Лаурістін Ольга Антонівна
| Лаурістін Ольга Антонівна | |
|---|---|
| ест. Olga Lauristin | |
 | |
| Ім'я при народженні | ест. Olga Künnapuu |
| Народилася | 28 квітня 1903 волость Колга Хар'юського повіту Естляндської губернії, тепер повіт Гар'юмаа, Естонія |
| Померла | 25 червня 2005 (102 роки) Тарту, Естонія |
| Країна |  Естонія СРСР |
| Національність | естонка |
| Діяльність | політична діячка |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Партія | КПРС |
| У шлюбі з | Йоганнес Лаурістін і Аллік Гендрік Гансович |
| Діти | Мар'ю Лаурістін і Jaak Allikd |
| Нагороди |     |
Ольга Антонівна Лаурістін (Кюннапуу) (28 квітня 1903, волость Колга Хар'юського повіту Естляндської губернії, тепер повіт Гар'юмаа, Естонія — 25 червня 2005, місто Тарту, Естонія) — радянська та естонська революціонерка і державна діячка, народний комісар соціального забезпечення Естонської РСР, міністр кінематографії Естонської РСР. Депутат Верховної ради Естонської РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—3-го скликань (з січня 1941 по 1954 рік).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в родині вчителя. Її батько Антон Кюнапуу працював викладачем у Колгаській волосній школі. Закінчила сільську школу. У 1916 році вступила до Ревельської (Талліннської) російської казенної гімназії, потім перевелася в Талліннську комерційну жіночу гімназію.
Політичною діяльністю Ольга Кюнапуу почала займатися ще гімназисткою, в 1917—1918 роках брала участь в роботі лівих організацій шкільної молоді, в роботі шкільних комітетів та з'їздів. У 1920 році вступила до Союзу молодих пролетарів Естонії та до нелегальної Комуністичної спілки молоді Естонії, стала членом Естонської робітничої (комуністичної) партії.
Після закінчення гімназії в 1922 році працювала в конторі Радторгфлоту в місті Таллінні та збиралася продовжити навчання в радянській Росії. Але за завданням комуністичної партії вступила на економічний факультет Тартуського державного університету. У 1922 році була однією із засновників Соціально-філософського студентського товариства, члени якого брали участь у роботі профспілкових молодіжних комісій та інших робітничих організацій.
Весною 1923 року працювала жіночим організатором при Центральній раді професійних спілок Естонії. Літом 1923 року була організатором першої конференції жінок-комуністок Естонії. У 1923 році ЦК Комуністичної партії Естонії була направлена до Естонської незалежної соціалістичної робочої партії, де проводила роботу з її переходу в легальну робітничу партію. Партія почала працювати під керівництвом КПЕ і повністю перейшла на бік фракції «Єдиний фронт», яка отримала на виборах до Рійгікоги десять місць (учасники робітничого руху балотувалися від цієї партії).
21 січня 1924 року, перебуваючи в «Робітничому підвалі» на зборах комуністів, була заарештована поліцією. На «Процесі 149 комуністів», який було завершено 27 листопада 1924 року, Кюнапуу назвала себе комуністкою та була засуджена до довічної каторги. Три роки перебувала в одиночній камері Вільяндіської в'язниці, потім відбувала каторгу в Пярнуській в'язниці та в Ласнамяеській в'язниці Таллінна.
У травні 1938 року була звільнена із каторги за загальною амністією. Після виходу із ув'язнення продовжувала займатися підпільною комуністичною діяльністю, працювала в Міжнародній організації допомоги борцям революції (МОДР). До осені 1938 року — бухгалтер на лаковій фабриці «Плуто». З осені 1938 по 1940 рік працювала в Талліннській загальній касі хворих.
Після радянській окупації Естонії в липні 1940 року обрана депутатом до Державної Думи 2-го скликання за списком виборчого блоку «Союз трудового народу Естонії», працювала секретарем парламенту.
У червні 1940 року призначена заступником головного редактора газети «Рахва Хяяль» («Голос народу»). З вересня по листопад 1940 року — інструктор ЦК КП(б) Естонії по роботі серед жінок.
З листопада 1940 по серпень 1941 року — начальник Головного управління у справах видавництв і літератури Естонської РСР.
На початку німецько-радянської війни разом із дочкою евакуювалася в місто Бузулук (РРФСР). У вересні 1941 року переїхала до Москви, де працювала відповідальним редактором радіопередач естонською мовою Всесоюзного радіокомітету. З квітня 1942 року — організатор і відповідальний редактор із видання літератури естонською мовою при Видавництві іноземної літератури в Москві, а з травня до жовтня 1944 року — в Ленінграді.
У жовтні 1944 — 1947 року — народний комісар (з 1946 року — міністр) соціального забезпечення Естонської РСР.
У березні 1945 року була однією із організаторок першого з'їзду жінок Естонської РСР. Також призначалася уповноваженим ЦК КП(б) Естонії у Валгамаському повіті.
У 1947 — січні 1951 року — міністр кінематографії Естонської РСР. У серпні 1950 року Ольга Лаурістін була звинувачена в тому, що керує міністерством «канцелярсько-бюрократично». У січні 1951 року її зняли з посади міністра, а в 1952 році виключили з ВКП(б). У вересні 1953 року була відновлена у членах партії.
Потім працювала головою Президії Естонського товариства дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами. З 1961 по 1989 очолювала Естонське відділення Радянського Фонду Миру.
Померла 25 червня 2005 року в місті Тарту.
Родина[ред. | ред. код]
У 1939 році вийшла заміж за Йоганнеса Лаурістіна, учасника робітничого руху, який пізніше став головою Ради народних комісарів Естонської РСР та загинув 28 серпня 1941 року.
У червні 1945 року вийшла заміж за Гендріка Алліка, який працював заступником голови Ради міністрів Естонської РСР та був репресований у грудні 1950 року.
Мала дочку Мар'ю Лаурістін та сина Яака Алліка.
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- орден Жовтневої Революції (1978)
- орден Вітчизняної війни ІІ ст.
- орден Трудового Червоного Прапора (6.03.1950)
- орден Дружби народів (1983)
- медалі
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Лауристин Ольга Антоновна (рос.)
|
