Леміщиха
село Леміщиха | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район | Уманський район |
Громада | Жашківська міська громада |
Облікова картка | gska2.rada.gov.ua |
Основні дані | |
Засноване | початок 17 століття |
Населення | 859 чоловік (на 2009 рік) |
Поштовий індекс | 19213 |
Телефонний код | +380 4747 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°15′15″ пн. ш. 30°03′08″ сх. д. / 49.25417° пн. ш. 30.05222° сх. д.Координати: 49°15′15″ пн. ш. 30°03′08″ сх. д. / 49.25417° пн. ш. 30.05222° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря | 238 м[1] |
Відстань до обласного центру | 145,6 (фізична) км[2] |
Найближча залізнична станція | Жашків |
Відстань до залізничної станції | 4 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 19213, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Леміщиха |
Сільський голова | Часовенко Микола Павлович |
Карта | |
Мапа | |
|
Лемі́щиха — село в Україні, у Жашківській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване за 4 км на захід від міста Жашків і 3 км від автошляху М05. Населення становить 859 осіб (станом на 2009 р.).
Історія[ред. | ред. код]
Село відоме з початку 17 століття. Про походження села існують такі письмові джерела:
«Леміщиха — село, що в трьох верстах від містечка Жашків на північ, розміщена у глибокому яру, що впадає до струмка Торчі. Жителів обох статей 600, з них 27 католиків, 5 євреїв. Землі в маєтку 2000 десятин. Леміщиха дістала назву від жителя Лемеха і його дружини Леміщихи, які жили в цьому місці з початку XVII століття.
Леміщихою, коли воно стало селом, володів Каменський, що купив його в Закревського — головного конюха графа Острозького. У Каменського на початку XIX століття село купив дід нинішнього власника Сігмунда Костянтиновича Підгорського. Церква збудована в 1747 році»[3].
Коли навколишня земля була оголошена власністю поміщика, то на це місце переселилися мазури (з Мазурських боліт Полісся), прізвища Мазурок і Мазур є до сьогодні. Переселенці почали рубати дубовий ліс, щоб будувати приміщення для поміщика і житла для себе. На пагорбі була збудована дубова церква в 1734 році[4]. Пізніше, в 1747 році, під церкву було закладено кам'яний підмурок. Скарби Леміша були витрачені на прикраси церкви. Саму церкву освятили в день євангеліста Луки, після чого щороку в цей день 31 (18) жовтня святкують в селі храмове свято.
У селі поселенці селилися вздовж берега річки, яка протікає із заходу на схід. Біля церкви була розташована поміщицька садиба. Селом володів до Жовтневого перевороту 1917 року поміщик Петро Підгорський[5].
Станом на 1900 рік в селі було — дворів 192, жителів 1086, з них чоловіків 536. Село мало 1425 десятин землі, з них належить поміщикові 692 десятини, церкві — 40 десятин, селянам — 693 десятини. У селі були: 1 церква, 1 кузня. Пожежний обоз складався з 2-х бочок[6].
У 1910 році в селі мешкало: православних чоловіків 548, жінок — 548, крім того, 18 католиків, сектантів — 3. Школа була церковно-приходська, стояла ще церква, збудована 1747 року[7].
Революційна хвиля 1905—1906 років не минула і села Леміщиха. Тут в економії поміщика Підгорського вибухнув страйк. Робітники і наймити вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, покращення умов праці. Організатором страйку був робітник Якимчук Свирид (він же був і головою страйкового комітету). Всі роботи в маєтку припинилися, на полях ніхто не працював, худоба була голодна, воду зі ставків повипускали (щоб виловили рибу селяни). Якимчук Свирид так розповідав про ці події:
«Працювали ми у пана Підгорського у наймах. Примушували нас працювати по 16 годин на добу. Харчували нас гірше, ніж панських собак; рано давали кашу, в обід — шматок хліба з огірком, а вечеряти часто зовсім не доводилося, бо робота виснажувала всі сили — і люди вечорами засинали, забуваючи про їжу. За цю тяжку й нелюдську працю ми одержували 5 карбованців на місяць. У липні (саме в жнива) 1905 року ми покинули роботу і з піснями пішли до садиби поміщика. Пан побоявся вийти, вислав керуючого, але і той зразу ж сховався, злякався розгніваного народу. Цей страйк тягнувся цілий тиждень. Панський хліб осипався не зібраний. Пан викликав стражників, і селян батогами змушували йти на роботу. Мене й моїх товаришів — Струся Трохима, Підопригу Мусія, Якобчука Семена, Клепача Мефодія, Горошка Івана, Щебетуна Прокопа — арештували і відправили в Таращинську тюрму. Після суду над нами всіх відпустили, а Якимчука Свиридона заслали на Сахалін. Вернувся із заслання уже в 1918 році і в селі помер».
У Леміщисі школу грамоти відкрито в 1898 році. Школа містилася в найнятій селянській хаті. Вчив грамоти місцевий дяк. Всього учнів було 6—12. Навчання проводилося взимку. Вчили граматику чи псалтир на церковнослов'янській мові. В 1910 році було створено церковно-парафіяльну школу з трирічним навчанням (три групи). Навчав один учитель, а піп викладав закон Божий. В кожній групі було 5—7 учнів. Навчання проводилося російською мовою. Навчали писати, читати, рахувати та молитви. У школі учнів били, ставили навколішки, через що багато дітей кидали навчання. У селі були ще церква, корчма. Керували селом староста, соцький, збирач податків. Головну роль відігравав у селі піп. Збирали збори громадян, на яких мали голос тільки власники наділу землі, безземельні взагалі на збори не допускалися.
Перед Жовтневим переворотом в село приходили газети для попа, для дяка, для керуючого поміщицьким маєтком. Після перевороту всі діти пішли в школу, яка була відкрита без закону Божого, без попа. Вчителями були більш грамотні, освічені демобілізовані офіцери.
На початку березня 1918 року в селі було створено комітет розподілу поміщицького майна і землі. До складу комітету ввійшли Мазурок Платон, Струсь Семен, Щебетун Сава, Парфенюк Макар, Горошко Мирін. Землю поділили і провели посівну компанію. Відразу ж у селі з'явився поміщик із загоном гайдамаків. Селян примусили деяке майно повернути. На село наклали контрибуцію, щоб сплатити поміщику за майно.
Радянська окупація[ред. | ред. код]
Восени 1920 року було створено комітет незаможних селян. Першим його головою був Струсь Йосип, потім — Горошко Мирін Ігнатович. У 1921 році в селі було проведено загальний перерозподіл всієї землі. Кожен селянин міг вибирати будь-яку форму землекористування і сівозміни.
Разом з тим, у селі посилилася і культурна робота: з'явилися газети, журнали, плакати. Відкрилася хата-читальня, почав працювати драмгурток. У 1920 році в школі було чотири класи. Учні продовжували навчання в Жашківській семирічній школі. У 1934 році було побудовано клуб. З 1936 року в селі працювала семирічна школа, де 200 дітей навчали 13 вчителів.
Весною 1929 року, під час примусової колективізації, було створено колгосп. У січні 1930 року багатих селян було репресовано радянськими каральними органами та вислано із села.
Радянсько-німецька війна[ред. | ред. код]
Територія села була окупована військами Вермахту з 19 липня 1941 року по 4 січня 1944 року. На роботи в Німеччину було вивезено 57 жителів села, з них — 27 чоловіків та 30 жінок. Розстріляно і замучено 27 мешканців села. У Леміщиці було створено партизанський загін із 32 осіб під командування голови колгоспу П. К. Коретнюка. Загін встановив зв'язки з іншими підпільними загонами району. 184 мешканця села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 108 з них загинули, 65 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в селі встановлено обеліск Слави.
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
26 квітня 1961 року на загальних зборах колгоспу було ухвалено постанову про те, щоб колгоспне майно передати у власність Жашківського цукрокомбінату і на землях колгоспу утворити радгосп. Створений радгосп має вирощувати насіння цукрових буряків для всіх колгоспів району та займатися тваринництвом. Усі колгоспники перейшли працювати в радгосп. Людям похилого віку видавалася державою щомісячна грошова допомога. Станом на 1972 рік в селі проживало 972 чоловіка. Працювали млин, крупорушка, столярно-теслярська майстерня. Також на той час працювали восьмирічна школа та консультаційний пункт заочної середньої школи, клуб на 300 місць із стаціонарною кіноустановкою, 2 бібліотеки з фондом 8 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини, їдальня і майстерня для пошиття одягу.
У 1982 році закінчено будівництво нового дитячого садка на 90 місць. З 1988 року в селі працювала 9-річна школа, у якій навчалося 120 учнів. Обслуговували населення промисловий та продовольчий магазини, відділення зв'язку.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 98,17% |
російська | 1,34% |
білоруська | 0,49% |
Сучасність[ред. | ред. код]
У 1995 році на базі бурякорадгоспу Жашківського агроцукрокомбінату, куди входили три відділення: Леміщиха, Жашків, Вільшанка — було утворено ВАТ «Росток».
У 1998 році на базі Леміщицького відділення було утворене сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Леміщиха». Головою правління обрано Бовкуна Олександра Володимировича.
У 2001 році в селі працювали загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, де навчалися 180 учнів, дитяча дошкільна установа, яку відвідували в середньому 35 дітей, фельдшерсько-акушерський пункт, медпрофілакторій зі стоматологічним кабінетом, сільський будинок культури, один змішаний магазин, відділення зв'язку.
Люди[ред. | ред. код]
- Білокур Мотрона Титівна (1908—1995) — колгоспниця, Герой Соціалістичної Праці;
- Гармидер Олександр Володимирович (1956—2023) — український художник.
- Мартовщук Оксана Степанівна (1912—1989) — ланкова; Герой Соціалістичної Праці
- Підопригора Опанас Андронович (1927—2005) — юрист, академік;
- Охріменко Василь Іванович (1927—2006) — військовий диригент[9].
Галерея[ред. | ред. код]
- Вулиця Слави
- Сільрада
- Школа
- Дитсадок
- Будинок культури
- ФАП
- Дім молитви
- Пам’ятник воїнам-односельчанам
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Погода в Україні
- ↑ maps.vlasenko.net(рос.)
- ↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
- ↑ рік взято із церковного архіву
- ↑ Записано зі слів Антося Павловського Коретнюком Павлом Прокоповичем
- ↑ «Статистическое описание Киевской губернии 1900 г.» стор. 419
- ↑ «Памятная книжка Киевской єпархии» К., 1913. стор. 417.
- ↑ Хто є хто в Україні[недоступне посилання з квітня 2019]
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Ресурси інтернету[ред. | ред. код]
- Леміщиха на who-is-who.com.ua[недоступне посилання з липня 2019]
|
Це незавершена стаття про Черкаську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |