Лжедмитрій II
| Лжедмитрій II | |
|---|---|
| рос. Лжедмитрий II | |
 | |
| Народився | 16 століття |
| Помер | 21 грудня 1610 Калуга, Московське царство[1] ·обезголовлення |
| Країна |  Річ Посполита |
| Діяльність | самозванець |
| У шлюбі з | Марина Мнішек |
| Діти | Tsarevich Ivan Dmitriyevichd |
Лжедми́трій II («Тушенський злодій»; р. н. невідомий — п. 11 (21) грудня 1610) — московський цар смутних часів, що правив у 1607-1610 під ім'ям Дмитра Івановича — сина Івана IV Грозного або його онука (сина Івана V), який нібито врятувався під час повстання в травні 1606 року. Попри те, що він контролював більшу частину Московського царства, проте так й не зміг заволодіти його столицею.
Поява[ред. | ред. код]
Його життя до 1607 року майже не відоме. Є кілька версій його походження, згідно з найпоширенішою він був звичайним шкільним вчителем з білоруського міста Шклова. В 1607 році він невідомо звідки з'явився в місті Стародубі, де під час допиту «зізнався» що він і є «дивом врятований» царевич Дмитрій (тобто видавав себе за вбитого Лжедмитра I) і 12 червня Стародуб присягнув йому на вірність. В місті почала формуватися боярська дума та збиратися повстанська армія, в яку стікалися залишки війська Болотнікова, українські та донські козаки, поляки, біглі кріпаки. Основу його війська складали загони Речі Посполитої князів Адама Вишневецького та Романа Ружинського; козаки Андрія Наливайка, Івана Заруцького та Яна Керножицького.
Похід на Брянськ[ред. | ред. код]
10 вересня військо Лжедмитрія II під проводом Миколая Меховецького покинуло Стародуб і розпочало військовий похід до Тули, де війська діючого царя обложили залишки армії Болотникова. 20 вересня повстанці увійшла до Брянська. Зібравши до 3 тис. солдатів, 8 жовтня Лжедмитрій під Козельськом розбив царські війська воєводи Литвина-Мосальського. Зважаючи на те, що армія Болотникова не змогла втримати Тулу і 10 жовтня її було взято, Лжедмитрій 17 жовтня відступив до Карачева — на з'єднання з запорожцями.
9 листопада армія Лжедмитрія знову підійшла до Брянська, який на цей час вже був зайнятий царськими військами. Сюди ж прибули донські козаки числом близько 3 тис. 15 листопада відбувся бій з царськими військами, але взяти Брянськ повстанцям не вдалося. Замість Брянська Лжедмитрій II взяв Орел і отаборився в ньому на час зими. У 1607—1608 роках Лжедмитрій II видав указ про холопів. Згідно з цим указом кріпаки, що підтримали Дмитра Івановича, отримували землі «зрадників» бояр і могли насильно одружуватися на боярських доньках, завдяки чому вони отримували статок, свободу і дворянський титул. В цей час до Лжедмитрія приєднались князі Адам Вишневецький, Олександр Лісовський, Роман Ружинський, запорозькі та донські козаки Івана Заруцького. Військо Лжедмитрія замість Меховецького очолив призначений гетьман Роман Ружинський.
Похід на Москву[ред. | ред. код]
На початку 1608 року повстанці рушили на Москву і 30 березня 1608 року загін Олександра Лісовського під Зарайськом розбив царське військо.
30 квітня — 1 травня 1608 року в дводенній битві під Болховом Лжедмитрій розбив царське військо під командуванням Шуйського, після чого йому здалися міста Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород. На початку червня з'явився під Москвою і 25 червня розбив царські війська на Ходинці, але Москву взяти не зміг.
Тушинський табір[ред. | ред. код]
Після невдалої спроби захопити столицю Лжедмитрій II отаборився в селі Тушино що було тоді поруч з Москвою. Тут було сформовано уряд з частини московських бояр і приказних службовців. Восени 1608 р. Лжедмитрій II контролював значну частину території Московского царства.
28 лютого 1609 року Василь Шуйський уклав зі Шведською імперією Виборзький договір, згідно з яким в обмін на території біля Неви та Ладоги він отримав допомогу 12-ти тисячного експедиційного корпусу Якоба Делаґарді[2]. 15 травня 1609 московсько-шведське військо під Торопцом розбило повстанський загін Лжедмитрія, очолюваний шляхтичем Яном Кернозицьким. Вступ в конфлікт регулярних шведських військ викликав обурення польської корони і влітку 1609 Річ Посполита оголосила війну Василю Шуйському, після чого польські офіцери в армії Лжедмитра почали масово присягати польському королю. Тушинський табір розпався, а Лжедмитрій II в грудні 1609 року втік до Калуги.
Калужський табір[ред. | ред. код]
Після невдалої спроби в липні 1610 року знову зайняти Москву, Лжедмитрій II повторно відступив в Калугу, де був убитий.
Був одружений з Мариною Мнішек.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лжедмитрий II // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Генри Бреретон/ известия о нынешних бедах России, происходивших во время последней войны. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 21 квітня 2013.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- В. М. Мордвінцев. Лжедмитрій II [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 139. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
|
