Макідон Віктор Михайлович
| Макідон Віктор Михайлович | ||
|---|---|---|
 Прапорщик | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 5 листопада 1969 Ніжин | |
| Смерть | 22 липня 2014 (44 роки) за одними джерелами у Лисичанську, за іншими - під Луганськом, офіційний варіант Слов'янськ | |
| Поховання | Ніжин | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |  Україна | |
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |
| Рід військ |  Національна поліція | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Ві́ктор Миха́йлович Макідо́н (нар. 5 листопада 1969 — пом. 22 липня 2014) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1969 року в місті Ніжин. Закінчив Ніжинську ЗОШ № 15. З 1990-го працював у МВС, кілька років — у ніжинському відділі міліції. Пізніше переїхав служити до Києва, Пішов на пенсію, працював у приватній охоронній структурі. Коли почалася війна, повернувся до служби у складі батальйону «Дніпро». Прапорщик міліції, боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». З кінця червня — у складі батальйону «Миротворець».
Брав участь у боях за звільнення Лисичанська. 18 липня в складі батальйону вів бій під Попасною. 22 липня подзвонив до дружини та півтори години розмовляв. Дата, місце і обставини смерті не уточнено (за одними джерелами загинув у Лисичанську, за іншими — під Луганськом). Помер 22 липня 2014 р. від набряку легенів та гострої коронарної недостатності, викликаних фізичним та моральним перенавантаженням, серце не витримало й зупинилося.
Залишилась дружина Оксана та син Михайло 1990 р.н. — після смерті батька вирішив стати військовим, навчається в ліцеї ім. Богуна.[1]
25 липня 2014-го похований у місті Ніжин.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- 17 липня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).[2]
- 2016 року в Ніжинській ЗОШ № 15 відкрито пам'ятну дошку Віктору Макідону[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Після закінчення вузу я хочу піти служити і відчути те, що відчув мій батько, а ще я хочу за нього помститися», — спогади дітей загиблих бійців. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 17 липня року № 436/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ У Ніжинській ЗОШ № 15 вшанували пам'ять загиблого учасника АТО Віктора Макідона. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 4 квітня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Макідон Віктор Михайлович [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
 | Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |