Кантер Леонід Віленович
| Леонід Віленович Кантер | |
|---|---|
 | |
| Дата народження | 27 липня 1981 |
| Місце народження | Київ, УРСР |
| Дата смерті | 4 червня 2018 (36 років) |
| Місце смерті | хутір Обирок, Чернігівська область, Україна |
| Громадянство |  Україна |
| Alma mater | Київський природничо-науковий ліцей № 145 і Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Професія | кінорежисер, виробник, тележурналіст, письменник, документаліст |
| Заклад | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| IMDb | ID 8274204 |
 Леонід Віленович Кантер у Вікісховищі | |
Леонід Віленович Кантер (27 липня 1981, Київ — 4 червня 2018, хутір Обирок, Чернігівська область, Україна) — український продюсер, кінорежисер, тележурналіст, мандрівник та письменник. Автор культових документальних стрічок про війну на сході України — «Війна за свій рахунок», «Добровольці Божої чоти» та «Міф». Засновник артпоселення «Хутір Обирок» на Чернігівщині.
Життєпис[ред. | ред. код]
Виріс у Києві. Закінчив Київський природничо-науковий ліцей № 145. У 1998 р. Леонід Кантер поступив у Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого[1] і вже на першому курсі працював журналістом та ведучим у Національній телекомпанії України.
1999 року — ведучий програми «Прийдешні знаменитості».[1]
2002 — отримав першу вищу освіту в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого (спеціальність «актор театру та кіно, ведучий телепрограм»). 2005 — друга вища освіта в КНУТКіТ (спеціальність «Режисер телебачення»).
2003 — заснував кіностудію «Лізард філмс», що зняла близько 50 короткометражних, кілька повнометражних та документальних стрічок. У ролях Леонід Куравльов, Лідія Федосєєва-Шукшина, Володимир Жириновський, Вітас, Дмитро Дюжев, Олександр Смирницький та інші.
2004—2007 — викладач КНУТКіТ.
2005 ― в колективі студентів допомагав розчищати гірську стежку в напрямку першого українського туристичного притулку «Плісце».
2007 — оселився на хуторі Обирок у Чернігівській області, в якому створив мистецький центр — творче поселення, де збирав друзів з усього світу, організовував фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята. Серед найвідоміших — фестиваль «ХЛІБ своїми руками»[2], гостями якого були, зокрема, кінорежисер Михайло Іллєнко, міністри Ігор Швайка, Володимир Омелян та перший афро-етнічний фестиваль «Мама Африка».[3]
З початком 2010-х років просував ідею створення заповідника в околицях села Обірки, але не завершив цей проєкт.
У березні 2014 самостійно здійснив рейд по містах Криму, які готували під російську окупацію. Відвідав Сімферополь, Бахчисарай, Феодосію, Керч і Севастополь. Про ситуацію в останньому розповів на Громадському телебаченні на живо 19 березня 2014:[4]
...Ну, наприклад, у Севастополі - там дійсно значна кількість людей налаштована не просто проросійськи, вона налаштована радикально по-нацистськи. Це те, що їм казали - на західній Україні їм там за російську мову голови будуть бити, то от зараз це реально вже існує в Севастополі. За українську мову там затримують, там привозять в РОВД, там запрошують СБУ - тобто СБ Крима, те, що зараз там перефрабоване СБУ. І людину реально до ранку тримають, промивають конкретно. Залежно від того, чи чинить він якийсь опір, то його ще будуть бити. Те, що там відбувається - це дійсно російський нацизм...
4 червня 2018 року знайдений мертвим на хуторі Обирок.[5]. Мирослав Гай, друг Леоніда, свідчить, що той вчинив самогубство[6][7]. Прес-служба поліції повідомляє, що поряд з тілом правоохоронці виявили зброю та записку, яка також свідчить про суїцид.[8]
Творчі проєкти[ред. | ред. код]
- 2003 — автор екстремальної народної розваги «СТАЛКЕР» — квест у реальному часі.
- 2004 — гра «З табуретом до океану» — чотири табурети з кухні віднести на береги чотирьох океанів.[9]
- 2005 — Атлантичний океан. Країни: Польща, Чехія, Німеччина, Франція. Тривалість експедиції 45 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено у м. Ла-Рошель (Франція).
- 2006 — Індійський океан. Росія, Монголія (пустеля Гобі), Китай (Тибет), Непал, Індія, Шрі-Ланка. Тривалість експедиції: 90 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено в с. Кірінду, о. Шрі-Ланка.
- 2007 — Північний льодовитий океан. Країни: Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Росія, Фінляндія, Норвегія, о. Шпіцберген. Тривалість експедиції: 90 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено в м. Лонгійербюен, на о. Шпіцберген.
- 2010 — Тихий океан. Експедиція через обидві Північну та Південну Америки. До проєкту, крім українців приєднуються команди з Росії, Білорусі та збірна Європи (Литва, Франція, Фінляндія). Тривалість: 365 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено на мисі Горн (Вогняна Земля, Чилі)
- 2012 — засновник та режисер Політичного вуличного театру в Україні.[10]
- 2014 — видає книжку «З табуретом до океану». У співавторстві з Павлом Солодьком («Фоліо»).[11]
- 2014 — заснував ГО «Зелене Плем'я», метою якої є об'єднання задля дослідження власної та світової культури, створення документальних фільмів та поширення ідеї розвитку креативних просторів в закинутих українських селах. Організація продовжує свою діяльність.
Фільмографія[ред. | ред. код]
Продюсер десятків короткометражних фільмів, музичних кліпів, соціальних та рекламних роликів.
Телебачення / короткометражні фільми[ред. | ред. код]
- 2001 — «Людина без капелюха», режисер
- 2002 — «Йолка» (в ролях: Л. Куравльов), режисер
- 2003 — «Поняття» (в ролях: В. Жириновський), режисер
- 2003 — «Гнів», режисер
- 2006 — кінотрилогія «Із табуретом через Гімалаї», автор/продюсер:
- «Царственний Кінь», режисер Сергій Лисенко
- «Тибет Нелегал», режисер Ярослав Попов[12]
- «The stool», режисер Ярослав Андрущенко
- 2014 — короткометражний документальний фільм «Війна за свій рахунок», (співрежисер — Іван Ясній).
Повнометражні документальні фільми[ред. | ред. код]
- 2015 — повнометражний документальний фільм «Добровольці Божої чоти» (співрежисер — Іван Ясній).[13][14][15]
- 2018 — повнометражний документальний фільм «Міф» (співрежисер — Іван Ясній).
- 2018 — розпочав роботу над повнометражним документально-пригодницьким фільмом Людина з Табуретом в ролі продюсера (реж. Ярослав Попов). Фільм завершили його друзі-колеги. Продюсером стала Катерина Мізіна.
Родина[ред. | ред. код]
Був одружений з Діаною Карпенко, виховував трьох дітей: Маґдалену, Патаґонію, Дар'яна. З кінця 2008 проживав разом із родиною на артхуторі Обирок у Бахмацькому районі. Розлучений.
Мати Леоніда Кантера проживає в Ізраїлі.[16]
Батько Леоніда Кантера, Вілен Львович Кантер, був вчителем фізики в київській 145 школі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Катерина Шалкіна, балерина (укр.), архів оригіналу за 4 квітня 2021, процитовано 5 червня 2018
- ↑ «ХЛІБ своїми руками». Архів оригіналу за 29 червня 2017. Процитовано 3 липня 2017.
- ↑ «Мама Африка». Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 3 липня 2017.
- ↑ Режисер Леонід Кантер заявляє про прояви російського нацизму у Криму — Громадське телебачення, 13 березня 2014. Архів оригіналу за 4 квітня 2021. Процитовано 3 липня 2017.
- ↑ Режисер Леонід Кантер скоїв самогубство — поліція. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 5 червня 2018.
- ↑ Мирослав Гай facebook, 6 червня 2018 17:44.
- ↑ «Бачив тіло»: друг відомого українського режисера розповів подробиці його самогубства. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.
- ↑ Режисер фільму "Міф" Леонід Кантер вчинив самогубство - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 17 червня 2018.
- ↑ Донести до океану… табурет [Архівовано 30 січня 2022 у Wayback Machine.], Галицький кореспондент, 25.06.2009
- ↑ Leonid Kanter (16 вересня 2013), Political street theatre, архів оригіналу за 31 березня 2015, процитовано 5 червня 2018
- ↑ Пригодницька книжка "З Табуретом до Океану". www.facebook.com (укр.). Процитовано 5 червня 2018.
- ↑ Leonid Kanter (14 жовтня 2014), Прийдешні знаменитості/ гість Ярослав Попов, процитовано 5 червня 2018
- ↑ Кіно про «Кіборгів» донецького аеропорту — презентація у Києві [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «5 канал», 1 лютого 2015
- ↑ Прем'єра місяця: фільм про захисників аеропорта [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Громадське Телебачення, 2 лютого 2015
- ↑ «Ми продовжуємо справу УПА. І ми переможемо» — показали фільм про бійців «Правого сектору» [Архівовано 2 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 2 лютого 2015
- ↑ Помер Леонід Кантер: біографія українського режисера - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 17 червня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
Збірка інтерв'ю з Леонідом Кантером [Архівовано 20 березня 2022 у Wayback Machine.]
- youtube
- Леонід Кантер в ефірі Громадського Телебачення [Архівовано 4 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Леонід Кантер на TEDx Kyiv [Архівовано 2 березня 2020 у Wayback Machine.]
- 1+1 про мистецький хутір Обирок
- Радіо Свобода на хуторі Обирок
- Фестиваль «ХЛІБ своїми руками» [Архівовано 4 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Фестиваль ХЛІБ-2015: інтерв'ю з гостями фесту та мешканцями Обирку // ВІДЕО [Архівовано 8 липня 2020 у Wayback Machine.]
- спогади
- Igor Lutsenko // facebook, 05.VI 14:42 1 грудня 2013 року саме Кантер загнав грейдер на Банкову
- Смерть Леоніда Кантера. Ким він був і що залишив по собі [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.] / Софія Середа [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]. 05 Червень 2018, 18:17 // © Радіо Свобода, 06 Червень 2018, 00:13
- Myroslav Hai // facebook, 06.VI 17:44
|
