Медіакратія
Медіакра́тія (від англ. mass media — ЗМІ і грец. kratos — влада) — вплив, влада засобів масової інформації. Термін означає явище, коли політичні рішення та дискусії, а також політична комунікація в сучасних демократіях відбуваються не в первинній політичній площині, а в інтересах засобів масової інформації. Незважаючи на подібність між поняттями четверта влада і медіакратія, між ними існують змістовні відмінності. Термін медіакратія залишається досі спірним, оскільки трактується різними авторами по-різному. Німецький політолог Томас Меєр (англ. Thomas Meyer) присвятив багато робіт тлумаченню цього терміна.
Застосування терміна[ред. | ред. код]
За Меєром, медіакратія в порівнянні з медіадемократією (четвертою владою) означає значно більше, ніж дидактичне скасування частини слова демос (народ), а разом з тим позбавлення можливості для самовизначення (суверенітету) громадянина. Громадянин стає пасивним глядачем політичних дебатів у засобах масової інформації без можливості активного втручання, наприклад, спостерігаючи ток-шоу. Це вирішують замість глядача засоби масової інформації шляхом артикуляції і власного відбору.
Разом з втратою значення партій втрачається також і значення громадян. Таким чином, власне демократія співучасті перетворюється на уявну демократію споглядання.
Аналогічну критику засобів масової інформації можна знайти в праці Homo videns. La sociedad teledirigida Джованні Сарторі, представника демократичної теорії. Він критикує те, як базисні демократичні ідеї (участь, пряма демократія) представлені в сучасних засобах масової інформації. На його думку, в засобах масової інформації не реалізується принцип конкуренції, оскільки вони репрезентують приватні думки спонсорів і рекламодавців, а не глядачів.
Суперечки[ред. | ред. код]
Основна скарга на теорію медіа-речовини полягає в тому, що дослідники, які підтримують теорію, значно завищують наслідки впливу засобів масової інформації. Шерон Мераз стверджує у своєму вивченні боротьби за "як думати": традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі та видавати інтерпретацію, що через зростання фрагментації в контролі інформації в епоху Інтернету є "слабкий вплив елітних, традиційних ЗМІ як особлива влада в впливі на тлумачення питань у мережевому політичному середовищі". У своєму дослідженні Мераз ефективно показує, що нові технології зменшили силу медіа -еліт, що призвело до зниження гегемонічного рівня контролю, центрального для теорій більшості прихильників теорії медіапраї. Незалежно від того, чи це постійна зміна, чи тимчасовий результат нової технології, яка зрештою буде коопрована медіа-елітами, ще не визначена.[1]
Література[ред. | ред. код]
- Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
- І. Погорєлова. Ірина ПОГОРЄЛОВА. Газета «День». Архів оригіналу за 27 червня 2013.
- Thomas Meyer: Mediokratie, Suhrkamp, Frankfurt 2001, ISBN 3-518-12204-5
- Giovanni Sartori, Homo videns.Homo videns. La sociedad teledirigida [Архівовано 4 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- Thomas Meyer: Mediokratie — Auf dem Weg in eine andere Demokratie? [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- О. Ставицька. Медіакратія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 435 ISBN 978-966-611-818-2
Див. також[ред. | ред. код]
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (липень 2017) |
| ||||||||||||||||||||
- ↑ Meraz, Sharon (2011-01). The fight for ‘how to think’: Traditional media, social networks, and issue interpretation. Journalism (англ.). Т. 12, № 1. с. 107—127. doi:10.1177/1464884910385193. ISSN 1464-8849. Процитовано 1 вересня 2022.