Гессен Марія Олександрівна

Гессен Марія Олександрівна
рос. Мария Гессен
Народився 13 січня 1967(1967-01-13)[1][2] (57 років)
Москва, СРСР[2]
Країна  СРСР
 Росія[3]
 США[3]
Місце проживання Нью-Йорк
Діяльність журналіст, письменник, активіст, перекладач, політичний активіст, науково-педагогічний працівник
Alma mater СШ №57 (Москва)d
Заклад Емгерстський коледж і Нью-Йоркер[4]
Мова творів англійська
Батько Alexander Borisovich Gessend
Мати Yelena Samuilovna Minkinad
Брати, сестри Keith Gessend
Нагороди
CMNS: Гессен Марія Олександрівна у Вікісховищі

Марія Олександрівна Гессен (нар. 13 січня 1967, Москва) — російська та американська журналістка, письменниця, колишня директорка російської служби «Радіо Свобода»[5][6], авторка низки книг, активістка ЛГБТ-руху.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в Москві у єврейській родині. Батько Олександр Борисович Гессен (нар. 1944) — програміст, згодом підприємець (другим шлюбом з 1999 року одружений з актрисою Тетяною Веселовою). Мати Олена Самуїлівна Мінкіна (1942—1992) — перекладачка та літературна критикиня. Її бабуся за батьком, Естер Яківна Гольдберг (у заміжжі Гессен; 1923—2014)[7] — перекладачка та мемуаристка, працювала в журналі «Радянська література», вдова Бориса Арнольдовича Гессена (1919—1980), сина пушкініста А.І. Гессена.[8] Її бабуся по матері, Розалія Моїсеївна Солодовник (1920—2015) — за освітою вчителька історії, в післявоєнні роки працювала цензоркою телеграм на Центральному телеграфі в Москві[9], пізніше перекладачка художньої прози з англійської та німецької мов; вдова загиблого на фронті лейтенанта Самуїла Львовича Мінкіна (1919—1942)[10].

1981 року емігрувала з батьками до США, там навчалася на архітектора, але не закінчила освіту, 1991 року повернулася до Москви. З 1993 оселилася в Москві[11]. Її брат Кіт Гессен (нар. 1975) також прозаїк та журналіст. Є також молодший брат Данило (нар. 2000).

У січні 2004 року у Гессен було виявлено мутацію в гені BRCA1 (англ. breast cancer — рак грудей, через яку ген не міг виконувати своєї функції — зупиняти безконтрольне розмноження клітин тканини молочної залози, яке за наявності мутації починається рано чи пізно в 87% випадків, розвивається швидко і закінчується смертю. Її мати померла в 49 років, тітка — в 52. У серпні 2005 Гессен була зроблена операція з видалення грудей у зв'язку з генетичною схильністю до раку грудей, про що (і про соціальне значення генетики) в 2008 вона написала книгу.[12].

Пише як російською, так і англійською мовами, її статті публікувалися в США у виданнях The New Republic, New Statesman, Granta і Slate, в Росії — в журналах «Новий час», «Підсумки», «Великое місто», «Прапор». У 2000—2001 роках Гессен очолювала корпункт американського тижневика US News & World Report. Була керівницею порталу Політ.ру (2002—2003), заступницею головного редактора журналу «Велике місто» (2004—2005), головною редакторкою журналу «Gala» в Росії (2007—2008), однією з головних редакторок проєкту «Сноб» (2008—2011)[13].У 2011 році повідомлялось, що Гессен написала книгу англійською мовою під назвою «Людина без обличчя: неймовірне сходження Володимира Путіна» (англ. The Man Without a Face: The Unlikely Rise of Vladimir Putin)Riverhead Books[en] в США[14].

19 травня 2013 року Гессен заявила про намір покинути Росію і переїхати до Нью-Йорка з міркувань безпеки[15].

З 2014 року Гессен публікувалася в журналі The New Yorker. 2017 року вона стала його штатною авторкою. Запрошена професорка політології в Емгерському коледжі (2017—2018).[16] Викладає також на відділенні російських та східноєвропейських досліджень Оберлінського коледжу[17].

Особисте життя та погляди[ред. | ред. код]

Маша Гессен не приховує своєї гомосексуальності і виступає за захист прав сексуальних меншин. Небінарна особа[18]. Виховує трьох дітей (один усиновлений та двоє рідних)[19]. Син Вова (1997 року народження) був усиновлений у Калінінграді. Дочка Йолка (2001 року народження) – рідна дочка Маші. Під час декретної відпустки Марія поїхала народжувати до США.

У 1990-х роках Марія Гессен була однією з провідних ЛГБТ-активісток Росії. Разом з Євгенією Дебрянською вона брала участь в організації всеросійської ЛГБТ-організації «Трикутник», брала участь у боротьбі за відміну кримінальної статті, яка переслідує геїв[20][20][21]. Гессен продовжує виступати за права ЛГБТ, зокрема вона виступає проти законів про заборону «пропаганди гомосексуалізму»[22].

У 2004 році в США був зареєстрований шлюб Маші Гессен з громадянкою Росії Світланою Генераловою (більш відомою як Свеня Генералова), яка п'ять років пропрацювала в громадських організаціях геїв і лесбійок, потім займалася вдома з дітьми, фотографиня, робила фотографії для редагованого Машею Гессен журналу «Snob» та журналу московської єврейської громади «Лехаїм», а також для інтернет-видань; має також спеціальність будівельниці[23][24]. Другий шлюб був зареєстрований із Дар'єю Орєшкіною, картографинею та графічною дизайнеркою, кандидаткою географічних наук (2006).

В інтерв'ю Карену Шаіняну, опублікованому в YouTube 18 лютого 2020 року, Маша Гессен вперше в російськомовному просторі зробила камінг-аут як небінарна персона і заявила, що вже кілька років приймає гормональну замісну терапію на основі препаратів тестостерону. В англомовному просторі Гессен використовує займенники they/them[25][26].

Критика[ред. | ред. код]

Аналізуючи статтю Гессен The Dying Russians[27] від 2 вересня 2014 року, журналіст Forbes Марк Адоманіс приходить до висновку, що стаття «засмічена фактологічними помилками» (littered with factual errors)[28]. На думку Адоманіса, після прочитання статті Гессен у людини, яка не є фахівцем, «може скластися хибна картина про демографію Росії».[29]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Марія Гессен – авторка понад десятка книг, серед яких популярність набули «Довершена строгість» (про математику Григорія Перельмана, 2009), «Людина без обличчя: Неймовірний зліт Володимира Путіна» (2012) та «Слова зруйнують цемент: Пристрасті за Pussy Riot»). Всі її книги були написані англійською мовою, деякі перекладені рядом іноземних мов. Книга про Путіна вийшла також у форматі аудіокниги, де текст читає канадська актриса Джастін Ейр (англ. Justine Eyre)[30].

У 2017 році була удостоєна Національної книжкової премії за книгу The Future Is History: How Totalitarianism Reclaimed Russia (Майбутнє — це історія: як тоталітаризм знову завоював Росію)[31][32]. Лауреатка Премії Хелен Бернштейн у галузі журналістики (2018).

Статті[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

За редакцією та у перекладі Маші Гессен[ред. | ред. код]

  • Valeriia Narbikova . In the Here and There. Перекладається по Masha Gessen. Ardis, 1999. - 145 p.
  • Gay Propaganda: Russian Love Stories. Edited by Masha Gessen. OR Books, 2014. - 224 p.; Російське видання - Історії кохання: пропаганда гомосексуалізму в Росії. OR Books, 2014. -289 с. - ISBN 978-1-939293-35-0

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ а б https://www.newyorker.com/news/q-and-a/why-masha-gessen-resigned-from-the-pen-america-board
  4. ↑ https://www.carnegie.org/awards/honoree/masha-gessen/
  5. ↑ Маша Гессен подтверждает, что стала директором русской службы «Радио Свобода» — Интерфакс. Архів оригіналу за 15 вересня 2012. Процитовано 14 вересня 2012.
  6. ↑ Изменения на Радио Свобода. // svoboda.org. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 30 квітня 2013.
  7. ↑ Гессен Эстер Яковлевна. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 14 листопада 2016.
  8. ↑ Ксения Старосельская «Без предвзятости». Архів оригіналу за 26 серпня 2013. Процитовано 25 травня 2012.
  9. ↑ Ester and Ruzya. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 21 листопада 2014.
  10. ↑ Минкин Самуил Львович. Архів оригіналу за 20 травня 2018. Процитовано 27 червня 2017.
  11. ↑ Про меня — Маша Гессен. Архів оригіналу за 7 січня 2011. Процитовано 29 квітня 2011.
  12. ↑ М. Гессен. Бегство от смерти, «Российская газета», 06.12.2007 [Архівовано 2011-11-05 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Гессен, Мария — стаття в Лентапедії. 2012 р. (рос.)
  14. ↑ Маша Гессен написала биографию Путина, Lenta.ru, 24.10.2011. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 4 лютого 2012.
  15. ↑ Журналистка Маша Гессен решила покинуть Россию | Forbes.ru, 22.05.2013. Архів оригіналу за 4 листопада 2017. Процитовано 23 травня 2013.
  16. ↑ Masha Gessen, political science. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  17. ↑ Oberlin College: Masha Gessen. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 17 листопада 2017.
  18. ↑ Маша Гессен — стыдные вопросы про Америку / вДудь (ru-RU) . Процитовано 20 вересня 2022.
  19. ↑ Russian Gay Activist’s Plea: ‘Get Us the Hell Out of Here’. Архів оригіналу за 26 липня 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  20. ↑ а б Без семьи [Архівовано 2012-09-20 у Wayback Machine.]. Огонёк
  21. ↑ «Органическая леди», № 5, 2004.
  22. ↑ Маша Гессен: Борьба с гомосексуализмом возвращает нас в СССР [Архівовано 2012-02-10 у Wayback Machine.]. Телеканал «Дождь».
  23. ↑ Семья Генераловых (участники ОСВВП) [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.]. Эхо Москвы, 09.06.2002.
  24. ↑ Маша Гессен против закона «О пропаганде гомосексуализма» на YouTube
  25. ↑ Gessen, Masha [@mashagessen] (23 червня 2020). I avoided the topic of pronouns for a while (Твіт). Процитовано 7 серпня 2020 — через Твіттер.
  26. ↑ Маша Гессен: о Трампе, тестостероне и терроре. Youtube. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 9 березня 2020.
  27. ↑ The Dying Russians. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
  28. ↑ 8 Things Masha Gessen Got Wrong About Russian Demography [Архівовано 2021-10-15 у Wayback Machine.] // Forbes, 3.09.2014
  29. ↑ Адоманис: Маша Гессен не заметила, что население России растет [Архівовано 2014-09-08 у Wayback Machine.], 4.09.2014, RT
  30. ↑ Masha Gessen. The Man Without a Face: The Unlikely Rise of Vladimir Putin (Audio CD) / Narrator: Justine Eyre. — Blackstone Audiobooks, 1 Mar 2012. — ISBN 1455153125.
  31. ↑ Masha Gessen, Jesmyn Ward, Robin Benway and Frank Bidart win National Book Awards. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  32. ↑ These Are the Winners of the 2017 National Book Awards. Архів оригіналу за 18 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1241606 · BIBSYS: 97023864 · BLBNB: 000550961 · BNC: a10993137 · BNE: XX1758125 · BNF: 16581160w · CANTIC: 981058517458806706 · CiNii: DA10783800 · CONOR.SI: 148840803 · DBC: 87097968346258 · ERRR: a11998040, a11998052 · FAST: 347247 · Freebase: /m/05wt_bs · GND: 120102331 · GTAA: 235673 · ICCU: TO0V262350 · ISNI: 0000000110687473 · J9U: 987007301334605171 · KRNLK: KAC201107556 · LCCN: n94105913 · LIBRIS: fcrv2rnz40btrh4 · LIH: LNB:CKN/;=BD · LNB: 000180726 · MAK: 9810617047805606 · NCF: ncf12103042 · NDL: 01180558 · NKC: js20020805342 · NLA: 1481099 · NLG: 317091 · NLI: 000208281 · NLP: a0000001893123 · NTA: 169854159 · NUKAT: n2006100334 · PTBNP: 1312411 · RERO: 02-A003292241 · SELIBR: 373259 · SHARE: 711577 · SUDOC: 144848317 · VIAF: 67288841
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гессен_Марія_Олександрівна&oldid=41687929