Львівський повіт (II Річ Посполита)
| Львівський повіт | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: | Польська республіка (1918—1939) |
| Воєводство: | Львівське |
| Утворений: | 1867 |
| Населення: | 142 800 |
| Площа: | 1 276 км² |
| Густота: | 112 осіб/км² |
| Населені пункти та ґміни | |
| Повітовий центр: | м. Львів |
 | |
| Мапа повіту | |
| Повітова влада | |
| Староста: | Леон Замечнік |
Львівський (земський) повіт (пол. Powiat lwowski) — історична адміністративно-територіальна одиниця, яка продовжила існування і у складі Польщі. Адміністративний центр — м. Львів.
Зміни адміністративного поділу[ред. | ред. код]
Включений до складу Львівського воєводства після утворення воєводства 3 грудня 1920 року на окупованих поляками землях ЗУНР.
Адміністративним органом, що управляв Львівським повітом було Львівське староство, яке знаходилось у Львові по вул. 3 травня (сучасна вул.Січових Стрільців) в будинку №8.
Керівником Львівського староства станом на 1926 рік був воєводський радник Зигмунт Зелеський (radca Wojew. Zeleski Zygmunt).[1]
1 лютого 1922 р. розпорядженням Ради Міністрів село Рокитне вилучене з Грудецького повіту і включене до Львівського[2].
Розпорядженням Ради Міністрів 11 квітня 1930 р. з повіту вилучено і приєднано до міста Львів того ж воєводства: села Замарстинів, Клепарів, Голоско Мале, Знесіння, Сигнівка, Кульпарків, присілок Левандівка села Білогорща, частини земель сіл Козельники і Кривчиці.[3]
1 квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства.[4]
1 серпня 1934 року проведено укрупнення сільських ґмін, за рахунок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
Сільські ґміни[ред. | ред. код]
Кількість:
* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.
Міста (Міські ґміни)[ред. | ред. код]
- містечко Новий Яричів[5] — місто з 1934
- містечко Щирець[5] — місто з 1934
- м. Винники[6] — права міської ґміни з 1924 року. Місто з 1933
Населення[ред. | ред. код]
У 1907 році українці-грекокатолики становили 49 % населення повіту[7].
У 1939 році в повіті проживало 156 730 мешканців (77 535 українців-грекокатоликів — 49,47 % та ще 745 польськомовних українців — 0,48 %, 12 965 українців-латинників — 8,28 %, 56 795 поляків — 36,23 %, 1 295 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,83 %, 5 150 євреїв — 3,29 % і 2 245 німців та інших національностей — 1,43 %)[8].
Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 142 800 населення ніби-то було аж 80 712 (56,52 %) поляків при 58 395 (40,89 %) українців, 1 569 (1,1 %) євреїв і 1 809 (1,27 %) німців) суперечать шематизмам і даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) та пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.
Перейменування[ред. | ред. код]
Рішенням міністра внутрішніх справ 11 березня 1939 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[9]:
- Любянка (пол. Lubianka) замість Лінденфельд (нім. Lindenfeld)
- Добжанка (пол. Dobrzanka) замість Дорнфельд (нім. Dornfeld)
- Подзамче (пол. Podzamcze (пол. Podzamcze) замість Розенберґ (нім. Rosenberg — «Трояндова Гора») — тепер частина Щирця, селища міського типу Пустомитівського району, Львівської області).
- Воля Конопніцка (пол. Wola Konopnicka) замість Кальтвасер (нім. Kaltwasser)
Рішенням міністра внутрішніх справ 4 травня 1939 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[10]:
- Сьредня (пол. Średnia) замість Айнзідель (нім. Einsiedel)
- Соколіца (пол. Sokolica) замість Фалькенштайн (нім. Falkenstein)
Друга світова війна[ред. | ред. код]
12 вересня 1939 року німці окупували більшість території повіту, однак 19 вересня передали територію радянським військам, оскільки за пактом Ріббентропа — Молотова територія належала до радянської зони впливу.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Sonnenschein, М. (1926). Przewodnik po Lwowie (польська) . Львів. с. 113. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 22 січня 2021.
- ↑ Dz.U. 1922 nr 10 poz. 69. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 11 kwietnia 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Lwowa w województwie lwowskiem. [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 18 marca 1933 r. o zmianie granic miasta Winnik w powiecie i województwie lwowskiem. [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 27 marca 1934 r. o podniesieniu niektórych miasteczek w województwie lwowskiem do rzędu miast, objętych ustawą gminną z 1889 r. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ http://vinnikiplus.in.ua/publ/21-1-0-720 [Архівовано 9 січня 2014 у Wayback Machine.] Байцар Андрій. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини
- ↑ Українці. Частка у населенні повітів. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 березня 2017.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 50
- ↑ Zmiana niemieckich nazw miejscowości. „Gazeta Lwowska”, s. 2, Nr 60 z 15 marca 1939.
- ↑ Zarządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 4 maja 1939 r. o ustaleniu nazw niektórych miejscowości w powiecie gródeckim, jaworowskim, lwowskim, niżańskim, samborskim i żółkiewskim w województwie lwowskim.[недоступне посилання] (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
- Байцар Андрій.Літопис Винник // Винниківський вісник № 437-438, серпень 2013 р.
- Байцар Андрій. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності // Винниківський вісник № 444 — № 445, листопад — грудень 2013 р.
- Байцар Андрій. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник № 446 — № 447, 31 грудня 2013 р.
| ||||||||||||||
