Мала Житомирська вулиця
| Мала Житомирська вулиця Київ | |
|---|---|
 | |
| Місцевість | Старий Київ |
| Район | Шевченківський |
| Колишні назви | |
| Навозна, Житомирська, Мала Житомирська, Постишева | |
| радянського періоду (російською) | Постышева |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 405 м |
| Координати початку | 50°27′05″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д.Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д. |
| Координати кінця | 50°27′16″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.45444° пн. ш. 30.518917° сх. д. |
| поштові індекси | 01001 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |  «Майдан Незалежності» |
| Тролейбуси | Тр 6, 16, 18 |
| Рух | односторонній |
| Покриття | асфальт |
| Зовнішні посилання | |
| Код у реєстрі | 10991 |
| У проєкті OpenStreetMap | r370268 |
| На карті |  На карті населеного пункту |
| Мапа | |
 | |
 Мала Житомирська вулиця у Вікісховищі | |
Мала́ Жито́мирська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає південним схилом Старокиївського плато від Майдану Незалежності до Володимирського проїзду.
Прилучається Михайлівський провулок.
Історія[ред. | ред. код]
Одна з трьох вулиць, що зберегли напрямок з часів Київської Русі — вони сходилися до Лядської брами (залишки були законсервовані у підземному переході під Майданом Незалежності, під час реконструкції площі на початку 2000-х років приблизно на тому ж місті побудований макет брами з фігурою Архістаратига Михайла). У ряді джерел XVIII — початку XIX століття, зокрема на плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під назвою Навозна (рос. дореф. Навозная)[1] (походження назви не з'ясовано), а з 1837 року — як Житомирська. Сучасне трасування вулиця отримала в 1840-х роках як продовження теперішньої Великої Житомирської вулиці, що була частиною давнього Житомирського тракту, який відповідав напрямкам пізніших вулиць — Львівської (тепер Січових Стрільців) та Дегтерівської. У 1870-х роках вулиця набула назву Мала Житомирська, з 1963 року — вулиця Постишева[2], на честь українського радянського партійного і державного діяча П. П. Постишева. Історичну назву вулиці відновлено 1990 року[3].
Забудова[ред. | ред. код]
У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[4]. Вулиця має характерну для містобудування середини XIX — початку XX століття периметральну систему забудови з головними будинками на червоних лініях кварталів та внутрішніми подвір'ями з розташованими у глибині флігелями. Архітектурно-художній вигляд вулиці визначають споруди з насиченим елементами різних архітектурних стилів декором фасадів. Заслуговують на увагу, наприклад, комплекс лазень (№ 3-а, 3/4), в оздобленні якого використано мотиви класицистичної архітектури, садиба № 20, будинки якої вирізняються ошатною пластикою фасадів і широким застосуванням елементів архітектури доби ренесансу (архітектор М. Гарденін, інженер І. Запорожський). До категорії пам'яток архітектури належать також будинки № 5, б, 7, 9-а (Маєток Дмитрієвої), 9-6 (Маєток Чеховича), 11, 12-а (Прибутковий будинок в стилі модерн), 12-6, 13/6, 14, 14-а, 14-б, 15, 17, 18, 19, у проектуванні та спорудженні яких брали участь відомі київські архітектори кінця XIX — початку XX століття: М. Артинов (№ 17), М. Гарденін (№ 13/6, 20, 20-а), М. Казанський (№ 18), А. Краусс (№ 17, 19), В. Ніколаєв (№ 11), І. Ніколаєв (№ 9-а, 9-6), П. Спарро (№ 18, 19), О. Хойнацький (№ 15, 19) та інші.
Галерея пам'яток архітектури та історії[ред. | ред. код]
-
Буд. № 3/4 -
Буд. № 3-А -
Буд. № 5 -
Буд. № 6 -
Буд. № 7 -
Буд. № 8 -
Буд. № 9-Б (Маєток Чеховича) -
Буд. № 11 -
Буд. № 12 -
Буд. № 13/6 -
Буд. № 14 (Садиба Мурашка) -
Буд. № 15-А -
Буд. № 16/3 -
Буд. № 17 -
Буд. № 18/4 -
Буд. № 19 -
Буд. № 20 -
Буд. № 20-А -
Буд. № 20-Б -
Буд. № 20-В -
Буд. № 20-Г
Меморіальні дошки[ред. | ред. код]
- Тарасові Шевченку (перебував 1859 в будинку Гудовського, що стояв на цьому місці до 1979) (№ 2-4)
Громадський транспорт[ред. | ред. код]
Маршрути тролейбусів (дані на 2019 рік):[5]
- № 6: Мінський масив — Майдан Незалежності;
- № 16: вул. Академіка Туполєва — Майдан Незалежності;
- № 18: вул. Сошенка — Майдан Незалежності.
Персоналії[ред. | ред. код]
Історико-культурне значення вулиці пов'язане з проживанням на ній відомих діячів науки, культури, мистецтва. У будинку № 3/4 мешкали архітектор і художник Василь Кричевський, його сини, майбутні живописці — Василь і Микола Кричевські; в № 5 — скрипаль, альтист К. П'ятигорович; у № 7 — власник відомої в Україні друкарні К. Григорович-Барський, психолог О. Раєвський; в № 10 — балетмейстер П. Вірський, живописець і графік М. Дерегус, архітектор Є. Маринченко; в № 11 — один із засновників київської терапевтичної школи, академії ВУАН Ф. Яновський; в № 12 — вчений у галузі права, академії АН УРСР Б. Бабій; в № 14 (Садиба Мурашка) — живописець і педагог О. О. Мурашко та його вітчим, власник художньої іконостасної майстерні О. І. Мурашко; в № 15 — естрадна співачка Е. Аренс; в № 17 — учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років, герой Шипки М. Мамишев, у цьому будинку, в родині адвоката М. Мазора часто бував письменник Шолом-Алейхем (Ш. Рабинович); у № 19 — письменниця і громадська діячка Н. Суровцова.
У садибі № 4 (не збереглася) з 1864 року до кінця 1870-х років містилася друкарня С. Кульженка (пізніше — на вулиці Новоєлизаветинській, № 4; будинок зруйнований); на початку XX століття — друкарня А. Штерензона. В будинку № 6 на початку XX століття діяли Самаритські курси Товариства допомоги для інтелігентних жінок, на яких викладали відомі вчені та лікарі — професори Київського університету П. Морозов (директор), Т. Лоначевський-Петруняка, Г. Малков, В. Орлов, С. Томашевський, К. Трітшель, В. Чернов, О. Шимановський, Ф. Яновський та інші; у № 7 — Київське відділення Російського музичного товариства і музична школа, де працювали видатні музиканти, композитори, музичні діячі — М. Лисенко, Р. Пфеніг, М. Рігельман, О. Химиченко та інші. У № 11 містилася контора першої в Україні легальної соціал-демократичної газети «Работник»; у садибі № 20, 20-а діяло Київське відділення Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії.
На терені сучасної ділянки № 11, яка у середині XIX століття належала урядовцеві С. Запорожському, у 1840—1850 роках мешкав відомий київський лікар С. Алфер'єв, професор Київського університету (з 1846), декан медичного факультету (1850—1854). З 1849 року до початку 1850-х років у нього перебував його племінник, помічник столоначальника Київської казенної палати, в майбутньому письменник М. Лєсков (будинок не зберігся; 1965 року меморіальну дошку на пошанування М. Лєскова помилково встановлено на будинку № 20). З 1858 року С. Алфер'єв жив у власному особняку на вулиці Ярославів Вал, 3[6][7][8][9][10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ План города Кіева 2й и 3й частям съ принадлежащими къ нимъ слободами. Кіевскій Городовой Архитекторъ Колежскій Асессор Андрей Меленскій. 1803 года Сентября 14го дня Планъ Сочиненъ. Масштабъ въ 1 англійскомъ дюймѣ 20 саженъ // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116. (рос. дореф.)
- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 жовтня 1963 року № 1665 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 234. Арк. 368–370. [Архівовано з першоджерела 16 серпня 2013.]
- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 3 квітня 1990 року № 329 «Про повернення вулицям історичних назв» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 3750. Арк. 146, 147. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 3. — С. 20–21.) [Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.]
- ↑ Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.) [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Розклад руху пасажирського транспорту у місті Київ - КП Київпастранс. kpt.kiev.ua. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 12 березня 2019.
- ↑ Васильев B. C. Полвека у печатного станка. — К., 1904. (рос.)
- ↑ Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. — К., 1910. (рос.)
- ↑ Киев: Энцикл. справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого. — К., 1982. (рос.)
- ↑ Київ: Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1982
- ↑ Лесков А. Жизнь Николая Лескова по его личным, семейным и несемейным записям и памятям. — М., 1984. — Т. 1. (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Мала Житомирська вулиця // Веб-енциклопедія Києва.
- Мала Житомирська вул/ // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 135.
- Мала Житомирська вулиця // Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 130. — ISBN 5-88500-070-0.
- Мала Житомирська вулиця // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“». — С. 151. [Архівовано з першоджерела 6 жовтня 2021.]
- Звід пам'яток історії та культури України — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — 1214 с. — ISBN 966-95478-2-2.
- Мала Житомирська вулиця // Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 450. (рос.)
- Мала Житомирська вулиця // МІАС ЗМД «Містобудівний кадастр Києва».
- Малаков Д. В. Мала і Велика Житомирські. — К. : Либідь, 2017. — 88 с. — (Твій Київ). — ISBN 966-06-0737-8.
| |||||||||||||||||||||||||||||
