Лепідоліт
| Лепідоліт | |
|---|---|
 | |
| Абревіатура | Lpd[1] |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | моноклінна сингонія |
| Колір риси | білий |
 Лепідоліт у Вікісховищі | |
Лепідоліт (рос. лепидолит; англ. lepidolite; нім. Lepidolith m) — мінерал класу силікатів, підкласу шаруватих силікатів (групи слюди), літіїста слюда шаруватої будови.
Загальний опис[ред. | ред. код]
1. За Є. Лазаренком: KLi1,5Al1,5[(F, OH)2AlSi3O10].
2. За К.Фреєм: K(Li, Al)2(Si, Al)4O10(F, OH)2.
Містить (%): K2O — 4,18; Li2O — 3,59; Al2O3 — 33,61; F — 3,4; H2O — 4,24; SiO2 — 49,06. Вміст LiO2 коливається від 3,1 до 6,0 %.
Домішки: Fe (до 10 %), Mn (до 3,5 %), Mg (до 2 %), Rb (до 4,5 %), Cs (до 1,5 %).
Сингонія моноклінна.
Густина 2,8-2,9.
Твердість 2,5-4,0.
Колір білий, рожевий, фіолетовий.
Блиск перламутровий.
Утворює пластинчаті, лускаті, іноді щільні дрібнозернисті агрегати; ясні, різних відтінків. Руда літію.
Зустрічається в пегматитах, у ґрейзенах і високотемпературних гідротермальних жилах разом з польовим шпатом, кварцом, мусковітом, сподуменом, топазом, ельбаїтом, амблігонітом, цинвальдитом.
Родовища лепідоліту відомі в Казахстані, Забайкаллі, в Моравії, Рудних горах (Чехія), на острові Утьо (Швеція), в штаті Мен (США), Південної Родезії, Намібії.
Лепідоліт — важливе потенційне джерело літію, попутно — рубідію і цезію. Рідкісний. Використовується в оптичній, скляній і керамічній промисловості. Основні методи збагачення і переробки — флотація і гідрометалургія.
Від грецького «лепіс» — луска, пластинка і «літос» — камінь (M.N.Klaproth, 1792).
Різновиди[ред. | ред. код]
Розрізняють:
- лепідоліт 1М (найпоширеніша політипна модифікація лепідоліту з одним пакетом в елементарній комірці);
- лепідоліт 2М2 (політипна модифікація лепідоліту з двома пакетами в елементарній комірці, які повернуті один відносно другого на 30°);
- лепідоліт 2О (ромбічна рідкісна політипна модифікація лепідоліту, яка характеризується двошаровою елементарною коміркою);
- лепідоліт 3Т (тригональна політипна модифікація лепідоліту, яка характеризується тришаровою елементарною коміркою);
- лепідоліт рубідіїстий (різновид лепідоліту, який містить до 3 % Rb).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Лепідоліт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Лепідоліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання[ред. | ред. код]
- Лепідоліт [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] //ЕСУ
- Lepidolite [Архівовано 24 липня 2017 у Wayback Machine.]
