Лебедєв Павло Валентинович
| Павло Валентинович Лебедєв | |||
|---|---|---|---|
 Павло Лебедєв у 2014 році | |||
| 12-й Міністр оборони України | |||
| 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014 | |||
| Президент | Віктор Янукович Олександр Турчинов (в.о.) | ||
| Прем'єр-міністр | Микола Азаров | ||
| Попередник | Дмитро Саламатін | ||
| Наступник | Ігор Тенюх | ||
| Народився | 12 липня 1962 (61 рік) с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР, СРСР | ||
| Відомий як | Міністр оборони України, політик | ||
| Громадянство |  Україна | ||
| Національність | росіянин | ||
| Alma mater | Воєнний фінансово-економічний інститутd | ||
| Політична партія | Партія Регіонів | ||
| Діти | п'ять доньок | ||
| Нагороди |
| ||
| lebedev.sebastopol.ua | |||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||
Павло́ Валенти́нович Ле́бедєв (нар. 12 липня 1962, с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР) — колишній український політик російського походження, член Партії регіонів (з жовтня 2007), міністр оборони України (з 2012 по 27 лютого 2014).
Під час подій Євромайдану зник з України і переховується від слідства.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 12 липня 1962 року в селищі Новомихайлівський Туапсинського району Краснодарського краю.
З 1979 до 1980 працював слюсарем автобази піонерського табору «Орлятко».
У 1980—1984 роках — курсант Ярославського Вищого військово-фінансового училища, спеціальність: фінансист-економіст, кваліфікація: фінансист.
З 1984 до 1992 проходив військову службу в Чернівецькому військовому гарнізоні. Обіймав посади начальника фінансової служби батальйону, полку, заступник начальника фінансової служби дивізії — інспектор-ревізор.
З 1992 до 1999 — голова Асоціації «МЕТА» ТОВ «Легтех» і голова правління ВАТ шкіргалантерейної фабрики «Престиж-Інтер» (Чернівці[2]).
З 1999 до 2002 працював фінансовим директором державної акціонерної компанії «Титан» у місті Армянську.
З 2002 до 2005 — голова наглядової ради ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» місто Кременчук і ВАТ «Дніпровагонмаш» місто Дніпропетровськ.
З 2005 по 2006 роки — президент Промислово-інвестиційної групи транспортного машинобудування «Інтер Кар Груп», що об'єднує 18 промислових підприємств.
Одружений. Дружина Людмила Петрівна (1965); дочки Олена (1983), Юлія (1993), Олександра (1994), Валерія (1997), Анастасія (2002).
Політика[ред. | ред. код]
Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Блоку Юлії Тимошенко, № 73 в списку. На час виборів: начальник відділу науково-технічної інформації Інституту проблем екології та енергозбереження, безпартійний. Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з липня 2006), член фракції Блоку Юлії Тимошенко (з травня 2006).
Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 121 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з грудня 2007).
На парламентських виборах 2012 року балотувався в одномандатному окрузі 224 у місті Севастополь від Партії регіонів. На виборах здобув підтримку 42,64 % виборців і був обраний народним депутатом України.[3]
24 грудня 2012 року призначений міністром оборони України[4].
18 січня 2013 року затверджений у складі Ради національної безпеки і оборони України.[5]
Розслідування[ред. | ред. код]
Після втечі Януковича Лебедєв утік з України ще до його відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.
25 травня 2020 року Печерський суд Києва ухвалив рішення про заочний арешт Лебедєва у справі про розстріли на Майдані 18—20 лютого 2014 року[6].
24 червня 2020 року ДБР повідомило про підозру Януковичу, Лебедєву та Дмитру Саламатіну у скоєнні державної зради[7].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Медаль «За відзнаку у військовій службі» I ст.
- Заслужений економіст України (23 серпня 2011)[8]
- Державна премія АР Крим у галузі промисловості
Сім'я[ред. | ред. код]
Дочка Альона одружилася з сином генерал-майора Олександра Шутова. 2 листопада 2022 року Київська прокуратура заочно повідомила їй про підозру у постачанні товарів армії РФ. Альона керує компанією, до складу якої входить завод-виробник промислових насосів.
Свеський насосний завод у 2017-2018 роках постачав товари дилерам, які співпрацювали з підприємствами оборонно-промислового комплексу РФ.[9][10]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 березня 2013 року № 156-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Лебедєва П.В.»
- ↑ Міністр оборони — наша людина з Чернівців [Архівовано 13 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Час.
- ↑ http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp039?PT001F01=900 [Архівовано 28 грудня 2012 у Archive.is] ЦВК. Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів
- ↑ Указ Президента України № 740/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення П. Лебедєва Міністром оборони України». Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 1 січня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 33/2013 від 18 січня 2013 року «Про склад Ради національної безпеки і оборони України». Архів оригіналу за 26 січня 2014. Процитовано 18 січня 2013.
- ↑ Екс-міністра оборони Лебедєва заочно арештували. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ ДБР повідомило про підозру Януковичу і двом екс-міністрам оборони. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 24 червня 2020.
- ↑ Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 1 січня 2013.
- ↑ СБУ повідомила про підозру дочці ексміністра оборони України Лебедєва. LB.ua. Процитовано 2 листопада 2022.
- ↑ Доньці ексміністра оборони оголосили підозру за постачання товарів армії РФ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 7 листопада 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Міністр оборони України Лебедєв Павло Валентинович // Урядовий портал [Архівовано 29 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
| Попередник: |  12-й Міністр оборони України 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014 | Наступник: |
Саламатін Дмитро Альбертович 8 лютого 2012 — 24 грудня 2012 | Тенюх Ігор Йосипович |
| |||||||||||||||||||
| ||||||||||||||
|
