Літературна мова
Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як у писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльности: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується внормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.
Мова художньої літератури, критики, наукових статей, газет також називається літературною мовою.[1] Натомість у західній традиції розрізняється «стандартна мова» (англ. Standard language) та «літературна мова» (англ. Literary language).
Письмова форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльности. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова[ред. | ред. код]
Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Початкову добу нової, властивої української літературної мови було закладено у ранніх творах, тексти яких збереглися, це інтермедії Я. Ґаватовича (1619 р.), «Пісня про Кулину» (1612 р.); інтермедії Митрофана Довгалевського — «Комическое дѣйствіе» (1736 р.)[2]; та «Властнотворный образ человѣколюбія Божія» (1737 р.)[3]; інтермедії Г. Кониського в його драмі «Воскресеніе мертвыхъ» (40-і роки XVIII ст.)[4] та інш.[5][6] Першим великим твором загальнонаціонального значення нової української літературної мови була «Енеїда» І. П. Котляревського — автора перших великих художніх творів «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Остаточне сформування нової української літературної мови закінчилося літературно-мовною діяльністю Т. Г. Шевченка[7]. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.
Зміст поняття «літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.
Як синонім терміну «літературна мова» можна вживати термін «стандартна» або «стандартизована мова», який особливо характерний для англійської лінгвістичної традиції.[8] На інших мовах термін «літературна мова» також розуміється як термін для одного з двох основних функціональних стилів мовлення, поставлений в опозицію до розмовної мови або — у ще вужчому сенсі — як мова літератури.[9][10]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ А. С. Василенко, А. І. Данисько, П. Ю. Кикоть, Б. Н. Мізерницький, П. К. Падалка, Г. К. Штепенко // Українська література: Підручник для 7 класу. Видання четверте перероблене. Видавництво «Радянська школа». Київ — 1970 (с.:395)
- ↑ Інтерлюдії до драми Митрофана Довгалевського «Комическое дѣйствіе» [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українські інтермедії XVII—XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
- ↑ Інтермедії до драми Митрофана Довгалевського «Властотворний образ» [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.] // Українські інтермедії XVII—XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
- ↑ Георгій Кониський. «Воскресєніє мертвих» [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.] // Українська література XVIII ст. Поетичні твори, драматичні твори, прозові твори / вступ. ст., упоряд. і прим. О. В. Мишанича; ред. В. І. Крекотень. — К.: Наукова думка, 1983.
- ↑ Богумил Олександр; Житецький Павло. Начерк історії літературної української мови. До Ів. Котляревського // Україна. Науковий трьох місячник українознавства. 1914. — Книга 2. — С. 26.
- ↑ Чапленко В. К. Початки українського літературно-мовного процесу. Ранні твори як прояви процесу // Історія нової української літературної мови (XVII ст. —1933 р.). — Нью-Йорк, 1970. — С. 19—20.
- ↑ Регушевський Є. С. «Про деякі понятійні та термінологічні стереотипи в історії української літературної мови» // Культура народов Причерноморья. — 2000. — № 13. — С. 139—141.
- ↑ Літературна мова (стандарт). Соціологія. Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 19 січня 2019.
- ↑ Mate Kapović (2010). Čiji je jezik (PDF) (сербо-хорв.) (вид. 1). Zagrzeb: Algoritam. с. 55—74. ISBN 9789533162829. Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2020. Процитовано 11 січня 2019.
- ↑ Stanisław Barańczak (1974). Język poetycki Mirona Białoszewskiego (пол.). Zakład Narodowy im. Ossolińskich. с. 132.
Література[ред. | ред. код]
- Виноградов В. В. Литературный язык //Виноградов В. В. Избранные труды. История русского литературного языка. — М., 1978. — С. 288—297. (рос.)
- Єрмоленко С. Я. Сучасна українська літературна мова [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Єрмоленко С. Я. Літературна мова [Архівовано 28 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2003 ISBN 966-7543-25-0 с.6-7
Посилання[ред. | ред. код]
- Книжна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 490.
- Літературна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 570.
- Мова художньої літератури // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 60.
 | Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
