Людовік II (король Неаполя)
| Людовік II фр. Louis II d'Anjou | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| ||
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| Народження: | 5 жовтня 1377 Тулуза | |
| Смерть: | 29 квітня 1417 Анжу | |
| Поховання: | Замок Анже | |
| Національність: | француз | |
| Країна: | Франція | |
| Рід: | Анжуйська гілка династії Валуа | |
| Батько: | Людовик І[1] | |
| Мати: | Марі де Блуаd[1] | |
| Шлюб: | Іоланда Арагонська[1][2] | |
| Діти: | Людовик III Анжуйський[1], Рене Добрий[1][2], Charles IV, Count of Mained[1], Марія Анжуйська[1][2] і Yolande of Anjoud[1] | |
Людовік II (фр. Louis II d'Anjou; 5 жовтня 1377 — 29 квітня 1417) — король Неаполю у 1389—1399 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Герцог[ред. | ред. код]
Походив з роду Анжу-Валуа. Син Людовіка I, герцога Анжу, графа Мена і Провансу, й Марії де Блуа. Народився у 1377 році в Тулузі.
Після смерті батька 1384 року успадкував герцогство Анжу і графство Мен у Франції, графство Прованс і претензії на корону Неаполя. Того ж року перебрався до Провансу, який повстав проти його влади. За допомогою матері до 1387 року зміг знову втихомирити графство.
Королювання[ред. | ред. код]
У 1389 році авіньйонський антипапа Климент VII дарував Людовіку інвеституру на Неаполь, оскільки Владислава I, короля Неаполю, було відлучено цим антипапою в 1386 році.
У 1390 році Людовік II і його мати зуміли за допомогою найманого війська захопити Неаполь, а король Владислав і його мати-регентка Маргарита Дураццо втекли до Гаети. Фактично Людовік II протягом десяти років володів практично усім Неаполітанським королівством з столицею Неаполем, де втаборився. У 1399 році Владислав I зумів зібрати значне військо і змусив вигнати Людовіка II з Неаполя.
Подальша діяльність[ред. | ред. код]
1400 року оженився з донькою Хуана I, короля Арагону. З 1407 року, після вбивства Людовіка Орлеанського, брав участь на боці арманьяків у міжусобній війні арманьяків і бургіньонів за королювання Карла VI. Запекло протистояв Жану Бургундському. У 1409 році в місті Екс-ан-Прованс заснував університет.
У 1409 році Людовік Анжу за призовом антипапи Олександра V звільнив Рим від Владислава I, короля Неаполя. Спільно з наступником Олександра V — антипапою Іваном XXIII — Людовік вдерся в межі Неаполітанського королівства і переміг Владислава I у битві при Роккасекка в 1410 році. Проте незабаром Людовік II і Іоанн XXIII розгубили підтримку неаполітанської знаті й були змушені відступити. У цей період, після смерті у 1410 році Мартина I, короля Арагону, висувався як претендент на арагонський трон, але був відкинутий місцевою знаттю.
У 1415 році після поразки французьких військ під Азенкуром від англійців на чолі із королем Генріхом V, герцог Анжу перебрався до родинного володіння. Він помер в Анже у 1417 році.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Іоланда Арагонська(1384—1443).
Діти:
- Людовік (1403—1434), герцог Анжу
- Рене (1409—1480), король Неаполю
- Карл (1414—1472), граф Мен
- Марія (1404—1463), дружина Карла VII, короля Франції
- Іоланда (1412—1440), дружина Філіппа I, герцога Брабанту; у другому шлюбі Франциска I, герцога Бретані.
Джерела[ред. | ред. код]
- Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331 (італ.)
- Kekewich, Margaret L. (2008). The Good King: René of Anjou and Fifteenth Century Europe. Palgrave Macmillan. (англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
- ↑ а б в Kindred Britain
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Людовік II (король Неаполю) |
|
