Маячення
| Маячний розлад | |
|---|---|
| Спеціальність | психіатрія і психологія |
| Причини | Маячний розлад і психоз |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | MB26.0 |
| МКХ-10 | F22 |
| МКХ-9 | 297 |
| DiseasesDB | 33439 |
| MeSH | D003702 |
Мая́чення[1] або маячі́ння[2][3][4] (маячні́ іде́ї, маячня́[5], також ма́рення[6]; лат. delirio) ― розлад мислення, що характеризується виникненням невідповідних реальності хворобливих уявлень, міркувань і висновків[7], яких хворий переконано дотримується й котрі не піддаються корекції[8]. Цю тріаду сформульовано 1913 року Карлом Ясперсом, який підкреслював, що зазначені ознаки є поверхові, не відображають сутності маячного розладу[9] й не визначають, а тільки припускають наявність маячіння[10].
Маячення виникає тільки на патологічній основі та відрізняється від уявлень, заснованих на помилковій чи неповній інформації, конфабуляцій, догм, ілюзій або інших ефектів сприйняття.
Визначення маячіння дає Ганс Вальтер Груле[de]: «встановлення зв'язку відношення без підстави», тобто некоректоване встановлення відношень між подіями без достатньої для цього підстави[11].
Маячення, як правило, трапляється в контексті неврологічних або психічних розладів, хоча воно не прив'язане до якогось конкретного розладу і спостерігається в контексті багатьох патологічних станів (як фізичних, так і психічних). Однак воно має важливе діагностичне значення у психозах, як-от шизофренії, парафренії, маніакальних епізодах біполярного розладу і депресивному психозі. Принципово важливо, що маячіння, бувши розладом мислення, тобто однієї зі сфер психіки, водночас — симптом ураження головного мозку людини.
Лікування маячіння, за уявленнями сучасної медицини, можливе лише методами, які впливають безпосередньо на головний мозок, тобто психофармакотерапією (наприклад, антипсихотиками) і біологічними методами — електро- та ліка́рським шоком, інсуліновими, антропіновими комами. Останні засоби особливо ефективні при діянні на резидуальне й інкапсульоване маячіння. [джерело?]
Відомий дослідник шизофренії Ойген Блейлер зазначав, що маячення завжди:
— егоцентричне, тобто має суттєве значення для особистості хворого; і
— має яре афективне забарвлення, позаяк виникає на підґрунті внутрішньої потреби («потреби маячні» за Емілем Крепеліном), а внутрішні потреби можуть бути тільки афективними.[джерело?]
Згідно з дослідженнями, проведеними ще Вільгельмом Ґрізінґером у XIX столітті, загалом маячіння за механізмом розвитку не має виражених культурологічних, національних та історичних особливостей.[12] Разом з тим можливий культурний патоморфоз маячіння: якщо в Середньовіччі переважали маячні ідеї, пов'язані з одержимістю, магією, приворотом, то в наш час часто трапляється маячення впливу «телепатією», «біострумами» або «радаром».
У звичайній мові поняття «маячня» має значення, відмінне від наукового психіатричного, що призводить до його некоректного з наукового погляду використання. Наприклад, маячнею в побуті називають гарячковий стан, що виникає в соматичних хворих із підвищеною температурою тіла (наприклад, за інфекційних захворювань) й зазвичай супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою[5]. З клінічної точки зору явище безтямного, безладного говоріння в гарячці або уві сні слід називати маренням[13] або аменцією (від лат. amentia — безумство). На відміну від маячіння, це якісний розлад свідомості, а не мислення. Також у побуті маячнею хибно[джерело?] називають інші психічні порушення, наприклад, галюцинації. У переносному значенні маячнею вважають будь-які безглузді та незв'язні ідеї.
Визначення[ред. | ред. код]
Карл Ясперс у своїй праці «Загальна психопатологія»[14] вперше навів три основні критерії, за наявності яких уявлення вважається маячним:
- переконаність (особа абсолютно впевнена в реальності чогось);
- невиправність (уявлення не змінюються попри наведення переконливих контраргументів або доказів протилежного);
- неможливість існування того, чого стосується уявлення, або його хибність (уявлення неймовірне, дивне або явно не відповідне дійсності).[15]
Причини[ред. | ред. код]
З поясненням причин маячень досі спостерігаються складнощі. Розроблено декілька теорій. Одна з них – генетична, або біологічна теорія, яка стверджує, що близькі родичі людей з маячними розладами, мають підвищений ризик зазнати впливу маячень. Інша теорія — дисфункція когнітивної діяльності; згідно з цією теорією, маячення можуть виникнути з викривлених способів пояснення життя. Третя теорія говорить про мотивовані або захисні маячення. Згідно з ними, люди, що схильні до маячень, починають їх переживати у ті моменти, коли їм не вдається адекватно впоратися зі своїм життям і стає складно підтримувати високу самооцінку. У цих випадках людина, щоб зберегти позитивну думку про себе, починає бачити в інших людях причину своїх особистих складнощів.[16]
Конкретні маячення[ред. | ред. код]
Найзначніші два чинники у виникненні маячень: 1) розлад функціонування мозку; 2) фонові впливи темпераменту та типу особистості.[17]
Підвищений рівень дофаміну визнається симптомом розладу функціонування мозку. Те, що такий рівень необхідний для продовження наявності певних маячень, було вивчено в рамках попереднього дослідження маячного розладу (психозу), яке було проведено з метою з'ясувати, чи шизофренія є психозом, пов'язаним з рівнем дофаміну.[18] Дослідження дало позитивні результати — маячення ревнощів і переслідувань мали відмінні рівні метаболітів дофаміну (можливо, генетичні). Це можна розглядати як попередні результати, бо дослідження вказувало на потребу подальших досліджень на більших вибірках.
Повторювані теми у маячних розладах[ред. | ред. код]
Є низка сталих тем, які повторюються в маяченнях:[19]
- маячення зовнішнього контролю: пацієнт вважає, що інша людина, група людей або зовнішня сила контролює її/його думки, почуття, імпульси або поведінку;
- синдром Котара: пацієнт вважає, що він/вона не існує або помер(ла);[20]
- маячні ревнощі: помилкове уявлення, що дружина/чоловік зраджує, за відсутності доказів цього;
- маячення підданості читанню думок: пацієнт вважає, що інші можуть читати його/її думки;
- маячення стосунку до себе: пацієнт інтерпретує навіть незначні зауваження, події або предмети з його/її середовища як такі, що мають надзвичайне значення для його/її життя, звернені до нього/неї;
- еротоманія: пацієнт переконаний, що інша людина закохана у нього/неї;
- соматичні маячення, які стосуються функціонування тіла або власних органів: пацієнт вважає, що має хворобу або що в його/її тілі відбулися якісь зміни; конкретним прикладом цього є маячний паразитоз — переконаність у зараженні комахами, бактеріями, паразитами.
- сутяжно-кверулянтські маячення — хворобливе привласнення місії боротьби з перебільшеними неіснуючими або уявними недоліками;
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Маячення // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Маячіння // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ [1] Медичний російсько-український словник / В. Кисільов — С. 19
- ↑ [2] Російсько-український медичний словник: матеріали до української медичної термінології / Ред. комісія: проф. О. В. Корчак-Чепурківський (голова) [та ін.]; упоряд. д-р мед. М. А. Галин; Київський губерніальний відділ охорони народного здоров'я, Підрозділ медичної та санітарної просвіти. — Київ, 1920. — 164 с. — С. 14
- ↑ а б Маячня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ МАРЕННЯ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 9 квітня 2021.
- ↑ Блойхер В. М., 1983.
- ↑ Кербіков О. В., 1968, с. 45.
- ↑ Жмуров В.А. Ясперса триада признаков бреда. Большая энциклопедия по психиатрии (рос.). Национальная психологическая энциклопедия. Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 15 вересня 2012.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=та|datepublished=(довідка) - ↑ Парнас Дж. Дело Брейвика и «conditio psychiatrica» // Независимый психиатрический журнал. — 2013. — № 3.
- ↑ Снєжнєвський А. В., 1983, с. 29.
- ↑ Кербіков О. В., 1968, с. 47.
- ↑ Марення // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Jaspers, Karl (1913). Allgemeine Psychopathologie. Ein Leitfaden für Studierende, Ärzte und Psychologen. Berlin: J. Springer.
- ↑ (Jaspers, 1997, с. 106)
- ↑ Delusional Disorder. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 6 серпня 2010.
- ↑ Sims, Andrew (2002). Symptoms in the mind: an introduction to descriptive psychopathology. Philadelphia: W. B. Saunders. с. 127. ISBN 0-7020-2627-1.
- ↑ Morimoto K, Miyatake R, Nakamura M, Watanabe T, Hirao T, Suwaki H (June 2002). Delusional disorder: molecular genetic evidence for dopamine psychosis. Neuropsychopharmacology. 26 (6): 794—801. doi:10.1016/S0893-133X(01)00421-3. PMID 12007750. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 15 червня 2017.
- ↑ Delusions (Encyclopedia of Mental Disorders). Архів оригіналу за 11 серпня 2010. Процитовано 15 червня 2017.
- ↑ Berrios G.E.; Luque R. (1995). Cotard Syndrome: clinical analysis of 100 cases. Acta Psychiatrica Scandinavica. 91 (3): 185—188. doi:10.1111/j.1600-0447.1995.tb09764.x. PMID 7625193.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ідеї маячні [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
|
| ||||||||||||||