березні.
  • Волович Хава Володимирівна (1916—2000) — репресована радянською владою письменниця, актриса, режисерка. Її мемуари про життя в таборах є вражаючими. Народилась у Сосниці, померла в Мені.
  • Калібаба Дмитро Панасович (1925—2005) — народився в с. Ушня, проживав і працював у Мені. Відомий краєзнавець, колекціонер українських старожитностей, член Спілки журналістів України, один з ініціаторів створення шкільного краєзнавчого музею, який потім переріс в районний, районної художньої галереї.
  • Кисіль Адам — православний сенатор Речі Посполитої XVII ст., магнат і меценат, русин за походженням. Володів селами Менщини. Фундатор місцевих православних монастирів і храмів.
  • Корень Терентій Савич — чемпіон світу 1912 року з вільної боротьби. Народився в Блиставі.
  • Кочур Григорій Порфирович (1908—1994) — уродженець с. Феськівка, навчався і працював у Мені. Український перекладач і поет, член Спілки письменників України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка 1995 р. і республіканської літературної премії ім. М. Т. Рильського.
  • Лук'янова (Лисиця) Олена Михайлівна (1922) — народилася в Блистові, деякий час проживала в Мені. Лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, член-кореспондент Академії медичних наук, професор, заслужений діяч науки, почесна громадянка Києва.
  • Пархоменко Т. М. — кобзар. Народився у Волосківцях.
  • Покотило Володимир Федорович (1924—1989) — відомий менський краєзнавець, та етнограф, засновник районного музею.
  • Савченко Степан — літературознавець і етнограф з с. Синявка.
  • Ткаченко-Галашко Петро — кобзар родом з с. Синявки, учень Т. Пархоменка

Знамениті кобзарі і лірники[ред. | ред. код]

Мешканці міста — учасники війни на Донбасі[ред. | ред. код]

Очільники міста (1993 — сьогодення)[ред. | ред. код]

Список складений на основі Менщина в полі зору[20]

ЗМІ[ред. | ред. код]

Сусіди.City [Архівовано 6 квітня 2020 у Wayback Machine.] — міське інтернет-видання, створене у жовтні 2018 року колективами редакцій корюківського «Маяка» і менського «Нашого слова» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[21]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Мена-столиця тютюну. Вже у статистичному огляді Чернігівської губернії 1847 р. зазначалося, що містечко Мена Сосницького повіту вважається центром тютюнової промисловості. На землях Менщини вирощували тютюн типу «буркун». Працівників, які вирощували тютюн, називали «бакутниками». У 70 – 90-х роках ХІХ ст., після побудови тютюново – ферментаційного заводу для покращення якості тютюну, зі станції Мена щорічно відвантажували десятки тисяч пудів тютюну. Відправляли його до Варшави, а також до Риги та інших міст Балтії.[22]

Література[ред. | ред. код]

  1. Короноподібні шийні гривні: унікальні знахідки на Менщині / Ігор Андрієнко // Північний Вектор : сіверський історичний портал. — 2016. — 1 квітня. — Дата звернення: 20.04.2016.
  2. Наша історія: що означає місяць на іконі? / Валерія Бут // Наше слово. — 2013. — 27 липня. — Дата звернення: 14.04.2014.
  3. Верменич Я. В. Мена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 611. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  4. Регіони України та їх склад. Облікова картка. Місто Мена. Чернігівська область Менський район. // Верховна Рада України. — Дата звернення: 14.04.2014.
  5. Виноградський Ю. С. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. — К.: Державне видавництво, 1928. — C. 147—169.
  6. Виноградський Ю. С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини / Ю. С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. — т. 14. — С. 2 — 5.
  7. Виноградський Ю. С. Минуле Менщини / Ю. С. Виноградський // Колгоспна правда. — 1964. — 16 січ.
  8. Голубовскій П. В. Гдѣ находились существовавшие въ домонгольскій період города: Ворголъ, Глеблъ, Зартый, Оргощъ, Сновскъ, Уненѣжъ, Хороборъ?/ П. В. Голубовскій //Журналъ министерства народнаго просвѣщенія. Седмое десятилѣтіе. — Ч. CCCXXXXVII. — Май., СпБ.: Сенатская типографія — 1903. — С. 111—135.
  9. Голубовскій П. В. Историческая карта Черниговской губерніи до 1300 г. // Труды тринадцатаго археологическаго съѣезда въ Екатеринославѣ 1905 П. В. Голубовскій. — Томъ II. — М.: Товарищество типографіи А. И. Мамонтова, 1908. — 806 с.
  10. Де французи золото сховали? / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 16 лют.
  11. Драпкін Б. Вони визволяли Менщину // Колгоспна правда. — 1968. — 19 вер.
  12. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / В. Кубійовича. — Львів.: «Молоде життя» Наук. тов-во ім. Т. Шевченка, 1994. — Т.4. — 1600 с.
  13. Жидкова Н. [[https://web.archive.org/web/20160625070800/http://nslovo.com/blog/yak-politsiya-rozstrilyuvala-menskyh-jevrejiv-u-period-1941-1943rr-video Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] Як поліція розстрілювала менських євреїв у період 1941—1943 рр.] Відео. — Наше слово [Електронний ресурс]. — 22. 05.16.
  14. Именная роспись Черниговского полка 1732 г. / А. Ю. Гриппа, И. Я. Лосиевский, В. Л. Маслийчук, А. Ф. Парамонов. — Харьков.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2010. — 144 с.
  15. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / В. Н. Денисова, О. П. Лотоцька, І. І. Озолін та ін. — К.: Інститут історії академії наук УРСР, 1972. — 779 с. http://ukrssr.com.ua/chernig/menskiy/mena-menskiy [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
  16. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
  17. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648—1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ.: ЛІРА, 2011. — 931 с.
  18. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и Черниговском княжестве в татарское время / Р. О. Зотов. — СпБ.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327 с.
  19. Казацко-старшинский род Сахновских [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.rodsakhnovskih.com/ [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Заголовок з екрану. — 13.05.13. Сайт належить нащадку менських сотників Сахновських — Ігорю Костянтиновичу Сахновському. Автор розмістив на ньому результати дослідження історії свого родоводу.
  20. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис.  Всеукраїнський науковий журнал. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
  21. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами 1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
  22. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. Науковий вісник — 2010. — № 39. — С. 18-25.
  23. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. Науковий вісник. — 2011. — Вип. 52. — С. 267—276.
  24. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К. — Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209—213.
  25. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. Всеукраїнський науковий журнал. — 2011. — № 4. — С. 216—221.
  26. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193—206.
  27. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Гетьманщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
  28. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII—XVIII ст. /Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
  29. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ — Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101—104.
  30. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині XVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
  31. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735—1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237—241.
  32. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
  33. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
  34. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105—107.
  35. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII—XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казімі-ров. — Київ, 2012. — 265 с.
  36. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перс-пективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
  37. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини XVII — XVIII ст. / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
  38. Вулиці давньої Мени. / Дмитро Казіміров // Північний Вектор : сіверський історичний портал. — 2016. — 26 березня.
  39. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснянська правда. — 1952. — 30 лип.
  40. Калібаба Д. П. Визволення Менщини // Колгоспна правда. — 1964. — 13 жовт.
  41. Калібаба Д. П. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років / Д. П. Калібаба // Колгоспна правда. — 1966. — 13 січ.
  42. Калібаба Д. П. Менська «батарея». Героїчні сторінки історії // Колгоспна правда. −1981. — 17 берез.
  43. Калібаба Д. П. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Колгоспна правда. — 1986. — 5 квіт.
  44. Калібаба Д. П. Мена. Коротка довідка // Колгоспна правда. — 1991. — 3 серп.
  45. Калібаба Д. П. Самоврядування. Так було колись // Наше слово. — 1992. — 7 трав.
  46. Калібаба Д. П. Мені — 930 років. 1066—1996. Історична довідка // Наше слово. — 1996. — 10 січ.
  47. Калібаба Д. П. Древня і молода: історична довідка про Мену // Наше слово. — 1996. — 21 серп.
  48. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.
  49. Корбач І. М. Сотники: Історичний роман-хроніка. — К.: Український центр духовної культури, 1995. — 299 с.
  50. Кравець М., Мицик Ю. З присяжних книг Ніжинського полку 1654 р. (Мена) / М. Кравець, Ю. Мицик // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 10 — 22.
  51. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
  52. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч.2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії / В.Кривошея. — К.: ІПіЕД НАНУ,1998. — 83 с.
  53. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
  54. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
  55. Кривошея І. І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII—XVIII ст. / І. Кривошея // Сіверянський літопис. — 2011. — № 3. — С. 3-11.
  56. Кривошея В. В. Українське козацтво у національній пам'яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т./ В. В. Кривошея. — К.: ДП НВЦ Пріоритети. — 2012. — Т.2. — 508 с.
  57. Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648): Наукове видання / П. М. Кулаковський. — К.: Темпора, 2006. — 496 с.
  58. Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. — 544 с.
  59. Масові розстріли військовополонених, цивільного населення, геноцид єврейства, ромів та душевнохворих на Чернігівщині в роки нацистської окупації (1941 – 1943 рр.)//Шпилевський Є.//Матеріали міжнародної наукової конференції «Митрополит Андрей Шептицький та єврейські громади в часи Другої світової війни». Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі. — К. : Дух і літера, 2016. — С. 182 — 207.
  60. Магула А. В. Мена — місто давнє, сіверянське (щодо висвітлення історії давнього населеного пункту в публікаціях О. Салтана) [Архівовано 17 лютого 2017 у Wayback Machine.] / А. В. Магула // Сіерянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2016. — № 1 (127). — С. 148—175.
  61. Михайленко Р. У Березні храм на Покрову, а в Гориці? / Р. Михайленко // Наше слово. — 1990. — 2 жовт.
  62. Михайленко Р. Відома і невідома Мена з погляду земляка-історика // Наше слово. — 2014. — 3 квіт. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: ttp://nslovo.com/blog/vidoma-i-nevidoma-mena-z-pohlyadu-zemlyaka-istoryka [Архівовано 4 червня 2015 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 22.04.14.
  63. Менщина: нерозкритий туристичний потенціал : [арх. 19.04.2014] // Північний Вектор : сіверський історичний портал. — 2012. — 17 квітня.
  64. Обобщенный банк данных Мемориал. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.obd-memorial.ru/html/index.html [Архівовано 26 липня 2012 у Wayback Machine.]. . Заголовок з екрану. — 20.06.13. Містить інформацію про загиблих та пропалих безвісти в роки Другої світової війни.
  65. Обозрѣніе Румянцовской описи Малороссіи / А. Лазаревскаго. Ч. I. Полкъ Черниговскій. Уезды: Черниговскій, Городницкій, Сосницкій — Черниговъ.: Въ Губернской типографіи, 1866. — 234 с.
  66. Олещенко А. Вишиванки Менщини. Фото / А. Олещенко // Наше слово 10 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/vyshyvanky-menschyny-foto [Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 10.06.14.
  67. Опис новгородсіверського намісництва (1779—1781) / П. К. Федоренко. — К.: Всеукраїнська академія наук. — 1931. — 592 с.
  68. Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. / Ананьєвої Т. Б. — К.: Наукова думка, 1997. — 324 с.
  69. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т. 1. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1898. — 377 с.
  70. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т.2. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1899. — 327 с.
  71. Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів : ПВК «Десна», 2013. — 600 с.
  72. Покотило В. Ф. Про походження деяких назв у нашому районі /Волосківці, Бірківка, Гуринівка/ // Колгоспна правда. — 1960. — 14 січ.
  73. Покотило В. Ф. Археологічні пам'ятки Менщини / В. Ф. Покотило // Колгоспна правда. — 1971. — 14 жовт.
  74. Покотило В. Ф. Народні промисли Менщини. Історія та проблеми сучасності // Колгоспна правда. — 1988. — 30 серп.
  75. Покотило В. Ф. Джерела історії // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  76. Покотило В. Ф. На чумацьких шляхах // Колгоспна правда. — 1985. — 7 лют.
  77. Покотило В. Ф. Пам'ятники природи Менщини. Про урочище Остреч, Бурімку, озеро Тихе, урочище Камарет // Колгоспна правда. — 1973. — 14 черв.
  78. Покотило В. Ф. Дорогами рідного краю // Пам'ятники України. — 1971. — 3 трав — С. 30-31.
  79. Покотило В. Ф., Сироткіна Г. Ф. Шляхами історії // Колгоспна правда. — 1989. — 4 лип.
  80. Покотило В. Ф. Джерела історії. Люби і знай свій рідний край // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  81. Полетун Н. Колективізація на Менщині / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2−3. — С. 42 — 44.
  82. Полетун Н. З історії церкви Різдва Богородиці (м. Мена) / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 130—131.
  83. Приймак І. І. Мена була містом чотирьох церков // Наше слово. — 19 квіт. 2012. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/mena-bula-mistom-chotyroh-tserkov [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 7.05.14.
  84. Присяга Чернігівського полку 1718 р. / Упоряд. Та вступ І. Ситий, С. Горобець; передмова І. Кривошея. — Чернігів, 2011. — 344 с.
  85. Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] / Ю. Мицик (Київ) М. Кравець(Торонто). — К.: НАН України. — 2003. — 349 с.
  86. «Протокол, или Потребность» Менського намісництва 1720—1735 років / Упорядники І. Ситий, Д. Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.
  87. Родословная роспись Палкина Юрия Ивановича [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://geneo.narod.ru/geneo/koleno.html [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Заголовок з екрану. — 11.10.11.
  88. Росія. Полное географическое описаніе нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русскихъ людей/ В. П. Семенова, акад. В. И. Ламанскаго. — Т. VII. Малоросія. — СпБ.: Изданіе А. Ф. Девріена, 1903. — 518 с.
  89. Салтан Н. М. Етнографічна спадщина менського краєзнавця Дмитра Панасовича Калібаби [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.] / Н. М. Салтан // Сіверщина в історії України. — Вип. 10. — 2017. — Глухів — Київ.: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. — С. 427—431.
  90. Салтан Н. М. Грамота та портрет менського сотника Гната Васильовича Сахновського: археографічний та іконографічний аналіз [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.] / Н. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 6 (120). — С. 104—116
  91. Салтан О. М. Урустай — «князь» менський / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал — 2011. — № 1 (97). — С. 9-17. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2011/2011n01/2011n01r01.pdf [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.]
  92. Салтан О. М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена, Чернігівської області / О. М. Салтан // Українознавство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал — 2011. — № 2 (39). — С. 187—192. — Режим доступу до статті: http://archive.nndiuvi.org.ua/fulltext.html?id=2438&search=%D1%E0%EB%F2%E0%ED%20%CE.%CC
  93. Салтан О. М. Хоробор — стародавнє «місто-мандрівник», або Terra incognita Чернігово-Сіверщини // Наше слово 1 серп. 2012. [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/horobor-%e2%80%93-starodavnje-misto-mandrivnyk-abo-terra-incognita-chernihovo-siverschynyi[недоступне посилання з червня 2019]. — заголовок з екрану. — 14.04.14.
  94. Салтан О. М. Наша історія: скільки насправді років Мені? / Наше слово. — Режим доступу до статті:http://nslovo.com/blog/nasha-istoriya-skilky-naspravdi-rokiv-meni-polemika [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  95. Салтан О. М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис О. М. Салтан. — Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. — 170 с. — Адреса електронної версії:https://drive.google.com/file/d/0Bw3PnF0hIz4LWmJNeXBkZ2VBVkU/view?pli=1 [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.]
  96. «Золота комора» менського сотника Сахновського: народження легенди : [арх. 03.05.2014] / Олександр Салтан // Північний Вектор : сіверський історичний портал. — 2014. — 1 травня.
  97. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: «Рубікон» і «Тулон» козацького центуріона Сіверщини // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис. — 2 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://archive.today/20140921085438/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-rubikon-i-tulon-kozatskoho-tsenturiona-siverschyny/. — Заголовок з екрану. — 3.05.14.
  98. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського. Дорогоцінний артефакт козацької доби, який міг існувати. — 1 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://archive.today/20140602074702/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-dorohotsinnyj-artefakt-kozatskoji-doby-yakyj-mih-isnuvaty/#selection-201.0-201.104. — Заголовок з екрану. — 2.06.14.
  99. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського Скарб, якого не було. Частина IV. — 8 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://archive.today/20140609101533/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-skarb-yakoho-ne-bulo-chastyna-iv/#selection-201.0-201.80. — Заголовок з екрану. — 9.06.14.
  100. Салтан О. М. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походження міста Мени / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2015. — № 2 (122). — С. 91-128. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/88809/08-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  101. Салтан О. М. Топонімічні варіації щодо походження назви міста Мена, Чернігівської області / О. М. Салтан Збірник наукових праць «Сіверщина в історії Україні» / Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. — 2018. — Випуск № 11. — С. 360—365. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2018.pdf [Архівовано 19 липня 2021 у Wayback Machine.]
  102. Сироткіна Г. Ф. Тож скільки років нашій Мені. Дискусія триває / Наше слово 24 серпня 2013. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/tozh-skilky-rokiv-nashij-meni-dyskusiya-tryvaje [Архівовано 15 квітня 2014 у Wayback Machine.]. — заголовок з екрану. — 14.04.14.
  103. Ситий І. М. Опис менської сотні 1734 р. / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 2007. — № 4. — 39-45.
  104. Українська радянська енциклопедія / М. П. Бажана. — Т. 9. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1962. — 568 с.
  105. Українська радянська енциклопедія / Бажана М. П. — У 20 т. — Т. 6. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 552 с.
  106. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т / Кривошея В. В. — К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. — Т.II. — 508 с.
  107. У Макошине є Безодня, а у Волосківцях — Штани / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 9 лют.
  108. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи / Филарет (Гумилевский). — Кн. 6. Уѣзды: Новгородсѣверскій, Сосницкій, Городницкій, Конотопскій и Борзенскій. — Чериниговъ.: Земская Типографія, 1874. — 545 с.
  109. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицького. — К.: «Українська Радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. — 1006 с.
  110. Ширяєва М. Про Якова Омелюту — отамана Менської сотні. — Північний вектор [Електронний ресурс] — Режим доступу до статті: http://pivnich.info/pro-yakova-omelyutu-otamana-menskoji-sotni/. — Заголовок з екрану. — 22.05.16.
  111. ЭЛЕКТРОННЫЙ БАНК ДОКУМЕНТОВ «ПОДВИГ НАРОДА В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941—1945 гг.». — Режим доступу до сайту: http://podvignaroda.ru/?#tab=navHome [Архівовано 14 квітня 2010 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 13.01.17. Містить інформацію про нагородження солдатів та офіцерів Червоної Армії у роки ВВВ.
  112. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф. А. Брокгаузъ, И. А. Эфронъ. — СпБ.: Типо-Литографія И. А. Ефрона, Прачешный пер., № 6. — 1896. — Т. XIX. — 476 с.
  113. Ющенко Ю. В. Могила сотенного отамана Якова Євфіма Омелюти / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 1. — 14 квітня.
  114. Ющенко Ю. В. Менський сотник жив у приміщенні дитсадка імені Щорса / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 3. — 28 квіт.
  115. Ющенко Ю. В. Про польського магната Адама Киселя, замок якого зруйнували менські повстанці / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 5. — 12 трав.
  116. Ющенко Ю. В. Троїцький ярмарок у давнину / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 8. — 2 черв.
  117. Янко М. Т. Топонімічний словник Української РСР / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1973. — 179 с.
  118. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
  119. Ясенчук О. Таємницю назви Остреч відкриває Кольський півострів // Північний вектор. — 29 черв. 2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140419223708/http://www.pivnich.info/tajemnytsyu-nazvy-ostrech-vidkryvae-kolskiy-pivostrovi/. — Заголовок з екрану. — 19. 04.14.
  120. Ясенчук О. Як предок Пушкіна Мену спалив // Північний вектор. — 28 лист. 2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140222185734/http://www.pivnich.info/yak-predok-pushkina-menu-spalyv/. — Заголовок з екрану. — 19. 04.14.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Костянтин ТИЩЕНКО. ЛИТВА НА СІВЕРЩИНІ. Топонімічні свідчення. — Частина ІІ. Про що говорять ці назви. Архів оригіналу за 2 січня 2010. Процитовано 6 лютого 2010.
  3. ↑ Мена. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  4. ↑ Пагіря О. М. Місця нацистського терору на території Чернігівської області, 1941—1943 рр[недоступне посилання] Пагіря О. М.,– 9.05.17.
  5. ↑ Шпилевський, C.182—207.
  6. ↑ У Мені на Чернігівщині виявлено перший випадок COVID-19 [Архівовано 30 квітня 2020 у Wayback Machine.], Свобода ФМ, 25 квітня 2020
  7. ↑ Вторгнення російських військ на територію Чернігівської області – Truth Hounds (укр.). Процитовано 4 листопада 2023.
  8. ↑ Эряйхне «Pop-stat.mashke»(укр.)
  9. ↑ Cities & towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org.
  10. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. ↑ Гайда до Мени: путівник по місту велосипедів, риболовів та «золотої комори». Сусіди.City (рос.). Процитовано 22 січня 2020.
  12. ↑ Чернігівська область: Менський санаторій «Остреч» може втратити свердловину мінеральної води. 16.06.2004. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  13. ↑ Чернігівський губернатор обіцяє не допустити продажу санаторію «Остреч». УНІАН, 14 травня 2011. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  14. ↑ Анатолій Фурман. Змагання за санаторій «Остреч» тривають. Тепер у суді. Наше слово, 28.07.2014. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  15. ↑ Сергій Лавський. Про те кому належить санаторій «Остреч» та чому він перестав бути «менським». Менщина, січень 2014. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  16. ↑ «Остреч» зцілює душу й тіло воїна. Міністерство оборони України, 28 грудня 2015. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  17. ↑ Юрій Стальніченко. САНАТОРІЙ «ОСТРЕЧ» ЗАПРОШУЄ УЧАСНИКІВ АТО НА ОЗДОРОВЛЕННЯ. Сайт Менської міської ради, 03.11.2015. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  18. ↑ Павленко, 2013, с. 107.
  19. ↑ виставка польського художника, що народився в Мені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2012.
  20. ↑ Менщина в полі зору [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] mena.org.ua
  21. ↑ Гуртом цікавіше: зустрічайте Сусідів!. Сусіди.City (укр.). Процитовано 17 січня 2020.
  22. ↑ МЕНА - СТОЛИЦЯ ТЮТЮНУ

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Населені пункти ліквідованого Менського району (1923—2020)
Міста
Селища
Села
Бігач · Бірківка · Блистова · Величківка · Веселе · Вільне · Волосківці · Гориця · Городище · Гребля · Гусавка · Данилівка · Дерепівка · Дібрівка · Дмитрівка · Дягова · Загорівка · Кам'янка · Киселівка · Климентинівка · Комарівка · Куковичі · Лазарівка · Ліски · Локнисте · Лугове · Луки · Майське · Макошинське (†) · Максаки · Миколаївка · Мощне · Мурівка · Нові Броди · Овчарівка · Остапівка · Осьмаки · Подин · Покровське · Сахнівка · Святі Гори · Семенівка · Синявка · Слобідка · Степанівка · Стольне · Ушня · Феськівка · Чорногорці · Яськове
Міста
Селища
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мена_(місто)&oldid=42275739