Маргелов Василь Пилипович

Василь Пилипович Маргелов
біл. Васіль Піліпавіч Маргелаў
Ім'я при народженні	Маркелов Василий Филиппович
Прізвисько	Батя, Десантник № 1
Народження	27 грудня 1908 (9 січня 1909); [[Файл:Шаблон:Прапор Ua\|20x13px\|Ua]] Катеринослав, Російська імперія
Смерть	4 березня 1990 (81 рік); Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, повітряно-десантні війська
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і United Belarusian Military Schoold
Роки служби	1928–1990
Партія	КПРС
Звання	Генерал армії
Формування	8-ма стрілецька дивізія; 122-га стрілецька дивізія; 3-тя гвардійська стрілецька дивізія
Командування	Командувач повітряно-десантних військ СРСР; 37-й гвардійський стрілецький корпус; 49-та гвардійська стрілецька дивізія; 76-та повітряно-десантна дивізія
Війни / битви	Вторгнення СРСР до Польщі; Радянсько-фінська війна; Німецько-радянська війна; Операція «Дунай»
Діти	Anatoly Margelovd, Vitaly Margelovd і Aleksandr Margelovd
Автограф
Золота медаль «Артур Беккер»
	Маргелов Василь Пилипович у Вікісховищі

Васи́ль Пили́пович Марге́лов (27 грудня 1908 (9 січня 1909)(19090109) — за новим стилем) Катеринослав, Російська імперія (нині м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна) — 4 березня 1990, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський воєначальник, генерал армії (25.10.1967), Командувач повітряно-десантних військ Радянського Союзу (1954–1959, 1961–1979), Герой Радянського Союзу (19.03.1944), лауреат Державної премії СРСР (1975), кандидат військових наук (1968).

Біографія[ред. | ред. код]

Василь Пилипович Маркелов (згодом Маргелов) народився в м. Катеринославі (нині м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна) у родині вихідців із Білорусі. Батько — Пилип Іванович Маргелов, працював металургом. Прізвище Маркелов у Василя Пилиповича було згодом записане як Маргелов через помилку у партквитку.

У 1913 сім'я Маргелових повернулась на батьківщину батька Василя Пилиповича — до містечка Костюковичі Климовицького повіту Могильовської губернії. Мати В. Ф. Маргелова, Агафія Степанівна, була родом із сусіднього Бобруйського повіту Мінської губернії. Підлітком працював вантажником, теслярем. Того ж року вступив учнем до шкіряної майстерні, незабаром став помічником майстра.

У 1921 — закінчив церковноприходську школу. Ще підлітком працював вантажником, теслярем, розвозив пошту. В тому ж році пішов учнем у шкіряну майстерню, а невдовзі став помічником майстра.

У 1923 — працює чорноробом у місцевому «Хлібопродукт». Вступає в комсомол.

З 1924 — за комсомольською путівкою їде в Катеринослав на шахту ім. М. І. Калініна чорноробом, потім стає коногоном. За станом здоров'я вимушений змінити рід діяльності.

У 1925 — направлений знову до Білоруської РСР, лісником до ліспромгоспу. Працював у Костюковичах, у 1927 році став головою робітничого комітету ліспромгоспу, обраний до місцевої Ради.

Початок служби в армії[ред. | ред. код]

У Червоній армії з 1928 року.

У 1931 році закінчив Об'єднану Білоруську військову школу.

У 1933 — призначається на посаду командира взводу в Об'єднаній Білоруській військовій школі. З лютого 1934 — помічник командира роти. З травня 1936 — командир кулеметної роти. З жовтня 1939 — командир батальйону.

Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років. Під час ведення бойових дій — командир Окремого розвідувального лижного батальйону 596-го стрілецького полку 122-ї дивізії. Під час однієї з операцій Маргелов захоплює в полон офіцерів Генерального штабу Швеції. 21 березня 1940 отримує звання майор.

З жовтня 1940 — командир 15-го окремого дисциплінарного батальйону.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

За три дні до початку німецько-радянської війни призначається командиром 3-го стрілецького полку 1-ї мотострілецької дивізії.

21 листопада 1941 — призначений командиром 1-го Особливого лижного полку моряків ЧБФ. Після битв на Ладозькому озері якийсь час знаходився в шпиталі.

З 22 січня 1942 — отримав призначення на посаду командира 218-го стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії 54-ї армії Ленінградського фронту. Липень 1942 — прийняв під своє командування 13-й гвардійський стрілецький полк 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. 28 червня 1942 — отримав звання підполковник.

8 січня 1943 — призначений начальником штабу 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. З 11 квітня 1943 — заступник командира 3-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З 11 листопада 1943 — виконує обов'язки командира 3-ї гвардійської стрілецької дивізії, а з 10 січня 1944 — командира 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. з якою 13 березня 1944 успішно форсував р. Дніпро та брав участь у звільнені міста Херсон, за що йому було присвоєно звання Герой Радянського союзу. Якийсь час перебував у шпиталі.

25 березня 1944 — призначений командиром 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. 13 вересня 1944 — отримав звання генерал-майор.

Перші післявоєнні роки[ред. | ред. код]

У період з 29 січня 1946 по лютий 1948 навчався у Військовій Академії Генерального Штабу імені К. Е. Ворошилова. З 19 травня 1948 року після закінчення Військової Академії — командир 76-ї гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії.

15 квітня 1950 — за успіхи 76-ї гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії в бойовій підготовці генерал-майор В. П. Маргелов наказом міністра Збройних сил СРСР призначений командиром 37-го гвардійського повітряно-десантного Свірського Червонопрапорного корпусу на Далекому Сході. У 1950–1954 роках — командир повітряно-десантного корпусу.

З 1954 року по 1959 рік — командувач повітряно-десантних військ СРСР.

В 1959–1961 роки — заступник командувача повітряно-десантних військ СРСР.

З 1961 по січень 1979 року — командувач повітряно-десантних військ СРСР.

25 жовтня 1967 — постановою Ради Міністрів командувачеві ПДВ В. П. Маргелову присвоєне військове звання «генерал армії».

4 грудня 1968 — рішенням Ради Військової ордена Леніна Червонопрапорної ордена Суворова академії імені М. В. Фрунзе Маргелову В. П. присуджено вчений ступінь кандидата військових наук.

З 1979 року — в групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

Незважаючи на процеси декомунізації та деколонізації, пам'ятники Маргелову досі існують в Дніпрі, Кривому Розі, Сімферополі, Сумах, Херсоні, Маріуполі, Житомирі, на відміну від набагато менш суперечливих фігур з піонерськими досягненнями, як то Чкалов.

6 травня 2005 року була заснована відомча нагорода Міністерства оборони Росії — медаль «Генерал армії Маргелов».
21 лютого 2010 в Херсоні встановлено бюст Василя Маргелова. Бюст генерала розташований в центрі міста біля Палацу молоді на вулиці Перекопській (бюст було демонтовано в 2022 році під час окупації Херсона рашистами)
У вересні 2011 у Сумах відкрили пам'ятник-бюст командувачу радянських повітряно-десантних військ, генералу армії, Герою Радянського Союзу Василю Маргелову. Автором архітектурного рішення став сумчанин Едуард Голованов, а скульптором — харків'янин Едуард Гурбанов. На спорудження пам'ятника пішло близько 6 тисяч доларів.^[1]
08 грудня 2012 в Маріуполі на площі Ленінського комсомолу відбулося урочисте відкриття пам'ятника-бюста Маргелову Василю Пилиповичу, який у роки Другої світової війни брав участь у вигнанні нацистських окупантів з Донбасу в складі третьої гвардійської стрілецької дивізії. Автор пам'ятника — харківський скульптор Едуард Гурбанов
Пам'ятник Василю Пилиповичу, ескіз якого зроблений з відомої фотографії в дивізійній газеті, на якій той, будучи призначеним комдивом 76-й гв. пдд, готується до першого стрибка, — встановлений перед штабом 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Світлини[ред. | ред. код]

Пам'ятник генералу армії Маргелову у Дніпрі (2 серпня 2006 р.)
Бронзовий барельєф Маргелову В. П. на Козацькій площі (Дніпро)
Аверс медалі «Генерал армії Маргелов».

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

«Десантник № 1 генерал армии Маргелов», Александр В. Маргелов совместно с Василием В. Маргеловым. М.: Изд-во «ОЛМА-ПРЕСС», 2003.
Иванов Н. Ф. «Операцию „Шторм“ начать раньше…». Роман. — М.: Воениздат, 1993.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. — М.: Воениздат., 1987.
Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1946—1960. М., 2007.
Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945.
Крылья десантников. Подполковник Евгений ГУЛАК, капитан-лейтенант Леонид ЯКУТИН (фото) // Советский воин. 1972. — № 18,
Павленко П. Ф. СЛОВО О КОМАНДУЮЩЕМ. М., ноябрь 1993.
МАРГЕЛОВ — ОТЕЦ ВДВ // «Commandos» — «КОМАНДОС». 1997. —№ 9,
Человек-легенда // Воздушно-десантные войска России. 70 лет ВДВ / Г. И. Шпак, В. А. Казанцев, В. А. Круглов; Под общей ред. доктора педагогических наук, профессора, командующего ВДВ России генерал-полковника Г. И. Шпака. Москва 2000. —С . 172—173.
ВОЗДУШНО_ДЕСАНТНЫЕ ВОЙСКА: сборник / Сост. А. Г. Шпак. — М.: Изд-во «Голос-Пресс», 2003.
Костин Б. А. Маргелов. — М. : Молодая гвардия, 2005. — 318 с. — (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; Вып. 955) — 5 000 прим. — ISBN 5-235-02846-5. (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

↑ У Сумах відкрили пам'ятник улюбленому генералу десантників. Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 4 вересня 2011.

Посилання[ред. | ред. код]

Сайт про В. Ф. Маргелова (рос.)
ДЕСАНТНИК НА ВСЕ ВРЕМЕНА [Архівовано 25 лютого 2008 у Wayback Machine.]
Маргелов Василий Филиппович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Он такой один [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
Маргелов Василий Филиппович [Архівовано 26 січня 2009 у Wayback Machine.]
Маргелов Василий Филиппович [Архівовано 10 червня 2008 у Wayback Machine.]

Попередник: генерал-полковник Горбатов О. В. 1950 — 1954	9 Командувач ПДВ СРСР червень 1954 — березень 1959	Наступник: генерал-полковник Тутарінов І. В. 1959 — 1961
Попередник: генерал-полковник Тутарінов І. В. 1959 — 1961	11 Командувач ПДВ СРСР липень 1961 — січень 1979	Наступник: генерал-полковник Сухоруков Д. С. 1979 — 1987