Межевікін Євген Миколайович
| Євген Миколайович Межевікін | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Полковник | |||||||||||
 | |||||||||||
| Загальна інформація | |||||||||||
| Народження | 21 травня 1982 (41 рік) РРФСР | ||||||||||
| Громадянство |  Україна | ||||||||||
| Alma Mater | Харківський інститут танкових військ | ||||||||||
| Псевдо | «Адам» | ||||||||||
| Військова служба | |||||||||||
| Роки служби | 2004—т.ч. | ||||||||||
| Приналежність | Україна | ||||||||||
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | ||||||||||
| Рід військ |  Танкові війська | ||||||||||
| Формування | |||||||||||
| Війни / битви | Війна на сході України • Бої за Піски • Бої за Донецький аеропорт | ||||||||||
| Командування | |||||||||||
| |||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||
| |||||||||||
 Межевікін Євген Миколайович у Вікісховищі | |||||||||||
 Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
 |  Євген Межевікін: Танкіст-легенда на YouTube // Espreso.TV, 18 вересня 2015 |
Євге́н Микола́йович Межеві́кін (нар. 21 травня 1982) — український військовик, танкіст, полковник Збройних сил України, заступник командира 1-ї окремої танкової бригади. Герой України.
За час війни пройшов шлях від командира роти до заступника комбрига. Псевдо «Адам».
Короткий життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Росії у шахтарській родині. На початку 1990-х сім'я переїхала на Дніпропетровщину. З дитинства мріяв стати військовим. 2004 року закінчив Харківський інститут танкових військ НТУ «ХПІ», інженерний факультет. За розподілом потрапив у 93 механізовану бригаду, на посаду заступника командира з озброєння. Згодом отримав під командування танковий взвод, потім і роту.
Бойовий шлях[ред. | ред. код]
Станом на березень 2014 командував 2-ю танковою ротою 93-ї окремої механізованої бригади, псевдо «Адам».[1]
В складі танкового батальйону 93 механізованої бригади на передовій з травня 2014-го, виконував завдання по виставленню блокпостів, супроводженню колон, веденню розвідки. 21 липня під Пісками був поранений командир 1-го танкового батальйону, командування прийняв Межевікін.
Під час штурму селища Піски влітку 2014, виконуючи обов'язки командира 4-ї батальйонної тактичної групи 93-ї бригади, дістав контузію і пошкодження ребра, але незважаючи на поранення продовжив управління підпорядкованими підрозділами та забезпечив успішне виконання бойових завдань. Після лікування відразу повернувся в зону проведення АТО. Неодноразово під безперервними обстрілами противника, в складних умовах забезпечував підвезення боєприпасів та продовольства захисникам Донецького аеропорту, під ворожим обстрілом здійснив евакуацію підбитої БМП-2 з екіпажем зі злітно-посадкової смуги аеропорту. Під час артилерійського обстрілу противника в районі с. Тоненьке ризикуючи власним життям локалізував пожежу, що виникла на складі боєприпасів і врятував особовий склад та техніку. У вересні 2014 екіпаж «Адама» знищив 2 танки проросійських сил біля терміналу Донецького аеропорту. Через кілька днів відбувся бій українського Т-64 проти трьох російських Т-72, один з яких був підбитий. В наступних боях було підбито ще 2 ворожі танки. В жовтні 2014 в районі с. Опитне з метою евакуації техніки та особового складу підрозділу однієї з аеромобільних бригад ВДВ здійснив прорив смуги оборони противника та забезпечив евакуацію особового складу та двох БТР-80.
Безпосередньо в зоні АТО організував допідготовку танкових екіпажів — здійснював їх підготовку та передавав свій бойовий досвід з урахуванням особливостей та умов ведення бойових дій на сході держави. За безпосередньої участі та під керівництвом офіцера здійснювався ремонт та відновлення техніки.
У березні 2015 переведений до 1-ї окремої танкової бригади на посаду командира 1-го танкового батальйону. Виконував завдання в районі Волновахи.
Станом на вересень 2015 року — слухач Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
На початку грудня 2019 року Межевікін оприлюднив складену на нього оцінну картку військовослужбовця за підписом полковника Сергія Літвінова, згідно з якою він визнаний таким, що не відповідає займаній посаді заступника начальника управління підготовки військової частини.[2][3]
Особисте життя[ред. | ред. код]
З дружиною Валерією виховують доньку Вероніку 2009 р.н. та сина Андрія 2011 р.н.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2015) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі[4][5]
- Орден Богдана Хмельницького I ст. (11 квітня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6]
- Орден Богдана Хмельницького II ст. (4 грудня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України[7]
- Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 жовтня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[8]
- Відзнаки Міністерства оборони України — медалі «15 років Збройним Силам України», «15 років сумлінної служби», «За сумлінну службу» III ст.[9]
- Нагрудний знак Начальника Генерального штабу «Слава і честь» (вересень 2015)[10].
- Недержавна відзнака ― Орден «Народний Герой України» (4 червня 2015)[5]
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [Двое бойцов житомирской 95-й бригады удостоились ордена «Народный Герой Украины» (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 6 червня 2015. Двое бойцов житомирской 95-й бригады удостоились ордена «Народный Герой Украины» (рос.)]
- ↑ Легендарного героя війни на Донбасі «зливають» з ЗСУ: фото документа і деталі скандалу. 03.12.2019, 17:20. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
- ↑ Героя Украины подполковника Межевикина могут снять с должности. Информационное сопротивление (ru-RU) . 3 грудня 2019. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
- ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2015 року № 584/2015 «Про присвоєння Є.Межевікіну звання Герой України»
- ↑ а б Президент присвоїв звання Герой України медику ДАПу Ігорю Зіничу (посмертно), танкістам Василю Божку та «кіборгу» Євгену Межевікіну [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 15 жовтня 2015
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 229/2022 від 11 квітня 2022. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 4 грудня 2014 року № 915/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ а б Світлина [1] [Архівовано 20 жовтня 2016 у Wayback Machine.], див. також [2] [Архівовано 26 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Вручено почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «Слава і честь» слухачу Національного університету оборони України майору Євгену Межевікіну.
![[1]](https://pbs.twimg.com/media/CqikfGkWYAEsOD6.jpg){kind=link}
Посилання[ред. | ред. код]
- Воїни-танкісти 6-го армійського корпусу виконали стрільби штатним артилерійським пострілом із озброєння танків Т-64 БВ
- Комбат «Адам» знищив п'ять танків ворога
- Як це було. Донецький аеропорт. Євген Можевікін Адам [Архівовано 15 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Євген Межевікін: Танкіст-легенда [Архівовано 15 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Легендарний Адам. Герой України Євген Межевікін про танкову справу, бої і життя на фронті // «Українська правда», 30 жовтня 2015 [Архівовано 31 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Президент відвідав родину Героя України, танкіста Євгена Межевікіна та привітав їх із новосіллям [Архівовано 11 вересня 2017 у Wayback Machine.]
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 157 14 жовтня 2015 | Наступник: |
| Божок Василь Миколайович | Цимбал Сергій Володимирович |