Маломуж Микола Григорович
| Микола Григорович Маломуж | |||
|---|---|---|---|
 Микола Маломуж (2014) | |||
| 2-й Голова Служби зовнішньої розвідки України | |||
| 3 квітня 2005 — 18 червня 2010 | |||
| Президент | Віктор Ющенко | ||
| Попередник | Олег Синянський | ||
| Наступник | Григорій Ілляшов | ||
| Президент | Віктор Янукович | ||
| Народився | 23 вересня 1955 (68 років) с. Скаливатка, Звенигородський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР | ||
| Відомий як | військовослужбовець | ||
| Країна | СРСР і Україна | ||
| Alma mater | Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка | ||
| Звання |  Генерал армії України | ||
| Нагороди |
| ||
| www.malomuz.com | |||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||
Мико́ла Григо́рович Малому́ж (нар. 23 вересня 1955, с. Скаливатка, Звенигородський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР) — український військовик, колишній Голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України, радник Президента України (2010, 11 жовтня року — 2014, 24 лютого).
Життєпис[ред. | ред. код]
.png)
Народився 23 вересня 1955 в селі Скаливатка Звенигородського району Черкаської області. Українець.
Армійську службу проходив в «учебці» під Москвою. Тут готували спецпідрозділи для охорони ставки Верховного головнокомандування на випадок ядерної війни. Відслуживши, у 1975 повернувся у Звенигородку.
У 1982 з відзнакою закінчив Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка. За фахом — юрист.
З грудня 1983 — служба в органах КДБ на оперативних і керівних посадах.
За даними українських ЗМІ, у 1991, коли голова українського КДБ Микола Голушко (майбутній керівник російської Федеральної служби контррозвідки Росії) виїжджав з Києва до Москви, він намагався вивезти з країни списки осіб, що працювали під прикриттям. Кажуть, що саме завдяки Миколі Маломужу ці плани зірвалися і картотека залишилася в Україні[1][2]. З початку 1990-х років Микола Маломуж почав працювати по лінії протидії міжнародним терористичним угрупованням.
З грудня 1998 — заступник Голови Державного комітету України у справах національностей та релігій. На цій посаді: «за сумлінну державну службу і значний особистий внесок у захист конституційних свобод і прав громадян»[3] отримав Орден Святого Станіслава IV ступеня з врученням йому Офіцерського Хреста.
Після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року став позаштатним радником Президента і надалі був призначений головою СЗР.
3 квітня 2005 Указом Президента України призначений Головою Служби зовнішньої розвідки України[4].
Звільнений з цієї посади Указом Президента України від 18 червня 2010[5]. Того ж дня Янукович підписав Указ про призначення Миколи Маломужа Радником Президента України (поза штатом)[6].
11 жовтня 2010 Президент підписав Указ Про звільнення М. Маломужа з військової служби[7]. 24 лютого 2014 р. в. о. президента Олександр Турчинов підписав указ про звільнення Маломужа з посади радника.
Кандидат у Президенти України у 2014[8].
Фундатор Всеукраїнського громадянсько-політичного руху «За майбутнє України», лідер Української партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю (з вересня 2015)[9], голова Вищої ради Народних зборів України[10].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Святого Станіслава IV ступеня з Офіцерським Хрестом (2000 р.)[11]
- Командорський хрест ордена Святого Сильвестра (Ватикан, 11 грудня 2001 р.)[12]
- 25 медалей і відомчих заохочуючих відзнак[13]
Родина[ред. | ред. код]
- дружина Тетяна — бандуристка, народна артистка України.
- син Ярослав — юрист юридичної фірми «Саланс».
- донька Олександра — заступник директора Департаменту реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Пресс Центр — Український розвідник номер один. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 лютого 2010.
- ↑ Українська Розвідка — Микола Григорович Маломуж
- ↑ Міжнародний орден святого Станіслава. Архів оригіналу за 31 січня 2009. Процитовано 16 лютого 2010.
- ↑ «Маломуж Микола Григорович». Служба зовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 17.01.2018.
- ↑ Указ Президента України № 702/2010 від 18.06.2010. Архів оригіналу за 20 червня 2010. Процитовано 11 грудня 2010.
- ↑ Указ Президента України № 714/2010 від 18.06.2010. Архів оригіналу за 22.06.2010. Процитовано 11.12.2010.
- ↑ Указ Президента України № 942/2010 від 11.10.2010. Архів оригіналу за 26 листопада 2010. Процитовано 11 грудня 2010.
- ↑ Екс-голова Служби зовнішньої розвідки Маломуж подав документи для реєстрації кандидатом у президенти / «[[Дзеркало тижня]]», 28 березня 2014. Архів оригіналу за 30 березня 2014. Процитовано 29 березня 2014.
- ↑ З'їзд Української партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
- ↑ У Києві за ініціативою громад відбулися перші Народні збори. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 27 січня 2016.
- ↑ Декрет 83-2000, Маломуж Микола Григорович [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.] // «Міжнародний Орден Святого Станіслава».
- ↑ Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 709. [Архівовано 11 червня 2015 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Інтернет-довідник «Офіційна Україна сьогодні». Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- malomuzh.com.ua — офіційний сайт Офіційний сайт
- Керівники розвідки. Служба зовнішньої розвідки України
- Інтернет-довідник «Офіційна Україна сьогодні» [Архівовано 30 травня 2015 у Wayback Machine.]
|
| |||||